«Демократія зараз – як марксизм у радянські часи»

Шановна редакціє!

У вашій газеті за 13.01.10 опублікована стаття професора С.Кримського «Демократія як дар і проблема». Злободенність даної теми для України в цілому, і особливо напередодні президентських виборів, не дозволяє залишити без уваги неточності у викладі окремих тез, які, на мій погляд, не дозволяють правильно сформулювати проблеми, які стоять перед Україною, і способи їхнього вирішення.

Кажучи про дві дороги розвитку суспільства, професор С. Кримський згадує «східний спосіб життя». Насправді в ранніх рукописах Маркса йдеться про «азіатський спосіб виробництва». За Марксом, у класичних капіталістичних країнах джерелом особистого багатства є капітал у різних його формах — заводи, фабрики, земля, акції, інтелектуальний капітал і тому подібне. Капітал, як відомо, — це все те, що приносить прибуток. Основними суб’єктами цього способу виробництва є капіталісти (великі, маленькі, акціонери). При «азіатському способі виробництва» головним джерелом прибутку є ВЛАДА. Його основний суб’єкт — чиновник як носій владних повноважень. І якщо в першому випадку капітал —явище довготривале (його можна передати дітям, онукам; його можна навіть продати), то в другому випадку це джерело є явищем тимчасовим. А це означає, що час, відпущений на перебування при владі, потрібно використовувати з максимальною користю для себе. Або ж використовувати максимум зусиль для продовження цього часу. Слід зауважити, що саме особистий інтерес є фундаментом всієї піраміди інтересів; це було зафіксовано навіть у останній редакції програми КПРС.

Історія Російської імперії, Радянського Союзу, незалежної України свідчить про те, що саме чиновництво було стержнем суспільного розвитку. (Свого часу я, як викладач марксистської політекономії, говорив інше.) Колосальне зростання впливу чиновників у незалежній Росії й Україні говорить про відродження «азіатського способу виробництва». Це інстинктивно розуміють наші капіталісти, всіма способами проникаючи до влади. Цього явища не було в Чехії, Швейцарії, Польщі, країнах Балтії. Тому їхній приклад для нас не є коректним, десь навіть помилковим. У цій системі демократія (точніше те, що ми цим називаємо) — лише інструмент для посилення їхньої влади.

Демократія зараз — як марксизм у радянські часи. Спробуйте сказати що-небудь. Заплюють. Ми намагаємося будувати демократичне суспільство відразу після знищення тоталітарного. Колись ми пропагували теорію переходу від феодалізму до соціалізму, обминувши капіталізм. І навіть втілювали цю теорію в практику. Результат відомий. Можливо, все ж таки є сенс чомусь вчитися в історії? Людина не може з дитинства перестрибнути в зрілий вік.

«Маємо підстави для надій». Це все, що може порадити шанований філософ? Це те ж саме, що «залучення інтелігенції... на широкій суспільній основі». Можна навести переконливі приклади впливу інтелігенції на будь-які процеси в Україні? Адже її колись було багато у Верховній Раді. Друг професора С. Кримського, академік М. Попович, звернувся з відкритим листом до Президента України. Який результат?

З повагою, ваш постійний читач, Руслан ГАРБАР, інтелігент у третьому поколінні