Поза «формулами»

За останню добу від російських снайперів на сході України загинуло двоє українських військовослужбовців. Обстріли з окупованих територій майже не припиняються. Хоча за словами Президента Володимира Зеленського, на ділянках наміченого розведення сил на Донбасі вже два дні дотримується режим тиші. «Ми чекатимемо на сім днів. Це не новина для України і всіх учасників Тристоронньої групи в Мінську. І тоді ми можемо говорити про відведення сил», — заявив він під час візиту до Латвії (interfax.kiev.ua).

Тим часом, ворог устами прессекретаря Путіна Пєскова заявляє, що мовляв Україна, вимагаючи розпуск так званих «ДНР» та «ЛНР», відходить від Мінських угод. Тобто традиційно єзуїтська позиція — вбиваючи українців, розповідати про невиконання Україною Мінських домовленостей. 

Тобто ситуація, попри численні розмови щодо так званої «формули Штайнмайєра», розведення сил, проведення виборів, особливого статусу, капітуляції тощо, насправді, залишається патовою. Кремль не бажає йти на поступки — не для того розпочинали вони агресію проти України, щоб наразі відступати. І це головна проблема. Ба більше, Україна на сьогодні фактично змушена рухатися в коридорі Мінських домовленостей, які з самого початку, не зважаючи на те, що зупинили активну фазу війни, були для нас пасткою.  

Як бути в цій надскладній ситуації? Якими взагалі були історичні передумови окупації Кремлем українських територій? Відповіді на ці запитання з багатогранними деталями турбують багатьох. Особливо якщо перед вами виступає державний діяч — Євген Кирилович МАРЧУК, екс-представник України в Тристоронній контактній групі в Мінську. Днями він став спікером перед слухачами Дипломатичної академії імені Геннадія Удовенка при МЗС України. Зал був переповнений. Три з половиною години спілкування.

Усе вмістити на шпальтах газети нереально, однак деякі важливі моменти ми, звичайно, подамо. Одразу зазначимо: враховуючи безліч популістичних «вкидів» в інформаційне середовище, подібні зустрічі додають впевненості, що Україна має професіоналів, які усвідомлюють всю ступень загрози зі сходу — з Росії. І прикметно, що саме зараз, кожної неділі, в столиці і в інших містах відбуваються вуличні протести проти «формули Штайнмайєра». Та мало хто розуміє —  чи була «формула» в реальності?

Під час спілкування Євген Марчук проявив особливу дипломатичну обережність, але при цьому був інтелігентно розкутим.

«Треба звернути увагу на рамкове рішення, яке підписане всіма учасниками Тристоронньої контактної групи,  — заявив Євген Марчук. —  Воно є на сайті ОБСЄ. Там чітко записано, що для розведення сил необхідний семиденний режим тиші. ... Йдеться про мікроскопічні розведення, по кілометру. З військової точки зору — це не найскладніше розведення. ...Це умова, яка була підписана з боку РФ — сім днів тиші. Тобто якщо якась із сторін порушить ці домовленості, то інша сторона має право повернутися на свої позиції. В 2016-му році це правило діяло і довелось розводити сили. У тристоронній зустрічі так звана «формула Штайнмайєра» ніколи не лунала. ...Українська сторона ні разу не підступала до обговорення того, що називають «формулою Штайнмайєра». Немає такого поняття, як «формула Штайнмаєра». Я це говорив Гризлову. Сам Штайнмайєр здивувався такій інтерпретації. «Формула Штайнмайєра» — це вирваний із Мінського документа комплекс заходів. ... Шкодую, що наша сторона сприйняла словосполучення «формула Штайнмайєра». Це всього лише пропозиція. Термін «формула» пішов з російської сторони. Таким чином, Україна потрапила навіть не в одну пастку Росії. Я дуже був здивований, що наша сторона не зробили нічого для того, щоб протестувати проти формулювання — «формула Штайнмайєра».

«Що стосується розведення сил уздовж лінії розмежування, то тут дійсно виникає низка питань, — продовжує Євген Кирилович. — «Чи здатні українські збройні сили (ЗСУ) до адекватної оборони вразі наступу окупантів? Чи не відчувають військові «зраду» їхніх моральних позицій? Як ставляться до відведення сил місцеві мешканці?» Ці питання лише на поверхні. Наприклад, відкритим залишається питання ландшафту, тобто домінації сил, враховуючи географічну належність. При відведенні сил подібну деталь необхідно враховувати не зважаючи увагу на формальну геометричну лінію відходу військ. Досі не врегульоване питання так званої амністії. Адже амністувати можна лише того, хто був засуджений. Звідси постає інше більш глибоке і неконтрольоване питання — вендета. За п’ять років війни накопичилося багато ненависті навіть серед сусідів. Отже, влада набуде чергового тягаря щодо розв’язання суто кримінальних правопорушень. Статус української мови, повернення переселенців в рідні домівки та безліч інших питань мають виникнути при вирішенні питання повернення українців на свої території. Все це має стати єдиною часткою стратегії повернення українських територій під владу Києва».

Історично Україна вкотре опинилась на шляху фатального вибору — або воювати за себе та будувати свою країну, або капітулювати. Треба надати належне Президенту — Володимир Зеленський пішов на крок відкритого діалогу з журналістами і суспільством. Принаймні ніхто не може сказати, що нинішній Президент злякався онлайн-бесіди чи власної втоми. Але чи здатен новообраний глава держави прислухатись до авторитетних і досвідчених професіоналів? І головне — вичленити їх із сонму говорунів. Питання залишається відкритим.

«Я був приємно вражений професійною і допитливою аудиторією, яка заставляла докопуватись до анатомічних глибин найнебезпечніших кризових поворотів в історії нашої незалежності, — написав у ФБ після зустрічі Євген Марчук. — І почали ми від Декларації про державний суверенітет 1990 року. Але головне, — ми говорили про наші сьогоднішні проблеми війни і миру. У мене є слабкість — мені дуже подобаються професійні зануди, які добираються до молекул складних явищ. Під час реальної війни «дипломатичні війська» нерідко першими виходять на лінію фронту. Свого — дипломатичного фронту. А для цього вони мають знати ворога не менше, ніж військові. Сьогоднішня зустріч додала мені оптимізму — я зустрівся саме з такими допитливими професіоналами. І від серця трохи відлягло. Хоча і не надовго. Тому, що я знаю, що за бруствером є такі ж професіонали».