Можливо і таке?
Русифікація за допомогою українізаціїУкраїнізація у масовій свідомості виступає як антагоніст русифікації, її протилежність. У більшості випадків так воно і є. Проте не завжди. Далеко не завжди, особливо коли під українізацією розуміється тільки розширення сфери використання української мови. Бо ж українська мова, особливо у сталінські часи, часто виступала як знаряддя, й ефективне, русифікації. Ясна річ, русифікації змістовної, насадження у масовій свідомості та підсвідомості цінностей і міфологем, продиктованих кремлівськими пропагандистами.
Переді мною лежить червона книжечка (власне, нормального формату й обсягу книжка), яка може служити класичним взірцем такої русифікації за допомогою української мови. Це — «Бесіди про суспільний і державний устрій СРСР» (Бесіди про суспільний і державний устрій СРСР [Текст]: зб. матеріалів для комсомольських політгуртків: Пер. з рос. / М. Михайлов [та ін.]; заг. ред. І. Голяков [та ін.]; Відділ пропаганди і агітації ЦК ВЛКСМ. — К.: Молодь, 1948. — 219 с. — Бібліогр.: с. 213-215). Зверніть увагу: переклад з російської, такі важливі речі тубільцям не довіряли. Переклад, слід сказати, літературно доволі досконалий. Але жодна українська специфіка у книзі не відображена, апеляції до реалій УРСР немає. Навіщо? Адже йдеться про змістовну русифікацію. За формою — наче українське видання. Ба більше: до конкретних тем, які мають вивчати комсомольські політгуртки, наведені списки рекомендованих творів Леніна, Сталіна, Молотова, Калініна, Вишинського тощо. Все це — за винятком пари промов Вишинського — видано українською, причому нерідко дуже оперативно — не встигли Сталін чи Молотов виголосити промову, а її текст уже перекладений і надрукований. Власне, від читачів і комсомольських пропагандистів навіть не вимагається знання російської мови! Вимагається тільки глибинне занурення в міфологію «російського світу» і прийняття як справжньої фальшивої історичної пам’яті.
«Велична і прекрасна наша Батьківщина», — так починається книга. І далі, на підтвердження цієї величі — розповідь про територіальні масштаби СРСР, про те, що всі країни Західної Європи — то тільки чверть території СРСР, про грандіозні відстані — від Калінінграду до Чукотки і від мису Челюскіна до Кушки — тисячі й тисячі кілометрів. Про землі, повернуті до і після війни — і Печенга (Петсамо), і Бессарабія, і Сахалін, і Курильські острови — то все, включно з Курилами, виявляється, «споконвічні землі нашої Батьківщини».
Грандіозність є домінантою описання всіх радянських міфореалій. Економіка — могутня з могутніх. СРСР на першому у Європі й другому місці у світі за обсягами промислового виробництва. А ще, виявляється, «СРСР — країна найпередовішого у світі сільськогосподарського виробництва». Книга якраз написана та надрукована після масштабного повоєнного штучного голоду з мільйонними жертвами, проте реальність має відступити перед міфами. Ціла сторінка — «СРСР — країна передової культури». З позицій сьогодення в тому є певна іронія обставин — лише сторінка. З іншого боку, написано все це якраз на початку повоєнних гонінь на культуру, в тому числі українську...
Ще одна тема зветься так: «Найдемократичніша держава у світі». Демократія ця встановлена, звичайно ж, унаслідок «Великої Жовтневої соціалістичної революції». Цікаво: повідомляється, що уряд очолив Ленін, а до складу уряду ввійшов Сталін. Інших не названо. А, ще на чолі ВЧК постав Дзержинський. І все! А формування радянської системи влади описується... за художнім фільмом «Виборзька сторона». Так формується фальшива історична пам’ять.
І при тому у списку рекомендованої літератури — жодного твору Маркса чи Енгельса. ЖОДНОГО! А на початку книги — лише портрети Леніна, за ним — Сталіна. Все! Ба більше: у всій книзі про діяльність Маркса і його ідеї — ані слова, посилання на «Маніфест комуністичної партії» нема. Те, що відсутня згадка про Маркса та марксизм, натомість є більшовизм, учення Леніна-Сталіна та відповідна партія, має глибокий сенс. Ідеться про спробу витіснення з масової свідомості повоєнної радянської молоді розуміння партії російських більшовиків як відгалуження європейського радикального соціалістичного руху, як імплементації загального революційного вчення до конкретних російських умов. Не було цього, і бути не могло! Не тільки паротяг, аероплан і радіо винайшли у Росії, а й революційне вчення. Ніхто і ніде не був здатен додуматися, що треба визволити й ощасливити трудящих. Суцільне первородство у всіх сферах... Отож ця книжка є ще одним із виявів великодержавного імперського шовінізму, інструментом русифікації. Хоч і видана друком вона українською мовою для україномовного читача.
Загалом же маємо цеглинку у побудову міфологічної картини світу, творення фальшивої історичної пам’яті.
У середині 1930-х непримиренний сталінський опонент Лев Троцький, який у вигнанні дійшов до розуміння багатьох важливих речей, аж до потреби революційного виходу України зі складу СРСР, писав: «Радянська Україна стала для тоталітарної бюрократії адміністративною частиною цілого і військової бази СРСР. Сталінська бюрократія, щоправда, зводить пам’ятники Шевченкові, але для того, щоб міцніше придушити цими пам’ятниками український народ і змусити його мовою Кобзаря славити кремлівську кліку ґвалтівників». Як бачимо, по війні кремлівська кліка вдосконалила методи — тепер українська мова використовувалася вже для деукраїнізації українців. А чи можемо ми бути впевнені, що нинішня кремлівська кліка не використає у грандіозному масштабі ті самі методи? Згадайте-бо, як у 2014 році деякі знані українські журналісти українською мовою закликали українців не захищати свою Батьківщину від московської навали. А зараз хіба на низці телеканалів, які належать відомим усім особам, не ведеться підривна робота українською мовою? І чи не виходять час від часу написані по-українськи антиукраїнські за змістом книги? А масштаби цього можуть збільшитися...
Звісно, часи змінилися. Проте методи роботи кремлівської кліки змінилися не принципово, радше в сенсі технічного озброєння, а не спрямування. Тож протистояти всьому цьому здатна передусім справжня українізація — не у філологічному, а у змістовно-культурологічному сенсі, яка змінить матрицю суспільного буття українських громадян, її соціокультурні коди.