Не лише Єлисаветград...

Український професійний театр зароджувався не лише в Єлисаветграді. Місто Олександрія також має славні театральні традиції. На сцені місцевого театру виступали десятки відомих артистів. До того ж, у місті красива будівля театру. Місцеві краєзнавці стверджують, що Олександрія була єдиним повітовим містечком у Російській імперії, де виходила своя театральна газета. Хоча це твердження можна сумнівне. Немає підтверджень і того, що авторами проекту приміщення міського театру були відомі австрійські архітектори Ф.Фельнер та Г.Гельмер, як також припускають олександрійські краєзнавці. 

У Російській імперії (у різні періоди) виходило до 300 журналів, альманахів та газет, присвячених театру. Зокрема, 1911 року в місті Олександрія видавався «Александрийский театральный листок». Із 5 березня до 15 липня того року вийшло 15 номерів. Редактор та видавець — М.М.Познанський. У Російській національній бібліотеці (м. Санкт-Петербург) збереглися всі номери «листка».

У 80-х роках XIX століття на місці, де нині розташован міський Палац культури в Олександрії, стояв довжелезний дерев’яний сарай, у якому відбувалися вистави. Ось що згадував відомий український актор Федір Левицький: «Олександрійський театр Ейнштейна, чи Файштейна, — театр настрою, вражень та шукань. Уявіть собі — сарай для засипки зерна. Останнє слово техніки: в ньому так багато вітрогонів, що як надворі завірюха, то й у театрі теж. Зроблено сцену, гальорку та ящики (ложі). Декорація жахлива: які малюнки на ній — не можна розібрати. Замість місяця в брудному полотні просто кругла дірка вирізана. Робочих на сцені двоє: старий сторож та його дружина».

На початку 90-х років А.Цівчинський, заповзятий театрал міста, придбав описаний Ф.Левицьким «сарай для засипки зерна», а на його місці звів нову будівлю. З того часу місто відвідували найкращі мандрівні театральні трупи.

Із «Александрийского театрального листка» дізнаємося: «Возникновение нашего театра можно отнести к 80-м годам ХІХ в. На том самом месте, где ныне возвышается грандиозное здание театра Чибисова, стоял длинный конюшенообразный театр Штенберга. Здесь играли лучшие артистические силы, украшающие теперь сцены императорских и лучших провинциальных театров: Савина, Стрельский, Рощина, Южина, Петипа, Дальский, Мурский, Горева и др.

С концом 80-х гг. у нас связан расцвет украинского театра. В этот период в нашем театре постоянными гостями были: Марк Кропивницкий, Заньковецкая, Саксаганский, Садовский, Карпенко-Карый, Александра Яблочкина, Александр Сумбатов-Южин, Мариус Петипа. В начале 90-х гг. театр перешел в руки к А.И.Цивчинскому. Он сломал старое здание и начал строить новый театр. В дальнейшем, с переходом театра к новому владельцу Е.П.Чибисову, театр значительно преобразился и ныне является одним из лучших провинциальных театров».

Двоповерхова мурована з потинькуванням споруда у стилі еклектики має форму прямокутника з виступами: один — з північного фасаду та два — по різних кутах південного, які утворюють каре, спрямоване на фонтан парку. Арочні вікна обрамовані архівольтами. Особливої репрезентативності головному фасаду надає третій поверх з атиком, простінки якого прикрашають ліплені зображення масок — символів театру. Інтер’єр концертної зали та фойє прикрашають профільовані лопатки та ліплення у стилі еклектики. 

1902 року купець Чібісов зробив генеральну перебудову споруди, провів електричне освітлення, встановив каналізацію. До реконструкції театру були залучені, крім місцевого інженера Е.Крауза, найкращі спеціалісти з Одеси та Єлисаветграда. 

Зала була розрахована на 700 глядачів. Театр мав прекрасну акустику: пошепки сказане актором на сцені слово добре було чути на останньому ряду гальорки. Цього домоглися, створивши у стінах овальні ніші та розташувавши в певних місцях стін пустотілі конструкції, що нагадували давні грецькі амфори. Ці акустичні особливості будівлі були виявлені в повоєнний час, коли почалася відбудова зруйнованого фашистськими окупантами театру. Повністю відновити його так і не вдалося.

«Александрийский театральний листок» розповідав: «С концом восьмидесятых годов у нас связан расцвет украинского театра. Постоянным гостем был М.Л.Кропивницкий со своей труппой, в которой были такие корифеи украинского театра, как Заньковецкая, Затыркевич-Карпинская, Саксаганский, Садовский, Карпенко-Карый и Карпенко-Лучицкий».

На фасаді будівлі театру в Олександрії є пам’ятна дошка, що тут у 1909—1922 роках виступав видатний український артист і режисер Гнат Юра. Чи мали ініціатори встановлення цієї дошки якісь документальні підтвердження тексту, — невідомо.  Нам поки що не вдалося їх віднайти.

Відомо, що Гнат Юра в 1911— 1912 роках відбував у місті військову службу в «писарській команді». Але у своїх спогадах про неї Гнат Петрович пише лише про один такий виступ на сцені театру, і то не в виставі. «З ранку й до вечора муштра, «словесність», лайка офіцерів... Єдиною втіхою був театр, де часто грали гастролери. Всіма правдами і неправдами, діставши «увольнительную», дивився вистави. Так я вдруге зустрівся з театром Гайдебурова, побачив «Антігону» Софокла, «Самотніх» Гауптмана, «Фру Інгер» Ібсена, «Кандіду» Шоу і ще раз переконався, який то був високомистецький колектив.

Іноді відвідували місто славетні актори: Мамонт-Дальський, брати Адельгейми та інші. Знайомство з їхньою грою поповнювало мій, тоді ще невеликий, мистецький багаж. Так я вперше зустрівся з Ганною Іванівною Борисоглібською, з якою потім працював багато років.

Побачився я в Олександрії й з П.Орленьовим. Хвилювався: чи згадає Павло Миколайович юнака, що приходив до нього в Єлисаветграді?»

Описує Гнат Юра і свій перший, і не виключено, що єдиний, виступ на сцені Олександрійського театру: «Незабаром я встановив зв’язки з передовою інтелігенцією Олександрії, з учнівською молоддю. Як тільки мені вдавалося вирватися на кілька годин з казарми, поспішав до своїх приятелів. Читав їм «Кобзаря», монологи з п’єс. Одного разу з великими труднощами друзі добилися дозволу на мій виступ у міському театрі. Після концерту я навіть удостоївся похвали коменданта міста генерала Янушевича...»

Згодом за участь у Шевченківському вечорі Гнат Юра потрапив до карцера і мав бути доправлений до дисциплінарного батальйону. Та захворів, а потім, очевидно, про його провину забули й відправили служити у військову частину в бессарабське місто Сороки.

У перші роки Радянської влади в Олександрії працювала пересувна трупа «Сурма», у складі якої були брати Гната Юри — Олександр і Терентій, Ф.Барвінський, І.Набатов, а художником — відомий митець Борис Йогансон...

Відповідно до Наказу №59 від 11 серпня 1938 року по Миколаївському обласному відділу мистецтв було сформовано 3-й обласний колгоспний театр, місцем базування якого обрали місто Олександрію. Виконувачем обов’язків директора театру призначили Леоніда Шікідзе. 1940 року професійному театру з Олександрії присвоїли ім’я М.Л.Кропивницького (!). Після Другої світової війни олександрійську театральну трупу перевели до Кіровограда...

Сьогодні згадкою про колишнє театральне життя Олександрії є одна з найкрасивіших будівель міста на вулиці 6 Грудня.