Після зустрічі на зимовій дорозі

Однієї  ночі, коли минула війна наближалася до кінця, двом її учасникам, фронтовим лікарям Миколі Амосову й Олександрові Грандо, випало зустрітися, виконуючи  військовий обов’язок.

Олександр Абрамович Грандо очолював тоді колону машин із пораненими, що рухалася трактом до евакуаційного шпиталю. Його завдання полягало в своєчасному розміщенні потерпілих, залежно від складності лікування, до шпитальних пунктів. У Східній Пруссії радянські війська долали запеклий опір ворога і поранених було чимало. Тому шпиталі були, як кажуть, украй завантажені.

Автомобілі зупинилися біля одного із пунктів допомоги.  Незнайомий хірург обходив із ліхтариком кузов за кузовом, оглядаючи бійців. Не кажучи жодного слова заперечення — мовляв, місць майже немає, — він наказав вивантажувати всіх, чий стан був тривожним, для госпіталізації у військово-польовий хірургічний форпост, яким керував.

Минули роки. І ось одного дня, в гостинній оселі аса київської хірургії Михайла Ісидоровича Коломійченка два ветерани зустрілися за одним столом і впізнали один одного. Тепер їх, по суті, героїв без німба, надовго об’єднала дружба.

Якраз  цими місяцями вже минулого століття професор О. Грандо з величезним ентузіазмом і творчим запалом створював у Києві, в класичному корпусі колишнього Анатомічного театру музей медицини. У його основу були покладені історичні колекції, які так завзято збирав науковець у містах і селах України. Ідею створення такого музею, що став Національним, гаряче підтримували видатні науковці — Олександр Марзєєв, брати Михайло й Олексій Коломійченки, Лев Громашевський і Левко Медведь, ділячись, до речі, й особистими раритетами.

Будівля поступово перетворювалася на небачений Олімп історії медицини, починаючи з експозицій про медичні факультети у Харкові та Києві. Згодом до творчої праці долучилися й інші охочі. В питаннях розвитку цього храму історії медицини професора Олександра Грандо підтримували міністри охорони здоров’я Василь Братусь і Анатолій Романенко, а також ректор Київського медичного інституту Євген Гончарук.

І от настав день, коли музей, де жило натхнення пошуків і знахідок, відкрив історичні двері для відвідувачів. Перший запис у книзі відгуків зробив Микола Михайлович Амосов — як завжди лаконічно, але вишукано.

У жовтні 2019 року виповнилося сторіччя з дня народження О.А. Грандо. Про його творчий подвиг нагадує меморіальна дошка на старовинній будівлі. Учні та  близькі люди, що зібралися того дня, а також син науковця, професор-дерматолог, що працює в США, урочисто вшанували пам’ять подвижника. Як зауважили академіки Юрій Вороненко та Віталій Цимбалюк, музей під керівництвом професора Валіма Шипуліна — один із найбільш відвідуваних.  І присвоєння йому імені засновника О. Грандо стало б гідним чином вдячності.

Але ще два слова про далеку зустріч на війні. Олександр Грандо присвятив їй хвилюючу новелу «Колона».