Могила не виправить...

Наприкінці березня у Верховній Раді був зареєстрований проект закону «Про особливості управління окремими територіями Донецької та Луганської областей» під номером 4297. Сама назва документа асоціативно відсилає нас до сумнозвісного закону про «особливий статус». І незважаючи на те, що Президент заперечував таке визначення, зрештою воно сплило в Мінських домовленостях лютого минулого року. Серед ініціаторів нового законопроекту — представники «Опоблоку» і зокрема Сергій Дунаєв з міста Лисичанськ Луганської області. На думку експертів, останній є однією з кандидатур, які можуть бути компромісними фігурами на Донбасі. Згаданий Дунаєв є зятем Юрія Бойка, якого разом з Ахметовим у ЗМІ пророчили головами нині окупованих територій.

Що пропонують у цьому законопроекті? Увага — особливий правовий статус (!) для ще однієї абревіатури з трьох літер — МТО (міжобласне територіальне об’єднання) «Донбас». Тобто, фактично згаданий закон вересня 2014 року та ймовірний закон про МТО «Донбас» мають бути тими окремими правовими актами, які легалізують ватажків бандитів на сході України згідно з Мінськом-2 разом з «народною міліцією». Не важко здогадатись, хто має увійти до лав останньої.

На днях у стінах Верховної Ради було проведено закриту зустріч з представниками Донбасу проукраїнської орієнтації, де і були озвучені занепокоєння як законопроектом «про МТО», так і взагалі політикою колаборації з ворогом. Звичайно, Україна, яка взяла на себе тягар зобов’язань у Мінську щодо проведення місцевих виборів на окупованих територіях, саме влізла в пастку і саме тому слова «окупація» і «окуповані» в основному звучать в заявах та проміжних документах, а не на рівні базового законодавства (відповідний законопроект «про окуповані території» поки що так і не ухвалили). Проведення ж виборів згідно з Конституцією України на окупованих територіях є оксюмороном. Тому і шукає влада формули, як притулити горбатого до невтішних реалій. Останнього могила не виправить, а от сидіння з агресором за одним столом перемовин і потакання йому може вдарити по основах української державності.

На жаль, ця плутанина може мати і вже має букет вкрай негативних наслідників. По-перше, визнання конфлікту як АТО, а не як війни, відповідно виключає агресора — РФ — як сторону цього конфлікту (суб’єктом залишаються терористи). По-друге, багатьох військовополонених досі офіційно вважають заручниками або навіть осудженими. Це, зокрема, торкається і Надії Савченко, яку спочатку викрали до РФ, а потім абсолютно незаконно засудили до 22 років ув’язнення, хоча вона є типовим військовополоненим, а не злочинцем, з відповідними правовими наслідками. По-третє, РФ є першопричиною війни, є агресором, нападником і відповідно має нести не лише відповідальність за забезпечення окупованих території, а й після суду виплачувати відповідні компенсації як потерпілим, так і самій державі Україна.

«Донбас — це територія України, і не можна допускати там жодних штучних утворень, адже все це буде спробою легалізувати російську окупацію під виглядом самовизначення націй чи децентралізації, — вважає волонтер Юрій Касьянов. — У нас немає ніякої нації «донбасівці». Треба чітко визначити, що РФ окупувала частину наших земель, і від цього виходити. На жаль, наша зачаткова буржуазія, до якої належить і Президент, залежить від Росії, тому буде намагатися проштовхнути, зокрема через своїх депутатів, будь-які проекти для захисту своїх меркантильних інтересів, які не відповідають державним».

Ми досі після двох років війни блукаємо у визначеннях, евфемізмах і абсурдних проектах. Чому? Не секрет, що навіть зруйнований Донбас залишає за собою неабиякий промисловий і енергетичний потенціал. І якщо зараз він представляє собою інтерес виключно як джерело антрациту і металобрухту, то це зовсім не означає, що він випав з прицілу олігархів. Формула майнових і політичних інтересів Кремля та інтересів українських олігархів може зійтися на згаданому компромісі. Тому й начебто немає у нас війни, незважаючи на тисячі жертв та щоденні обстріли.

Чи розуміє Європа, що саме коїться на Донбасі? Розуміє. І тому є доказ нещодавня стаття в німецькому Bild, що прогриміла в ЗМІ з доказами російського ручного управління Донбасом, але на яку так і не було жодної реакції від керівництва України. Наче для нього публікація в ЗМІ світового рівня, яка викриває злочин Кремля, то дрібниця... Може, українська влада зовсім не зацікавлена називати речі своїми іменами? Визнати офіційно пряме правління Кремля на окупованих територіях означає для декого визнати відмову від власних активів. Інакше за словом «окупація» має звучати питання про подальше звільнення. Тому і звучить часто термін «реінтеграція», наче Донбас сам «відпав» без сторонньої допомоги.

Тож і вигадана була така формула: на окуповані землі призначають олігархічних намісників, які формально заявляють, що є представниками української влади, а фактично є проміжним механізмом між Кремлем і ним же загарбаними територіями. Наголосимо — без визнання РФ агресором і відповідного зняття із неї санкцій. Тому й вкидаються подібні законопроекти про МТО «Донбас» для намацування ґрунту можливості таких потворних формул компромісів, які, зрештою, ставлять під сумнів саму державність України. Останній аспект найважливіший, адже Путіну дійсно потрібен прецедент. Прецедент утворення особливих правових режимів у самій Україні як факт визнання офіційним Києвом мутації з унітарної країни навіть не на федеративну державу, а на формальність на міжнародно-правовому рівні з фактичним правлінням кланів та кремлівських васалів на «окремих територіях».