Книгообмінові - бути! Чи не бути?..

ПОЛТАВСЬКИЙ КНИГОЛЮБ І ЙОГО ПОСЛІДОВНИКИ

Можливо, для обізнаних людей це не новина, але я була просто зворушена, дізнавшися, що біля самісіньких джерел могутньої Російської державної бібліотеки (колишньої "Ленінки") лежить колекція книжок українського історика й поета Миколи Маркевича.

1862 року - року, від якого РДБ веде свій відлік часу - її було куплено для Рум'янцевського музею (найдавніша назва РДБ) і вивезено в Москву з Полтавської області. Зробив це член Опікунської ради бібліотеки, російський військовий історик Модест Богданович (до речі, земляк господаря колекції). Досі бібліотека дбайливо зберігає "Українські мелодії" Маркевича, його епохальну працю - 5-томну "Історію Малоросії", з автографами автора, та інші раритети з полтавської колекції.

Відтоді українські книжки регулярно поповнювали фонди РДБ, лідируючи серед т. зв. національних літератур. На 01. 01. 1986. у сховищах було майже 100 000 книжок українською мовою - непоганий додаток до бібліотеки Маркевича, а також близько 29 000 періодичних видань. Щорічні надходження становили до 2,5 тис. одиниць. Були в цієї літератури й читачі - передусім студенти й аспіранти московських вузів. Чимало з них знаходили тут те, чого не могли знайти вдома, в Україні.

Було таке... "Були продукти... і де вони?" - запитує, пригадується, з печі старезний дід в одній із п'єс Довженка. Були книжки... утім, є й тепер. Але це ті самі книжки, що й раніше. Нових надходжень практично немає. 1997 року до РДБ з України надійшло рівно три книжки: "Дон Кіхот" Сервантеса (українською мовою), "Экономический словарь-справочник" (Київ, 1995) та двотомні "Проблеми фінансового права", видані в Чернівцях. Список, нічого не скажеш, справляє враження...

- Ми не вибираємо, - розводять руками співробітники відділу комплектування. - Це те, що нам надіслала "Книжкова палата".

МОСКВА ЧИТАЄ журнал "РАДІОАМАТОР"

Перш ніж звернутися зі своїм подивом до "Книжкової палати", як людина, котра має стосунок до преси, я поцікавилася становищем і української періодики. Тут випала нагода порадіти: через Український культурний центр РДБ передплачує понад 160 наших журналів російською та українською мовами! Лідирують наукові видання - ну і, звісно, традиція: якщо вже одержували 20 - 30 років поспіль "Перець" і "Барвінок", то так воно й буде; нові видання - із числа тих, якими рясніють нині київські розкладки, - тут невідомі. Але 160 - це все одно цифра. Звертаються до них московські читачі, правда, не вельми активно: лідером читацького попиту цього року виявився журнал "Радіоаматор" (5 звернень). Можливо, обсяг української передплати в РДБ невиправдано гіпертрофовано? Але призначення таких величезних книгосховищ полягає не лише в задоволенні поточного попиту - тут формується культурний шар доби, і будь-який внесок у нього, будь-яка деталь не будуть зайвими. Тому Московська історична бібліотека передплачує газети ВСІХ політичних партій України - гадаю, далеко не через палку зацікавленість у них сьогоднішнього читача Москви.

Отже, історію і культуру нашої країни періодичні видання представляють тут досить повно. А стосовно інформативного боку нашої преси - того, що є справді необхідним саме сьогодні, - то, на жаль, тут майже цілковитий вакуум. У залі поточної періодики - жодної української газети. А важкодоступний для москвича газетний сектор у Хімках передплачує (зараз ви здивуєтеся!) три київські газети: "Правду України", "Голос України" та "Независимость". І ми, попри це, хочемо, аби Росія мала правдиву інформацію про сучасну Україну? Звідки ж їй узятися? Утім, претензії, звісно, не до РДБ і не до інших російських бібліотек: вони, як і належить осередкам культури, украй обмежені в коштах. Та й надійних критеріїв вибору в них немає. Але потурбуватися, щоб те чи інше видання потрапляло до російського читача, до снаги багатьом видавцям.

СУВОРИЙ, АЛЕ ДУЖЕ ПОТРІБНИЙ ЗАКОН

І все-таки чому "Книжкова палата Росії" так ображає Державну бібліотеку, надсилаючи їй українські книжки, як бачимо, за принципом "на тобі, небоже, що мені негоже"? Ні, книжки, либонь, гарні... але принцип?

- Ми керуємося не принципом - гарним чи поганим, а законом. Dura lex, sed lex, - у Книжковій палаті на мої запитання відповідав завідувач відділу прийому Ігор Семенов.

- Це щось на кшталт того, що "закон є закон"? А який саме закон?

- Закон РФ від 24. 11. 1994 р. "Про обов'язковий примірник". Згідно із цим законом, 7 - 16 примірників кожного видання мають надходити до Книжкової палати, звідки ми вже розподіляємо їх у різні книгосховища. (В Україні є аналогічна постанова. - Авт.). Тож до 1991 року такий закон був чинний на всій території СРСР, і книжки з України надходили до нас регулярно - відповідно в Україну надсилали книжки з Росії та інших республік. Але одним із перших указів вашого тодішнього Президента - Л. Кравчука, - стала постанова про припинення надсилання українських книжок до Росії. Правда, чимало видавництв і далі за інерцією надсилали нам книжки ще не один рік. І ми надсилали свої книжки аж до хасбулатовської постанови (01. 01. 1993 р.) про припинення книгопоставок у відповідь.

- Але, попри це, окремі книжки з України до вас потрапляють і нині, - досі діє інерція?

- Переважно це добра воля окремих авторів, для котрих важливо, щоб їхні книжки потрапили до Росії. За що їм, звичайно, величезна подяка. Їхні книжки йдуть далі за призначенням - отож і в РДБ дещо потрапляє.

- Чи потрібні, на вашу думку, ці книжки в Росії?

- Знаєте, от у вас в університеті була колись (не знаю, чи є тепер) кафедра російської мови, яка гриміла на весь Союз. До нас досі йдуть запити на її наукові праці - та ба... Передусім ми відчули брак саме вашої наукової літератури.

- А решта колишніх республік і країни СНД також покинули вас?

- Такою мірою, як Україна, скажу відверто, з нами не розривала відносин жодна країна. Хоча фактично книгообмін із колишніми республіками нині має стихійний характер. Лише Білорусь жодного дня не припиняла книгопоставок.

- Оце здорово! І ви їм також надсилаєте свої книжки?

- Ми їм - ні. Тобто до 1994 року надсилали, а опісля...

- А опісля набрав чинності ваш "Dura lex". І що, він не залишає ніяких шансів на відновлення стосунків?

- Навпаки - запрошує до них! Ось читайте!..

"Стаття 8. Поставка обов'язкового примірника вітчизняних видань у держави - учасники СНД в порядку взаємообміну.

З метою збереження й розвитку єдиного інформаційного простору держав - учасників СНД здійснюється поставка в національні фондосховища цих країн обов'язкового примірника вітчизняних видань на основі чинних договорів і угод".

- Але "чинних договорів і угод" поки що немає? Можливо, вони є хоча б у стані розробки?

- Переговори з Україною ішли, але мляво і так нічим і не завершилися. У когось, мабуть, кепсько з коштами.

- Або навіть просто із книжками. Наскільки я знаю, в нас постанова про обов'язковий примірник виконується відсотків на 30...

- Ну, це, звісно, замало. У нас і то відсотків на 70 - 80...

Ось наскільки, виявляється, їхнє "Dura lex" сильніше від нашої скромної постанови!

"ШАНОВНІ АВТОРИ! ПОЛІГРАФІСТИ! ВИДАВЦІ! Якщо Ви живете не тільки сьогоднішнім днем, якщо Ви волієте залишити про себе пам'ять нащадкам, якщо Вас непокоїть доля вітчизняної науки й культури, кожне Ваше видання має потрапити у фонди основних національних бібліотек на ВІЧНЕ ЗБЕРІГАННЯ. Лише 7 - 16 примірників Вашого видання, надіслане Вами до Книжкової палати, увійдуть у документальний фонд нації - її пам'ять..."

(З листівки, поширюваної РДБ).

Так само, як більш тонке річне кільце на зрізі дерева свідчить про важкий рік, так і три українські книжки, які випадково опинились у фондах найбільшої російської бібліотеки, свідчать не так про нашу горду самостійність, як про нашу духовну посуху. Виконати постанову про обов'язковий примірник та організувати українсько-російський книгообмін на державному рівні нашій країні, гадаю, сьогодні не під силу. (Але почав же минулого року Казахстан надсилати до Книжкової палати Росії по одному примірнику всіх своїх видань!) Однак особиста ініціатива, хоч вона традиційно й буде покарана, залишається рушійною силою великих і чудових змін на державному рівні.

Хочете, аби ваші книжки (газети, журнали, інші носії інформації) були в Росії? Виявіть ініціативу - надішліть їх до Книжкової палати.

...Між іншим, чи волієте ви, щоб ваші книжки (газети тощо) були в Україні? Надішліть їх в українську Книжкову палату: постанова не закон, певна річ, але її теж не зле було б виконувати.