«Нехай вони подихають...»

Замітка користувача Миколи Травкіна (facebook-сторінка «Дня»)

«Росіє, ти одуріла...» —з болем у серці видихнув Юрій Карякін у грудні далекого 1993 року.

Юрій Карякін помер 2011 року, а той, ким Росія «одуріла» на виборах 1-ї Держдуми, живий, здоровий і втілює сьогоднішню еліту держави...

Ожирівши від неробства і знахабнівши від вседозволеності, в ефірі головного державного ТВ-каналу він бризкав слиною: «І нам це вигідно! Нехай вони подихають і гинуть...»

Скоріше за все,  Пєсков або Наришкін скажуть, що це приватна думка і не відображає позиції держави або Держдуми.

Але через чотири тижні в обласканого владою Ж. ювілей —70 років. Думається, що, крім особистих поздоровлень від президента, прем’єра і решти по вертикалі, йому вручать і орден «За заслуги перед Вітчизною» мінімум II ступеня. Заслужив же...

Росія не встала... Росія продовжує лежати, і хвороба, за всіма ознаками, прогресує.

Але повстали шарікови. Вони піднялися з колін, вірніше, з навкарачок, випрямилися на повний зріст і... загавкали. Адже шаріков навіть на двох ногах залишається «шаріком».

...А оскільки інших, людських голосів, в державному телебаченні немає, то світ вважає це офіційним гавкотом Росії.