Роздуми над прірвою

Саме ми, українці, маємо великий історичний досвід не тільки здійснення політичних «помилок» тими небагатьма, хто на певному етапі української історії брав на себе місію політичних провідників нації, а й згубних для української нації наслідків цих помилок. Достатньо згубних, щоб визнати правоту Талейрана-Перігора, великого дипломата й тонкого знавця політичної кухні, який стверджував, що будь-який злочин — ніщо в порівнянні з політичною помилкою. Це більше ніж злочин. Це ПОЛІТИЧНИЙ ЗЛОЧИН.

Сьогодні ми знову набрали критичну масу політичних «помилок», коли подальше їх продукування за нашої мовчазної участі може завершитись Великим голокостом на Великій руїні, після чого українській нації вже не піднятися. І НЕ З КОЛІН, А В ЖИТТЯ.

/Уточнення: НАЦІЯ (від лат. Natio — племя...) — історично стійкий (етнічно і соціально) людський загал, що довгий час існує в обмеженому географічному просторі й об’єднаний спільністю назви, мови, культури, характерів, звичок, морфо-фізіологічних ознак і сукупності генів.

Саме ідентичність генів дала поштовх до створення АнтиНаціональної Біологічної Зброї./

Я — невід’ємна частина нації і так себе відчуваю. І знаю, що її нещастя не оминуть ні мене, ні моїх нащадків. Саме тому так жахає мене прірва, перед якою ми знову опинилися. І саме тому, покладаючи надію на допомогу єдино знаного мною Бога, я шукаю шлях спільного (і особистого) порятунку. ШЛЯХ ДО УКРАЇНИ, про яку непрямий нащадок Павла Халебського колись знову напише: «...благословенний народ... Вони багаточисельні, як мурашки, численніші за зорі. Часом (здається), що одна жінка у них заходить у тяж і народжує по три-чотири рази на рік і кожного разу повиває по троє-четверо немовлят. Однак найбільш правильним... є те, що вода того краю (козаків. — О.С.) не залишає жодної жінки безплідною, і це справа очевидна» (Павло Халебський/Булос ібн Аз-Заїм) «Подорож патріарха Макарія», «Дзвін», № 9, 1990 р.).

Ми, українці, на відміну від наших північних та західних сусідів, ніколи сліпо (фанатично) не сприймали нав’язану нам силою влади релігію і її догми, розраховані на реакцію натовпу, а не таких індивідуалістів, якими є ми, українці. Саме тому наші пращури, відчуваючи себе якщо не рівнею богу, то його земним представникам — безперечно, на побажання: «Бог поміч», відповідали: «Казали боги, щоб ви помогли». Вони творили гуртові ікони-картини, схиляючись перед якими не стільки вклонялися невідомим «святим», скільки схилялися перед знаними і шанованими своїми земляками, їх розумом і вдачею. Підсвідомо ми завжди вшановували того бога, який був у нас і поряд iз нами — Колективний Розум Нації, виразником якого були її найкращі представники. Саме тому нашим ПРОРОКОМ (а не іконою) став ТАРАС ШЕВЧЕНКО, який виявився здатним вловити і донести до нас думи, настрої і бажання цього єдино незрадливого Бога українців. Бога, який до цього часу не тільки оберігав, але й зберіг нас. Як націю, як народ.

Розум і воля цього бога — це розум і воля кожного з нас. (Чи не тому людину, ВТРАТИВШИ РОЗУМ, ми завжди називали БОЖЕвільною?)

І тому від кожного з нас зокрема і всіх разом залежить, чи ми і втретє (і в останнє, якщо вірити християнському богові, який, як відомо, визнає лише трійцю) дозволимо зіштовхнути себе в прірву тим політичним злочинцям, які, заохочені безкарністю своїх історичних попередників на цьому ганебному шляху, продовжують фабрикувати політичні «помилки» в забезпечення і прикриття запровадженню і поглибленню дії в Україні писаних і неписаних законів окупаційної зони зразка XXI сторіччя. Чи все ж вистачить у нас і розуму, і сили, і волі, щоб здійснити Українську Ідею Волі (українську національну ідею), в реалізації якої ще 200 років тому, посилаючись на Проведіння, був переконаний німецький філософ і історик Й. Гердер. Він, чужинець, вірив у це тоді, коли навіть козаки ставали кріпаками...

Я знаю — і боги можуть втомитися. І тому над прірвою небуття, до якої підвели нас наші «провідники», кажу:

— БОГ ПОМІЧ, УКРАЇНЦІ!