У чиїх руках порятунок гірничорятувальників?
Майже сторіччя тому виникла у вугільній промисловості гірничорятувальна служба. Спершу це були артілі при вугільних рудниках, пізніше, у СРСР, було створено спеціалізовану інженерно-технічну організацію ВГРЧ (воєнізовану гірничорятувальну частину). 1992 року ВГРЧ перетворюють на ДВГРС (Державну воєнізовану гірничорятувальну службу). Спеціалізовані частини займалися не тільки рятуванням людей, але й дорогоцінного обладнання, гірничих виробок і комунікацій. Служба несла відповідальність за проведення на вугільних виробництвах профілактичної роботи.
З 1980 року у структурі служби з'являється спеціальна медична служба - реанімаційно-протишокові бригади (РПБ) для надання допомоги при шахтних травмах, у тому числі в умовах гірничих виробок. Щорічно медична служба (23 бригади) здійснює понад десять тисяч виїздів. Авторитет лікарів-гірничорятувальників у шахтарських колективах надзвичайно високий - на їхньому рахунку не просто виїзди, а тисячі врятованих життів.
Згідно зі статистичними даними, виробничий травматизм у вугільній промисловості різко "випереджає" показники інших галузей промисловості. Часто механічні травми опорно-рухального апарату супроводжуються пошкодженнями внутрішніх органів, високим лишається відсоток отруєння токсичними газами, продуктами згоряння пластмас. Розробка вугільних пластів на глибині 800-1200 метрів збільшує ймовірність раптових викидів і вибухів рудних газів. Видобуток вугілля ведеться за умов вібрації, шуму, підвищеної температури і вологості повітря у забоях. Зростання числа аварій, котрі виникають за таких умов, призводить до збільшення кількості тих, хто потерпів, таких, у котрих настає шоковий або критичний стан.
Матеріальні збитки від одного нещасного випадку на промисловому виробництві України у середньому становлять $30 тис. на рік. Необхідність виплат, пов'язаних з профзахворюваннями лише у вугільній промисловості минулого року склала більше 80 трлн. крб. (у старих цінах). Ця сума дорівнює третині бюджету Донбасу.
На тлі загальної кризи вугільної промисловості почався і розвал воєнізованої гірничорятувальної служби. Мінвуглепромові вона видалася ланкою другорядною. З 1991 року, керівництво галузі проблеми рятувальної служби не розглядало.
Про службу згадували лише на аваріях - як правило, великих, тяжких, де гинули і шахтарі, і гірничорятувальники. Тоді ж чергова надзвичайна комісія ухвалювала постанову про ліквідацію тих чи інших негативних явищ у галузі. Дещо вдавалося випрохати, як то кажуть, поруч з трупами загиблих, біля розтрощених вибухами і охоплених вогнем стволів.
Ось лише два приклади. Аварія на шахті імені Скочинського - 17 загиблих, у тому числі - 15 гірничорятувальників: урядова комісія, очолювана К. Масиком, дає "добро" на підготовку і ухвалення Кабміном постанови з питань службі. Початок 1994 року - низка аварій із загальною кількістю жертв 5 чоловік. Юхим Звягільський, виконуючий тоді обов'язки прем'єр-міністра, у держбюджеті окремим рядком виділяє на утримання гірничорятувальної служби, щоб забезпечити її незалежність від платоспроможності обслуговуваних шахт. Саме тоді вдалося службі зробити значний запас необхідних медикаментів, котрі було взято під суворий облік, і, як стверджують працівники служби, останнє з тієї партії повністю витрачено цього року. Якщо трапиться чергова аварія - медичних препаратів практично нема.
Останніми роками руйнування служби досягло найвищого рівня. Підрозділи покинуті самі на себе, кадровий склад слабо відповідає вимогам, оскільки його підготовка і тренування - те, що було "святая святих" - вже нікого не турбує, оснащення - на післявоєнному рівні. Розвалюється одна з найсильніших і таких, котрі організаційно склалися аварійно-рятувальних служб. Ймовірно, це має стати проблемою галузі. Але ж і Комітет з нагляду за охороною праці, і тим більше нещодавно створене Міністерство з надзвичайних ситуацій могли б сказати своє розумне слово. Невже не має сенсу не раз запропонована колегами Заболотного пропозиція зібрати під крилом цих відомств усі аварійно-рятувальні служби України, що дозволило б сформувати їх у єдину службу, і зберегти ще те, що залишилося від накопиченого десятиліттями досвіду гірничорятувальників?
Але про рятувальну службу не згадували навіть тоді, коли у Донецькій області не так давно створювали Державну службу медицини катастроф, призначену для надання безкоштовної меддопомоги населенню в екстремальних ситуаціях. Досвід гірничорятувальників виявився не потрібним. А звільнений на пенсію попри своє бажання майже рік тому фундатор вітчизняної медицини катастроф Валентин Заболотний дізнався про це випадково, зі слів кореспондента "Дня"...
Донецьк
