Хто краще використовує час «перемир’я»?

15 січня парламент затвердив указ президента Петра Порошенка про часткову мобілізацію. За відповідне рішення проголосували 268 народних депутатів. Перед голосуванням секретар Ради національної безпеки і оборони Олександр Турчинов пояснив причини, плани мобілізації та забезпечення армії. Всього планується 3 хвилі мобілізації. Перша розпочнеться 20 січня та триватиме 90 днів, друга — 60 днів, починаючи з квітня, третя — так само 60 днів з червня. Загалом планується мобілізувати 50 тис. осіб, які мають військову підготовку. Вимоги до призовників: вік від 25 до 60 років для чоловіків та від 25 до 50 років для жінок, яких мобілізуватимуть за кваліфікаційним рівнем. Мобілізовані також можуть отримати військову спеціальність за час підготовки, яка триватиме 40 днів. Лише після цього мобілізовані можуть бути відправлені в зону АТО. Під час виступу у парламенті Олександр Турчинов запевнив: «Жоден військовослужбовець, жоден військовозобов’язаний не буде мобілізований без повного забезпечення одягом, взуттям, засобами особистої безпеки, зброєю тощо».

Які особливості четвертої хвилі мобілізації? Чи вирішить це проблеми української армії? Як можуть розвиватися події на Донбасі найближчим часом? Говоримо із директором Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентином БАДРАКОМ.

— Я б розрівняв оперативно-стратегічні і стратегічні питання. Якщо брати перший блок — оперативно-стратегічний рівень і необхідність забезпечення безпеки держави на цьому етапі, коли сили оборони лише почали відродження в широкому сенсі цього слова і утримують на високому рівні морально-бойовий дух, то, безумовно, необхідно надати передишку тим, хто вже тривалий час знаходиться в зоні бойових дій. Важливо готувати більш потужні резерви, тому що ми бачимо, що Кремль розпочав на початку грудня підривну фазу війни — розширення диверсійної, терористичної діяльності, намагання перенести такі методи на стабільні регіони України. Все це свідчить, що Путін немає наміру припиняти агресію. Враховуючи всі ці фактори, нам необхідно здійснити кроки на посилення як сил оборони в зоні бойових дій, так і на створення резервів. І тому мобілізація в цьому контексті потрібна.

Але мене турбує інше. На тлі вирішення оперативно-стратегічних завдань, поки не взято курс на вирішення самих стратегічних завдань — це створення факторів стримування агресора і створення професійного війська, армії, яка безумовно буде більше коштовною для держави ніж нинішній вигляд сил оборони, але створить професійне ядро, яке буде готовим до тривалих бойових дій і протистояння. Це під силу лише професійні армії, оснащеній новітніми системами озброєння. У нас досі не заявлено курс на професійне військо. Так, неможливо за рік-два створити професійну армію повністю, але курс на професійне військо потрібно брати вже сьогодні для того, щоб не просто проводити ротація на Донбасі, а переводити тих, хто готові служити в професійному війську, в інший статус і інші можливості до соціального забезпечення. Це дуже важливо, якщо врахувати, що в цілому українське суспільство залишається неоднорідним. Брати курс на призовну армію, на мобілізацію значної кількості людей може бути лише тимчасовою мірою, щоб вирішити питання сьогодення. Але не можна допустити, щоб це була загальна стратегія України у розвитку оборонних спроможностей.

— Скільки ми можемо знаходитися в такому невизначеному стані, коли у нас досі АТО, а не війна, коли своєчасно не вводиться воєнний стан, коли немає Ставки Верховного Головнокомандувача?

— З огляду на загальну стратегію і феномен російсько-українських відносин, коли з одного боку, іде війна, а з іншого — продовжується певна економічна співпраця, введення воєнного стану сьогодні я вважає недоцільним. Воєнне положення потрібно було вводити ще десь в серпні. А на сьогодні ми вже пройшли через трагедії, втрати значної кількості наших військових — Україна багато що пережила. Зараз дуже важливо дивитися не тільки на сьогодення, а і на майбутнє. Якщо ми не створимо адекватних факторів стримування, то ми прийдемо до того, що загроза вторгнення як дамоклів меч буде існувати роками.

Сьогодні ми маємо суттєве підвищення витрат на оборону, але з іншого боку ми маємо замовлення українським підприємствам, які можуть забезпечити потреби сил оборони лише на 30%. Окрім того, що ми не взяли курс на професійне військо, ми ще і не створили умов для створення стратегічних компонентів стримування. Так, йде розробка ракет, але зараз оборонна промисловість настільки спрямована на «затикання дірок», що немає підстав казати, що здійснюються кроки на далеке майбутнє. Проекти, які б мали стратегічне значення для обороноздатності, поки не започатковуються.

Це ризиковано на тлі того, що сьогодні Росія перекидає новітні системи озброєння на схід України, і підконтрольні Кремлю угрупування здійснюють випробування цих систем. Головна небезпека — Росія перейшла до тактики безконтактної війни. Українські сили оборони тут знаходяться у ситуації, коли зобов’язані мовчати, тому що вони не мають можливості ведення безконтактної війни. Ми звикли до війни третього покоління, яка у нас була минулого року, коли усі бойові дії — це зіткнення сил і засобів. Сьогодні ситуація змінюється не на користь України. Проросійські угрупування все більше ведуть безконтактну війну, проводять диверсії на території стабільних регіонів. Натомість українська сторона має можливість лише пасивно оборонятися і робить ставку на дипломатичні важелі і вплив економічних санкцій Заходу. Цього не достатньо для того, щоб перевага була на нашому боці. Тому мобілізація сьогодні потрібна. Але великі проблеми залишаються і мобілізація їх жодним чином не вирішить.

— Якщо сьогодні воєнний стан вже не є актуальним, то чи потрібна нам Ставка Верховного Головнокомандувача?

— Ставка може бути лише тоді, коли буде ведений воєнний стан. Але досі парламент не вніс поправки до Закону «Про правовий режим воєнного стану». Через це здійснення організація Ставки не є можливим. У нас відбулося інше — законом посилили повноваження РНБО і самого секретаря, а це свідчить, що фактично взято курс щоб РНБО виконувало функції Ставки Верховного Головнокомандувача у мирний час. Сама ідея непогана, але виникають питання — яке юридичні підстави мобілізації? І таких питань буде виникати чимало. Також, дуже важливо, щоб парламент підготував платформу для введення воєнного стану, якщо це буде потрібно.

— Виступаючи учора в парламенті секретар РНБО Олександр Турчинов сказав про два ймовірних сценаріїв розвитку подій: 1) повномасштабний наступ Кремля; 2) консервація фактично «гібридної війни». На вашу думку, який сценарій є більш реальним?

— Думаю, до певного етапу буде розгортатися другий етап. А десь з середини лютого ця «гібридна війна» вже буде характеризуватися тим, що російські угрупування використовуватимуть новітні системи озброєння і фактично будуть привчати Україну до безконтактної війни. Це несе великий ризик втрати нашого особового складу. Такі наміри Росії спрямовані і на те, щоб зробити умови майбутніх переговорів більш кращими для себе, щоб примусити українську владу йти на більші компроміси. Це план-мінімум Кремля. А план-максимум — розхитування ситуації до того, коли буде критична межа недовіри українців до нинішньої влади, і саме в такий час може відбутися масштабна атака з боку Росії. Зараз для РФ це робити недоцільно, тим більше вони самі готуються і перегруповуються. На жаль, українська сторона не використовує на сто відсотків цей час для створення стратегічних чинників стримування. Тому що уся діяльність сектору безпеки пов’язана з тим, щоб закрити проблемні питання і підготуватися до глухої оборони. Але Путін це розглядає як слабкість і буде використовувати з максимальною вигодою для себе.

— Наскільки сьогодні вирішені кадрові питання, адже ми знаємо, що довгий час у нас взагалі не було секретаря РНБО?            

— Якщо брати військовий сектор, то тут більш-менш все сформовано. Зрозуміло, що є питання до дій в минулому. Ми всі пам’ятаємо про Іловайськ наприклад. Але наскільки я розумію, військово-політичне керівництво вирішило, що ці питання відповідальності мають бути вирішені пізніше, коли буде знижено ризик повномасштабної війни з боку Кремля. В цілому ж кадровий дефіцит існує.

Є проблема в іншому. Вона не дозволятиме виконати належним чином державне оборонне замовлення і підготувати стратегічні елементи стримування. На жаль, я змушений констатувати непрофесійність оборонно-промислового менеджменту у питаннях підготовки реформи цього сектору і належного виконання державного оборонного замовлення і військово-технічного співробітництва. Стоїть питання про необхідність створення єдиної вертикалі оборонно-промислового управління на рівні наприклад віце-прем’єр-міністра. Те, що сьогодні це питання переведено до Мінекономрозвитку — помилкове рішення. Воно призведе до нових ризиків, тому що оборонно-промисловий сектор є фундаментом створення боєздатної армії. На жаль, адекватних підходів в державі в цьому питання поки немає.

«МОБІЛІЗАЦІЯ ПОТРІБНА В БУДЬ-ЯКОМУ РАЗІ...»

Дмитро ТИМЧУК, народний депутат фракції «Народний фронт», координатор групи «Інформаційний опір»:

— Головна помилка попередніх хвиль мобілізації була в тому, що на папері всю систему було розписано красиво, але на ділі у нас було недостатньо штатних підрозділів. Армія перманентно скорочувалася. Коли Янукович запровадив позаблоковий статус України, Збройні Сили мали збільшитися і зайняти «кругову оборону», але на ділі все сталося навпаки. І створювати на рівному місці армію, як це було напровесні 2014 року, дуже важко, адже у нас не було ресурсів для цього. Тому почали формувати батальйони територіальної оборони (БТО) — на папері їх було визначено близько 36. Комплектувалися вони дуже дивно, система забезпечення кульгала — місцева влада спільно з МОУ мала займатися цими питаннями, але фактично цей процес тягнуло лише Міністерство. Важкі озброєння також не було надано. БТО закидалися на передову, оскільки не було інших сил, але вони призначені не для таких завдань.

Українська армія 23 роки підмітала плаци і фарбувала паркани, відповідно існувала проблема — людей призивали за військовим фахом, але вони потрібних навичок не мали, бо не здобули їх у війську. Зараз проблема розв’язуватиметься таким чином: формуватимуться підрозділи оперативно-тактичного рівня — бригади. Фактично, вдвічі збільшиться кількість механізованих бригад. У них є нормальний штат, передбачене важке озброєння, бронетехніка, автотранспорт і подібне — це вже повноцінні бойові одиниці.

Мобілізація ж потрібна в будь-якому разі, адже без неї ми б уже до весни провалили б увесь фронт. Законодавством часткову мобілізацію передбачено в «особливий період».

Демобілізація починається з середини березня, бо кидати ледь мобілізованих людей на передову було б злочином. Для цього й існує зазор, щоб провести бойове злагодження підрозділів. Одне з головних питань, яке постає зараз у Комітеті з нацбезпеки та оборони, — наскільки МОУ готове до нової хвилі мобілізації. Природно, що потрібно демобілізувати людей, які вже рік сидять у окопах у деморалізованому стані, адже їх просто висмикнули з родин і закинули на фронт. Міністерство говорить, що воно готове, але ми в Комітеті хочемо детальних і простих пояснень цього. Зараз ідеальний варіант — трохи відтягнути з передової хоча б рівень сержантської ланки, щоб ці військові змогли передати свій унікальний бойовий досвід мобілізованим солдатам. Систему забезпечення зараз теж більш-менш налагоджено, і мене радує той факт, що в Міноборони почали займати пости волонтери — Департамент держзакупівель МОУ має очолити Неля Стельмах.

Ще одна проблема — наші військкомати були практично повністю зруйновані — цю систему почали ламати ще задовго до Януковича. Нам розповідали, що буде запроваджено добровільну службу в армії, а замість військкоматів буде створено вербувальні центри. Зараз усе це відновлюється, для цього вже з’явився досвід. Є також розпорядження Президента, що військкомати укомплектовуватимуться військовослужбовцями, які пройшли АТО, і це дуже позитивний момент, адже ці люди знають усі вади системи, починаючи з того моменту, як вони стали до лав.

Окрім організації мобілізації ми ухвалюємо ще й супутні закони — по-перше, з приводу соцзабезпечення. Наприклад, ми ухвалюємо закон, який дозволяє бійцям АТО підписувати з працедавцем контракт від 1 до 5 років, щоб робоче місце за ними залишалося. Другий законопроект — з приводу посилення дисципліни. Він досить неоднозначний і ми пропонуємо повернути дисциплінарні батальйони та гауптвахти. Дійсно, дисципліна багатьох службовців страждає, але тут маса чинників — під час попередньої мобілізації ніхто не оцінював особовий склад за моральними рисами. Окрім того, у командирів немає важелів впливу на підопічних. Армія, яка вривається в окопи і не воює, починає деградувати — це всім відоме правило. І щоб піднести бойовий дух бійців, потрібні активні бойові дії. Їх зараз немає, і це деморалізує, але це вже військово-політичне питання до Головнокомандувача. Оголосити воєнний стан — означає визнати, що ми є жертвою агресії і потрібно назвати агресора. Наша влада до цього не готова, адже вона боїться спровокувати повномасштабне зіткнення Кремля. Але це вже смішно називати режимом АТО, і, в результаті, наша держава живе в незрозумілому стані.

Я ще з початку АТО кажу, що цей конфлікт неможливо вирішити дипломатичними та політичними методами. Сита Європа, яка сидить перед телевізорами, може розповідати про мирний діалог, але нам нема з ким розмовляти. Мирний діалог можливий лише за однієї умови — якщо Росія визнає свою відповідальність за події на Донбасі. Всі попередні «домовленості» закінчилися тим, що минулої ночі терористи провели 129 обстрілів наших позицій. Про який політичний діалог йдеться? Хто дає гарантії дотримання домовленостей? Який статус у парламентерів?

Підготував Дмитро КРИВЦУН, «День»