Сталінізм «Дітей Арбата» і «Стомлених Cонцем»

«Запит на Сталіна частково зумовлений бажанням людей приборкати жадібність сучасної влади», — так пояснюють російські ліберали зростання популярності Джугашвілі. Але зводити проблему до туги за твердою рукою для бюрократії — помилковий і зловмисний посил. У всі часи й у всіх країнах народ не палає любов’ю до влади, хоч би якою вона була. Це нормально. Владу формують еліти, і вони схильні переслідувати свої цілі замість егалітарних. Загальнонародна любов дістається лише диктаторам. А отже, нова любов до Сталіна запалала не знизу, а спустилася з верхів, і не сама по собі.

Оцінюючи жертви сталінізму, легко переконатися, що в колах вищих партійних і військових функціонерів їх були сотні. На середньому рівні управління — тисячі, а на самому нижньому, тобто народному — мільйони: посаджених «за колоски», загиблих під час депортації та репатріації, розстріляних у в’язницях, штрафбатах, таборах, пущених на мінні поля для прокладання проходів... То у кого ж є мотивація до відродження сталінізму? Адже він трунар не так власних слуг, як всієї нації, яка потім ридає на похоронах вождя від горя й щастя.

В історії СРСР було дві спроби звільнення від сталінського чарівності. Перша за часів Микити Хрущова, який спробував очистити КПРС від «культу особи». Друга за Михайла Горбачова, з метою надання радянського соціалізму людської подоби. Одна й друга, з точки зору «гласності», зводилася до реабілітації соратників Йосипа Віссаріоновича, на кшталт Миколи Бухаріна, Льва Троцького, Михайла Тухачевського та подібниз до них. Наймасовіший за накладом журнал «Огонек», який редагував наш співвітчизник Віталій Коротич, наприкінці 80-х років мало не кожен номер присвячував першим особам партії, мистецтва та науки, що стали жертвами внутрішньовидової боротьби комуністичної держави. Відтоді середньостатистичному росіянину почали прищеплювати переконання про сталінізм як трагедію виключно «Дітей Арбату» та «Стомлених сонцем», які, сидячи на номенклатурному пансіоні на держдачах, переживали смутні для істеблішменту часи. Трилогія Анатолія Рибакова та фільм Микити Михалкова лише скромна частина системної операції лікування народного болю в керівному тулубі. Злочини проти людяності в 60-х роках назвали «культом особи», а 2020-го їх характеризують піднесено і науково: «вкрай централізований режим, який спирався на потужні партійно-державні структури у формуванні прагматичних стратегій...»

Мені це нагадує мем із серіалів про найманих убивць: «нічого особистого, тільки бізнес».

МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Нещодавно потрапила на очі методичка Міністерства народної освіти РСФСР. Вона про роман Анатолія Приставкіна «Ночевала тучка золотая». Його сюжет базується на подробицях і жахах депортації чеченців та інгушів 1944 року. Звернув на методичку увагу, намагаючись уявити, як у путінській Росії читають твори про злочини режиму проти націй. Ось цитата з документа зі збереженим правописом. «О ЧЕМ ЖЕ ПОВЕСТЬ «НОЧЕВАЛА ТУЧКА ЗОЛОТАЯ»? Это призыв к Правде, Добру, Справедливости. После изучения повести В. Катаева «Белеет парус одинокий», можно провести урок-сопоставление; где выяснить, например, такие вопросы, как ЧТО ОБЪЕДИНЯЕТ НАЗВАНИЕ ПОВЕСТЕЙ? (строки из известных стихотворений М. Ю. Лермонтова «Парус», «Утес»). КАК СООТНОСЯТСЯ НАЗВАНИЯ ПОВЕСТЕЙ С ИХ СОДЕРЖАНИЕМ? «Белеет парус одинокий» — повествование о судьбе мальчика, подобно маленькому суденышку, оказавшемуся в разволновавшемся жизненном океане. По-своему каждый, и Петька и Гаврик, идут навстречу переменам, «ищут бури». «Ночевала тучка золотая» — о судьбе мальчиков, вечно голодных, вечно холодных, переживших военное лихолетье на груди угрюмого Утеса-родины».

Судячи з цієї методички, школярам, крім похмурого вигляду батьківщини, нічого достовірного знати не варто. Хлопчики ж самі знайшли пригоди, що на одеських вулицях на початку минулого століття, що на Кавказі в його середині, де «Сталін велів усіх зрадників до стінки поставити».

Методичка написана ще в давні часи, коли здавалося, що Росія вичавлює з себе сталінізм. Насправді ж з часів хрущовської відлиги й до сьогоднішнього дня не припиняються спроби вписати особистість диктатора в сучасну історію, мистецтво, літературу, надавши його часу рис типового для росіян життя.

Чому нам, українцям, варто звернути увагу на процес реінкарнації огидного режиму? Не тільки через присутність у нашому суспільстві фанатів Джугашвілі. І не тільки через приналежність наших телеканалів адвокатам цього диявола.

Мабуть, як у жодного з народів колишнього СРСР, у нас є всі можливості й правові шанси реально засудити сталінізм, як це зробили ізраїльтяни 1950 року з нацизмом, ухваливши закон «Про нацистів і посібників нацистів» №5710, який дуже відрізняється від нашого закону 2015 року («Про засудження комуністічного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»). Ми боремося з абстрактною комуністичною символікою, але не звинувачуємо конкретних людей за їхні злодіяння. Тому секретарі ЦК КП(б)У Л.Каганович і С.Косіор, які вчинили злочини, в юридичному сенсі прирівняні до секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста, не причетного до вбивства людей. Ось чому ми повинні перейти від загальних декларацій проти комуністичного минулого до розслідування очевидних і таємних злочинів відомих і маловідомих людей. Починати треба зі сталінського часу — голки Кощія, залишивши поки скрині, качок і яйця, де ховається загибель загального явища комунізму. Хоча б тому, що сталінізм страшніше за брежнєвщину.

Три Голодомори, депортація кримських татар, страти політичних опонентів і носіїв культури... Досить фактів, щоб реально засудити сталінізм як людиноненависницької режим, що вбив на території України мільйони людей різної віри, різних етносів і різних станів. Публіцистичного та громадського осуду мало для викорінення зла, що терзає нас. Потрібна правова оцінка, вільна від емоцій, світоглядних різночитань, полемічності. Потрібен вердикт за фактами і доказами злочинів, такий же, як і на Нюрнберзькому процесі.

Будь-яка незакінчена справа так чи інакше вимагає або кинути її назавжди, або довести до кінця. Ми це знаємо за часами Януковича, який повернувся всупереч логіці розвитку країни. Сталінізм життєздатніший за Партію регіонів, як давно укорінений бур’ян, що розмножується вегетативно і насінням. Тут разовою прополкою та скошуванням не обійтися.