Мова та «наріччє»

Як і в минулі часи, а особливо в теперішній час гібридної війни, російські імперсько-шовіністичні сили та їхні ліберали-невігласи стараються різними способами принизити нашу українську мову. То називають її по-валуєвськи «нарєчієм» з домішками польської мови, то недорозвиненою, то інше.

У зв’язку з цим, до ряду публікацій газети «День» на захист української мови, я вважаю доречним через вашу газету довести до широкого загалу погляди про стан української (малоросійської) мови і російського «язика» автора багатолітньої праці «Толкового словаря живого великоруського языка» Володимира Даля, перше видання, якого вийшло з друку в 1862 році, тобто приблизно лише 150 років тому.

Безумовно, що В. Даль на основі багатолітніх досліджень знав на той час стан справ з українською та російською мовами набагато краще, ніж усі теперішні політики РФ разом узяті та їхні філологи з письменниками, які із кон’юнктурних чинників або із страху перед владою не можуть сказати хоча би декілька правдивих слів.

Отже, повернемося до словника В. Даля. В своїм «Напутственном слове» він пише, що дехто говорить: «Разве можно писать мужицкой речью Далевского словаря, от которого издали несет дегтем?». І дальше він обґрунтовує, що язик (мову) необхідно вироблять лише на основі народної практики.

В «Напутственном слове» до свого словника у В. Даля находиться розділ «О наречиях великорусского языка», в якому він говорить: «Само оглавление показывает, что здесь не будет речи о языке малорусском». Чуєте, різні писаки, про те, що українська мова являє собою «нарєчиє». В. Даль однозначно написав, що в 1862 році була українська мова, а не «нарєчиє».

Окрім іншого, В. Даль висловлює дуже цікаву думку: «если бы в былое время Новгород, Псков или Суздаль взяли перевес над Москвой, то нынешний московский язык слыл бы наречием. Потому не было бы повода почитать московское наречие более чистым и правильным, чем мало— или белорусское, если бы это наречие не обратилось в язык правительства, письменности и просвещения».

А от, як вважає В. Даль, утворилося російське наріччя (говір): «На распутьи промеж Ростова, Новгорода, Твери, Владимира, Суздали, Рязани, Курска, Смоленска и других городов, на речке, носившей чудное название «мягкая вода», основалась Москва на два — девяносто верст от ближайших к ней столиц, и она же соединила их под свою державу. На этом общем распутьи столкнулись наречия или говоры четырех стран и тут (в Москве. — Авт.) образовался свой говор». Та добавлю від себе, що до цього говору, після того як Петро І «прорубав вікно в Європу» і туди хлинула російська знать та представники середнього стану, до російської мови домішалася значна частина іноземних слів. Адже вживати іноземні слова в вищих шарах Росії стало через край модно. До речі, якщо Московія була в Європі, то навіщо було туди рубати вікно? А тому, мабуть, що вона була до того часу та і осталася азійською країною.

Далі В. Даль продовжує: «Итак, первым наречием великорусским будет у нас московское, самое обширное по распространению на всю Русь. Московским наречием говорит самая небольшая часть народа, почти только в стенах Москвы, но это язык письменный и правительственный, и язык высшего, а отчасти и среднего сословия, язык всех образованных русских, московских дворян и купечества. В этом наречии слышатся иногда неправильности..., которые могли зайти, может, с татарского языка. Если подняться на золотые маковки Белокаменной, то можно окинуть глазом пространство во все четыре стороны, где говорят иначе». Тобто, практично всі хто мешкав на території сучасної Росії потрібно було терміново омосковити, а з ними також малоросів і білорусів.

Але слідуємо далі за В. Далем: «От Москвы на север господствует наречие новгородское; на юге — рязанское; на востоке — владимирское, на западе — смоленское». Ось так в ті часи була розповсюджена московська говірка.

«Северное наречие, или новгородское, ильменское, верхне-русское господствует на севере от Москвы и северо-востоке». Давно уже было замечено сходство этого наречия с малоруським (тобто, з українським)».

Наскільки ця близькість була велика, видно також з матеріалів «Напутственного слова» В. Даля, де він приводить по 10-20 типових слів для таких губерній: Новгородської, Тверської, Олонецької, Вологодської, Архангельської, Пермської. В підсумку приведено 80 типових слів для перелічених вище губерній. З цих 80 типових слів 71 слово використовується в українській мові до цього часу. При цьому серед цих слів немає жодного, яке використовується в теперішній час у російській мові.

На закінчення приведу думки видатного російського письменника Олексія Костянтиновича Толстого про дві Русі: «Есть две Руси. Первая Киевская, имеет свои корни в мировой, а минимум в европейской культуре. Идеи добра, чести, справедливости понимала эта Русь так, как понимал их весь западный мир. А есть вторая Русь Московская. Это Русь тайги, монгольская, дикая, звериная. Эта Русь сделала своим национальным идеалом кровавую деспотию и дикую ярость. Эта Московская Русь издавна была, есть и будет полным отрицанием всего европейского и заклятым врагом Европы». Наче сьогодні сказані ці слова про сучасну Росію.

Хай щастить! Слава Україні!