Про донорів насилля та їхніх жертв

У своєму новорічному зверненні в переддень Нового року Генеральний секретар ООН Антоніу Гуттериш був не надто оптимістичним: «Ми вступаємо у 2020 рік на загальному тлі невизначеності й відсутності безпеки. На тлі глибоко вкоріненої нерівності й посилення ненависті. На тлі військових конфліктів у світі і глобального потепління нашої планети...» 2020 рік знаменує вступ людства у третє десятиліття ХХІ століття. Сумний підсумок і сумний початок. Порівняймо його з першими двома десятиліттями ХХ століття.

Почались ті роки з англо-бурської війни в Південній Африці. Потім поразка Росії у війні з Японією, яка призвела до першої, невдалої, революції в Росії. Перемогла революція в Мексиці. Почались активні антиколоніальні виступи в Індії. А потім вибухнула Перша світова війна. Розпались три імперії: Австро-Угорська, Оттоманська, Російська. Утворилися нові держави. В Росії відбулась більшовицька революція, яка переросла в Громадянську війну; ці події вплинули на історію майже всього ХХ століття. Спробувала здобути незалежність Україна. Ставали реаліями ведення війни авіація, танки, кулемети. І ще багато чого.

Початок ХХІ століття дійсно був не дуже обнадійливим. 11 вересня 2001 року терористи-смертники з «Аль-Каїди» зруйнували торговельний центр у Нью-Йорку. Найпотужніша ядерна держава виявилась безсилою перед мотивованими смертниками. Однак це не призвело до світової війни. Без війни Китай перебирає на себе світове лідерство. Втрачає свої позиції Європа, знову загострюється ситуація на Близькому Сході...

Саме в ці десятиліття сформувалися й нові загрози, які визначатимуть розвиток людства на найближче майбутнє — новітні технології (роботизація, штучний інтелект, штучне м’ясо), зміни клімату (досить було подивитись у вікно в новорічну ніч). Звичайно, були і війни, наприклад в Іраку, Сирії, Ємені, Лівії. Але вони мали місцевий, локальний характер і свідчили про те, що люди все ще не можуть відмовити собі в задоволенні вбивати собі подібних під будь-яким приводом. А деякі держави так і залишилися в парадигмі понять ХІХ і ХХ століть, коли державні проблеми вирішувались за допомогою сили. Головним носієм цих пережитків залишилась Росія. 2008 року вона воєнною силою відірвала від Грузії частину її території, 2014-го — окупувала і приєднала до себе частину території України, підтримує неоголошену війну на сході України. Фактично, це є державним тероризмом.

Отже, перші двадцять років ХХІ століття також були не спокійними. Але все ж таки світове співтовариство намагалося не доводити конфлікти до світових потрясінь. Початок третього десятиліття ХХІ століття підтвердив слова Генсека ООН. Конфлікт між США та Іраном у січні 2020 року змусив заговорити про можливість третьої світової війни. Поки що переміг здоровий глузд. Але попри це, у світі тривають конфлікти дрібнішого масштабу, які забирають життя сотень і тисяч людей. Цікавлячись подіями в Африці, я на її прикладі змушений підтвердити об’єктивність погляду Генсека ООН на перебіг подій у світі. Лише декілька прикладів за останній місяць:

* 10 грудня 2019 р. — Нігер: на кордоні з Малі під час нападу на авіабазу загинула 71 особа.

* 14 грудня — ДРК: вбито 22 людини.

* 15 грудня — Нігерія: загинуло 19 осіб.

* 24 грудня — Буркіна-Фасо: вбито 35 осіб, здебільшого жінок,

26 грудня — там же: група військових потрапила в пастку, загинуло 11 чоловік.

* 28 грудня — Сомалі: вибух автомобіля в столиці — м. Могадішо, загинули 94 людини, майже 400 осіб дістали поранення.

* 5 січня 2020 р. — Кенія: атака «Аш-Шабаб» (Сомалі ) на базу ВМС США. Загинуло троє американців. За декілька днів до цього в цьому ж районі невідомі зупинили пасажирський автобус і обстріляли його; загинуло троє осіб.

* 6 січня — Нігерія: на кордоні з Камеруном стався вибух на мосту, загинуло понад 30 осіб; там же, 9 січня: напад на військову базу в штаті Борно, загинуло 20 військових, знищено 750 будівель.

* 9 січня — Малі: обстріл військової бази, постраждали представники ООН.

Всього за рік у країнах АЮС (російською — «Африка южнее Сахары») 5000 людей загинуло від рук терористів.

Це підтверджує твердження Гуттериша, яке він висловив 3 вересня 2019 року: «Тероризм в Африці сягнув континентального масштабу». Регіональний представник ООН у Раді Безпеки ООН М. ібн-Чамбас 10 січня 2020 року заявив про «руйнівний сплеск терористичних атак на цивільні та військові об’єкти». За його даними, починаючи з 2016 року кількість нападів у Малі, Буркіна-Фасо, Нігері зросла в п’ять разів: 2016 року загинуло 770 осіб, 2019-го — 4000.

Користуючись підтримкою окремих держав, тероризм став третьою загрозою світового масштабу. Теракт у Нью-Йорку підтвердив цю тривожну тенденцію.

Захищаючи свої ринки, європейські країни і США намагаються перешкодити поширенню тероризму в країнах АЮС. Насамперед — шляхом політики санкцій проти країн-донорів тероризму. Цей механізм, попри різні чинники, досі є ефективним.

Однією з таких держав була Лівія. За таку підтримку ООН наклала на Лівію санкції. Вони були значно посилені після катастрофи пасажирського літака над Локербі, в Англії, яка сталася 21.12.1988 р. У цій катастрофі звинуватили Лівію та особисто Муаммара Каддафі. Санкції боляче вдарили по економіці Лівії, яка великою мірою залежала від експорту нафти. Щоб їх зняти, М. Каддафі визнав причетність Лівії до катастрофи й виплатив кожній сім’ї загиблих по 10 млн доларів. Уже тепер було доведено, що справжнім замовником теракту був Іран. Але санкції 2003 року були зняті. Це не завадило США 2011 року знищити Лівію та особисто М. Каддафі. Ці дії не лише не призупинили терористичні дії, а, навпаки, сприяли їх поширенню. Свого часу М. Каддафі через нафтодолари досить успішно контролював різномасні радикальні угрупування, особливо в Африці.

Другою такою країною був Судан. Наприкінці ХХ століття Судан став базою для арабських та ісламських радикальних організацій. Тут знайшов притулок Усама бен Ладен, який спонсорував військовий уряд. За це члени його організації «Аль-Каїда» отримали суданські паспорти і свободу дій у Судані. Санкції США лише обмежили постачання зброї і надання фінансової допомоги. Але торгівля нафтою забезпечувала достатній рівень розвитку економіки. Після спроби замаху на президента Єгипту Хосні Мубарака 1995 року, до якого мали стосунок спецслужби Судану, РБ ООН запровадила санкції, які призвели до політичної ізоляції Судану. Судан змушений був реагувати. 1996 року із країни був висланий Усама бен Ладен, але залишив по собі мережу таборів із підготовки бойовиків. До 2000 року Судан приєднався до всіх міжнародних угод про боротьбу з тероризмом. Минулого 2019 року кардинально змінився політичний режим у країні. Із Судану були зняті санкції.

Як наслідок, міжнародний тероризм сильно скоротився і поступився місцем міжнародному сітьовому тероризму. АЮС стала особливо перспективним регіоном для цього. Цьому сприяла політична нестабільність у країнах, неспроможність розв’язувати актуальні соціальні та економічні проблеми, бідність, корупція. Комплекс цих проблем робить деякі країни такими, що не відбулися (так їх кваліфікують). На жаль, їх стає дедалі більше. За даними американського Фонду миру і журналу Foreign Policy, 2006 року таких країн було дві — ДРК і Судан, а 2016-го — вже сім (додалися Сомалі, Південний Судан, Чад, ЦАР, Зімбабве). Спекулюючи на цих проблемах, терористи намагаються додати сюди ще Малі та Буркіна-Фасо. Пояс нестабільності розширюється від Червоного моря до Атлантики.

Одним із механізмів цього процесу є розширення ісламізму, збільшення кількості мусульманського населення в африканських країнах. В одній Нігерії їх кількість зросла удвічі — до 90 млн (із 240 млн всього населення в країні). 2016 року в Африці проживало 570 млн мусульман із 1,2 млрд населення. За прогнозами 2050 року, в країнах АЮС буде 670 млн мусульман, що становитиме 35% населення, або 25% мусульман світу.

Все це створює живильне середовище для поширення тероризму в Африці. Зрощування в ХХІ столітті транснаціонального та внутрішнього тероризму призводить до поширення ідеї створення «Всесвітнього ісламського халіфату» і її просування на південь Африки. Однією з організацій, яка агресивно просуває цю ідею, є «Аль-Каїда». За даними ФБР, ще на початку ХХІ століття вона мала свої відділення в Судані, Єгипті, Сомалі, Еритреї, Джибуті, Алжирі, Тунісі, Кенії, Танзанії. Теракт 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку призвів до безпрецедентного росту авторитету «Аль-Каїди». До неї почали приєднуватись десятки організацій в Африці при збереженні за ними широкої автономії. Вона почала поширюватись і на південь. Утворилася мережа тренувальних баз у Мозамбіку. Розпочалися активні контакти з екстремістськими організаціями в Південно-Африканській Республіці...

Разом з тим від неї відкололася частина найбільш радикальних організацій, які заходилися будувати «Всесвітній ісламський халіфат» уже зараз, на Близькому Сході під назвою «Ісламська держава» (ІД). За даними ООН, на середину 2014 року на вірність ІД присягнули 34 радикальні організації, з них 20 — африканські. 2015 року на вірність ІД присягнула нігерійська «Боко Харам» і прийняла назву «Західноафриканська провінція ІД». На сьогодні африканські «вілайєти» ІД проголошені в Алжирі, Єгипті, Лівії, Нігерії. В Африці ІД за масштабами контрольованих територій уже випереджає «Аль-Каїду». І це — найбільш тривожна тенденція останніх років. Розгром ІД на Близькому Сході призводить до міграції бойовиків в Африку. В Африці ж мало держав, які можуть ефективно протистояти загартованому в боях ворогу.

Тому США, Франція вважають за необхідне тримати безпосередню оборону, щоб мати перевагу у військовому протистоянні терористам. США створили спеціальне Африканське командування («Афріком») зі штаб-квартирою в Німеччині. В Африці перебувають 7000 військовослужбовців; із них 500 спецназівців у Сомалі. Щоправда, Трамп наполягає на їх відкликанні до США. Франція має тут 4500 військових, які здебільшого відсиджуються на своїх базах, що є причиною посилення антифранцузських настроїв у країнах Сахелю. Е. Макрон планує зустрітися з лідерами п’яти країн Сахелю для обговорення взаємних претензій. Перспектива виходу американців і пасивність французів відкривають великі можливості для Росії, яких у неї не було з 1970-х років.

Наведені факти свідчать про посилення нестабільності в Африці. Паралельно тривають протилежні процеси. Із 1 травня 2020 р. набирає чинності Континентальна зона вільної торгівлі. Вісім країн Західної Африки, які були колоніями Франції, запроваджують власну валюту — еко. Здійснюється будівництво залізниць, завдяки чому має пожвавитися внутрішня торгівля. Дедалі більше країн гарантують населенню стабільне енергозабезпечення. Найбільші у світі темпи поширення мобільного зв’язку. Запускаються власні супутники. І — абсолютна більшість населення Африки, це люди 18 — 20 років.

Поєднання цих протилежних чинників перетворює Африку на континент, який уособлює суперечливість розвитку людства і від якого залежатиме доля світу в ХХІ столітті. Так стверджують ті, хто аналізує тенденції глобальної політики. Перший закордонний візит прем’єрміністра ЄС Урсули фон дер Ляєн був до Судану. Ці тенденції враховує і Китай. Чи зацікавиться всерйоз коли-небудь Африкою уряд України? Розширення тероризму призведе до подальшого посилення міграції з Африки, і ця хвиля може дістатися й України.