Монументальна пропаганда, реклама та художня самодіяльність
Для чого Маріуполю потрібен пам’ятник Леніну? І не один, а цілих п’ять? Три з них — в однойменному Іллічівському районі. А ось у Приморському районі, здається, немає жодного. Чи то морське повітря не сприяє, чи то через «недогляд» колишнього райкому компартії не встановили. Окрім того, енна кількість скульптур не витримала іспиту часу й не повернулася з реставрації. У Орджонікідзевському районі статуя вождя світового пролетаріату продовжує дивитися на світ. Iз тією лише різницею, що тепер він дивиться на світ у буквальному смислі цього слова. Ні, бронзова статуя вождя не ожила подібно до статуї Командора в «Дон Жуані». Просто саме навпроти пам’ятника Леніну встановили пам’ятник земній кулі. Чи то мода пішла така, чи то «назло» столичному Майдану, але в рекордно короткі терміни на майдані Перемоги виросла колона, увінчана блакитною кулею з підсвіткою. Вона нагадує великий світильник для тих, хто ще не заснув на автобусній зупинці. Й до того ж, знай наших, — вище за столичний глобус із поштовими голубами! Стоїш увечері на зупинці, як на Місяці, й бачиш вгорі блакитну Землю. Дуже романтично й космічно. Але при денному світлі виявляється, що все набагато прозаїчніше. І хоча колона незвичайна, зроблена під античну, але на ній написано: «Азовсталь». Майже, як у Пушкіна: «Я памятник себе возвиг...» Але — рукотворний, із зображенням торговельної марки металургійного комбінату. І з рейкою, що оперезує глобус. Тому «античну» колону цілком можна прийняти за заводську трубу. Проте пам’ятник торговельній марці продукції, яка обійшла всю земну кулю, все ж краще, ніж ідол, який стоїть поруч. Цікаво, що на одному майдані зійшлися віяння різних часів — монументальна пропаганда та реклама. При цьому реклама набула монументальних форм. Ще цікавіше — все це доповнене «художньою самодіяльністю». Повертаючись до «дитячого» питання, для чого на площі Перемоги стоїть пам’ятник Леніну, відповідь можна знайти зі зворотного боку постамента. Там червоною фарбою від руки написано: «Сергію, я тебе кохаю!!! Віка». А це вже народний вид самовираження — графіті. Оскільки Ульянова-Леніна, який стоїть на п’єдесталі, як відомо, звали не Сергій, а Володимир, то й освідчення адресоване не йому. А сучасну Тетяну Ларіну ще ніхто не звинуватив у вандалізмі, навіть місцеві комуністи. Ось і красується нап’єдестальний напис як своєрідне продовження найбільш стародавнього виду епістолярних освідчень — наскельних написів. Однак далеко не всі закохані увічнюють свої почуття таким чином. Якщо підійти до пам’ятника з іншого боку, то іноді можна побачити, як до нього під’їжджають весільні ескорти, й молодята покладають квіти до підніжжя монумента. І це ще один варіант відповіді, для чого на майдані стоїть пам’ятник Леніну. Якщо, звичайно, не згадувати про товаришів, які періодично проводять тут мітинги та пов’язують дітям на шию піонерські галстуки. І оскільки в нашiй країні монументальна пропаганда СРСР переважає над монументальним мистецтвом України, залишається лише сподіватися на те, що чергова статуя Ілліча піде на реставрацію й не повернеться.
