Володимир Олійник — «чортик» із передвиборної табакерки?
1 серпня ЦВК зареєструвала кандидатом у президенти черкаського мера Володимира Олiйника, який замкнув на собi список реальних претендентiв на гетьманську булаву. Нагадуємо, що забезпечення його висунення і підтримки взяла на себе Асоціація міст України, президентом якої є п. Олійник. Широко відомий у вузьких регіональних колах, мер одразу ж після початку підписної кампанії перетворився на одного з найзагадковіших претендентів. Справді, рекламні функції Балашова і Ржавського були зрозумілі з самого початку, як, проте, і «допоміжні» дії Юрія Кармазіна та Василя Онопенка, які працюють на фаворитів президентської гонки. А тут Олійник — «чортик», що раптово з'явився з передвиборної табакерки. Який, з одного боку, каже, що «саме я і ніхто інший збирається стати президентом України», а з iншого, запевняє: «...президентство — не мета, а спосіб вплинути на зміну ситуації в країні» — і не виключає можливості співпраці з сильнішим кандидатом. Із ким?
ГРА В ОПОЗИЦІЮ?
За однiєю з версiй виходить, що черкаський мер — людина Кучми. Ну хоч би тому, що він — представник місцевої влади, постать досить помітна в регіональному політикумі, а отже, в першу чергу, «рекрутована» для забезпечення дійового результату чинного Президента. Це доводить і безпроблемний збір мільйона підписів, які, за словами Володимира Миколайовича, йому ніхто не заважав збирати. Хіба що неорганізованість власних структур іноді затьмарювала темпи підписної кампанії. Однак, зрештою, і сам Олійник донедавна не приховував прокучмівських настроїв, прямо висловлюючись на підтримку нинішнього курсу реформ. Те, що сьогодні він заявляє: «...я зробив свій вибір: не хочу служити діючому режиму», — ще ні про що не свідчить, оскільки Володимир Миколайович свою критику не персоніфікує. Хіба що дозволяє собі наїжджати на прем'єр-міністра та уряд, що «довів країну до ручки». Та й це підходить під нинішній президентський курс, оскільки всі знають: немає в Леоніда Даниловича більш пристріляної мішені, аніж глава Кабміну, — в нього і треба посилати критичні стріли.
Потрібно відзначити і вельми стриману реакцію претендента номер один на висунення нового «конкурента»: Леонід Данилович, звичайно, здивувався та обурився таким «нахабством», але начебто впівсили: «Це його право, хоче, нехай висувається — куди тільки?»
На всякий випадок влада вирішила Олійника полякати, розігравши кіровоградський варіант і «Беркутом» налетівши на його довірену особу — мера Нікуліна. А от його підзахисний залишився цілий і неушкоджений, столичні перевіряльники залишили Черкаси ні з чим, зате претендент забезпечив собі через скандал додаткову передвиборну рекламу.
На користь версії про співпрацю з чинним Президентом свідчать і більш ніж тісні обійми з Дмитром Дворкісом. Вінницький мер одним із перших схвалив ініціативу п. Олійника і навіть запропонував створити дієвішу і впливовішу структуру, що об'єднує керівників великих обласних центрів — на підтримку регіонального кандидата. Не виключено, що новий вінницький губернатор замовить словечко за свого колегу з АМУ перед лідером «партії влади» В. Медведчуком. А СДПУ(о) нині зазнає певних труднощів зі становленням місцевих осередків, зокрема в регіонах, «охоплених» Олійником, отож такий обмін міг би влаштувати обидві сторони.
ЩЕ ОДИН «СЕЛЯНСЬКИЙ СИН»?
Верховенство в Черкасах одразу наводить на думку, що В. Олійник зможе працювати і на Ткаченка. Ну хоч би тому, що Черкащина — оплот президентських надій Олександра Миколайовича. Тут кандидат № 4 на посаду президента, що називається, народився і виріс, зокрема і як політик. Тепер же люди, що працювали з Ткаченком, служать під рукою Володимира Олійника. До речі, відповідаючи на запитання про кандидата Ткаченка, мер Черкас заявив, що йому імпонують «ділові якості спікера, його самовладання і досвід керівника». Відзначимо, що турбота про врожай і прагнення запобігти радикальними заходами голодомору в Україні дуже співзвучнi із ткаченківським — «урятувати село». Треба сказати, що і сам Володимир Миколайович «підганяє» себе під образ спікера- кандидата, такий собі «Ткаченко в молодості». Черкаський мер самовпевнений і має відчуття внутрішньої переваги: «Я — Олійник, і цим усе сказано». Він вдало експлуатує образ «селянського сина». Як і Олександр Миколайович, любить посилатися на «материнське благословення» і на прохання земляків «навести порядок у країні». Чи варто говорити, що і місцевим управлінцям, і сільському електоратові до душі мова про продаж землі: президент Олійник зобов'язується «зробити землю товаром».
А останнім часом черкаського кандидата помічено у висловлюванні про необхідність виборів губернаторів у верхню палату парламенту: цього ж коника осідлав і глава ВР, домагаючись прихильності обласних керівників, яким давно набридла кадрова чехарда, що влаштовується Президентом, а також значна залежність від центру.
ЛЮДИНА МАРЧУКА?
Більшість спостерігачів передбачають, що Володимир Олійник уже зробив свій вибір на користь Євгена Марчука. Ці припущення підкріплені відомостями із джерел, ну дуже близьких до АП: кажуть, на столі в Кучми вже лежить доповідна записка про те, що черкаський мер стовідсотково «працює на Марчука».
Підстав для таких висновків більш ніж досить. По-перше, регіональний кандидат грає на одному електоральному полі з Євгеном Кириловичем і грає так уміло, що рейтинг Марчука в його парафії зростає, в той час як у самого Олійника соціологічні показники вельми скромні: 3 — 5%. По-друге, основоположні пункти передвиборної програми мера Черкас практично дублюють програмні установки Є. Марчука. В. Олійник прямо заявляє, що він прихильник легалізації тіньового капіталу і декриміналізації влади. «Треба реабілітувати капітал, що пішов за кордон, дати йому можливість працювати в Україні — ось побачите, це дозволить підняти економіку і забезпечить реальні механізми соціального захисту». Можна впізнати, чи не так? Мер Черкас готовий підписатися і під тезами Євгена Кириловича про більш широкі економічні повноваження для регіонів і про відродження національної самосвідомості. До речi, бiля ЦВК кандидата № 9 зустрiчали хлопцi пiд прапорами УНА—УНСО...
На запитання про те, хто є для нього прикладом політичного лідера, В. Олійник чітко відповідає: «Шарль де Голль». Паралель між генералом, який «зумів об'єднати Францію, який є зразком патріотизму і гордістю нації», і генералом Марчуком простежується більш ніж чітко.
Безпартійний Олійник упевнений, що сьогодні Україні варто вибирати не політичну силу, а сильну особистість: «У перехідний період треба не тільки вміти приймати рішення, але й відповідати за їхні наслідки. У такий момент люди вибирають свого «пастиря», здатного навести порядок «сильною рукою». Історія вчить: не треба боятися сили, треба побоюватися безсилля…» Але при цьому він, звичайно ж, прихильник не «піночетівщини», а «диктатури закону«…
Відзначимо і продумане, як у Марчука, дистанціювання від конкретної політичної партії — це дає можливість розширити спектр потенційних союзників. «Я прихильник прагматичної політики, вона має бути вигідна простому громадянинові: йому треба створити правове й економічне поле для самореалізації, ослабити податковий гніт», — каже кандидат. Але прагматична політика — чудова пастка для електорату, який хитається, — не треба вибирати між «націоналізмом» і «комунізмом», а тільки проголосувати «за гарне життя». Це ще й місток між «червоним» Сходом і проєвропейським Заходом із тієї ж причини. А оскільки кандидат № 3 якраз претендує на роль об'єднувача України, то союзник з аналогічними поглядами не зашкодить. А те, що Володимир Олійник — союзник, підтверджує, наприклад, його намір розбити «зв'язку Кучма — Симоненко»: «Сьогодні відбувається так: ті, котрі можуть заробити, бояться Симоненка, а знедолені й окрадені бояться Кучму. Чому ми повинні вибирати між двома крайнощами? Простіше не допустити цих кандидатів до другого туру…» Щоправда, мер Черкас признається, що самостійно йому це навряд чи вдасться, зате Євген Кирилович упевнений у своїх силах.
…Знаючій людині нескладно помітити ідентичність виборчих технологій розкручування регіонального кандидата на посаду президента Олійника і ПЗУ, яку свого часу насилу «вирізняли» в політичному спектрі. Не виключено, що симпатії мера Черкас до радника Президента Вадима Рабиновича визначили аналогічну схему побудови передвиборної кампанії. Порівняйте самі: на парламентських виборах-98 за партію зелених — такого собі «кота в мішку» — проголосувало майже 2 мільйони виборців. З Олійником нам пропонують те ж саме: нерозкручене обличчя кандидата з глибинки краще за «фейси» при владі, що надокучили.
