Маймо гідність!

...Міцність та авторитет Української держави — це насамперед організована на її користь натхненна праця всього українського суспільства, а ще висока свідомість та гідність окремих її громадян. Ми живемо в час її становлення, коли правильність своїх дій ми мусимо звіряти з огляду на запитання: «А чи не зашкодить моя діяльність чи бездіяльність державотворчому процесу нашої держави?» І дуже шкода, що на сьогодні в Україні є ще такі громадяни, які вміють лише вимагати від держави, особливо після проголошення нею незалежності, й натомість нічого їй не давати. Така явно споживацька позиція дуже шкодить міцності й авторитету України, і з нею потрібно нещадно боротися всіма законними методами.

Так, за багато років панування імперія влила в наш організм дуже багато рабської крові, яку за порадою А. Чехова потрібно по краплині щоденно й наполегливо вичавлювати із нього й тим самим оздоровлювати свою душу, щоби вона ставала більш гордою і самодостатньою. Годі раболіпствувати! Проте, як видно, не всі й не завжди дослухалися до порад великого земляка. І тому на шляху очищення наших душ трапляється ще забагато перепон, які потрібно негайно прибирати. Зупинімось на деяких із них:

1. Зараз так видається, що деякі наші співгромадяни досі не зрозуміли, серед якого народу і в якій країні вони живуть. Таким тугодумам наша влада повинна жорстко і постійно нагадувати назву країни, законів якої вони повинні беззаперечно дотримуватись. Уже дійшло до того, що назви багатьох наших внутрішніх фестивалів, спортивних змагань, телевізійних каналів та інших реалій пишуться англійською мовою, ба навіть без пояснень їхнього звучання українськими буквами. Як це називається? Впадаємо з одних крайнощів до інших! Все має бути адекватним! Чому ми продовжуємо виховувати психологію меншовартості у наших громадян уже в незалежній України?

2. Продовжуючи цю тему, хочеться звернутися ще до деяких спортсменів та їхніх тренерів, а також до окремих бізнесменів, банкірів та ін. з таким запитанням: «Вибачте, хлопці, але ви що, такі недолугі, що за багато років не можете вивчити української мови? Зверніться до мене, і я поділюся з вами своїм досвідом!» Ми всі формувалися під впливом імперської ідеології, але одні могли замислитися, здавалося б, над простими речами, а інші, задурманені тією ідеологією, — ні. Так, наприклад, перебуваючи в Італії, багато хто з нас спостерігав, що громадяни Італії спілкуються у своїй країні італійського мовою, і це аж ніяк не є проявом італійського буржуазного націоналізму чи якоїсь там «гарібальдівщини» (на кшталт української «бандерівщини»). Бо це є нормальним явищем, а тому ніхто з нас ніколи й ніде не чув і не бачив таких словосполучень, як «англійський буржуазний націоналізм», «італійський буржуазний націоналізм» і т. ін. «націоналізми»...

3. І наостанок хочеться звернути увагу на ще один аспект зазначеної проблеми — якість, патріотичність і правдивість експонатів наших культурно-освітніх та пізнавальних закладів: музеїв, виставок, галерей і т. ін. Так, цікавлячись історією України та історією Києва, зокрема, ми з товаришем нещодавно відвідали щойно відкриту експозицію Музею «Кам’яниця київського війта» на Подолі в так званому будинку Петра І. Переступивши поріг музею, ми найперше подякували всім працівникам цього закладу, які підготували старовинну будівлю та музейні експонати для їх огляду. Однак далі, знайомлячись з експонатами, помітили, що пояснення до деяких із них не завжди подавалися з погляду незалежної України. І це дуже прикро, тому що за задумом цей музей має висвітлювати надзвичайно цікавий і, на жаль, ще маловідомий період української історії.

Не зупинятимусь детально на експонатах музею, оскільки через недостатнє освітлення деякі експонати розглянути як слід не вдалося. Але насамперед, що впадає у вічі: багато пояснень до експонатів без всякої на те потреби написані російською мовою. Були там ще й деякі недоречності іншого характеру. Але вже зовсім приголомшив нас прекрасно оформлений експонат зі словами імператриці Катерини II про «благодійність». Те, яку «благодійність» проявила Катерина II до України, пояснювати не треба, вона всім відома. Гадаю, було б доречніше саме в цьому музеї навести інші слова Катерини II: «Мала Росія, Ліфляндія та Фінляндія є провінціями, якими управляють на основі дарованих їм привілеїв; порушити ж їх, раптом відмовившись від них, було б дуже непристойно, але й назвати їх чужоземними і поводитися з ними на такій самій основі було б більше, аніж невірно, можна сказати певно — безглуздям. Ці провінції, а також Смоленську потрібно найлегшим способом привести до того, щоб вони обрусіли (Смоленську землю «зрусифікували» уже давно, а скоро, мабуть, «русифікують» і Білорусь. — Авт.) і перестали дивитися, неначе вовки на ліс. Коли ж у Малоросії не буде гетьмана, то потрібно намагатися, щоб час і назва гетьманів зникли...» Тож маймо гідність і не згадуймо без потреби імена подібних «благодійників»!

Від побаченого в Музеї київського війта, на жаль, склалося таке враження, що Україна досі перебуває «під високою рукою Москви» й ніяк не може від неї відірватися. А отже, щоб надалі ні в кого не складалося подібного враження, пропоную при Міністерстві культури України створити компетентну комісію, яка повинна перевірити наші музеї на предмет відповідності їхніх експонатів ідеології незалежної Української держави і приділити особливу увагу новим музеям. Незалежна Українська держава має захищати своїх громадян від подібних незручностей та очевидних непорозумінь, які принижують їхню честь і гідність.