Філенко застерігає бізнес...

«Сьогодні ми маємо типову парламентську кризу, коли відносна рівновага різноспрямованих політичних сил не дозволяє розв’язати одне з ключових питань — обрання керівництва Верховної Ради. Але кожна типова ситуація має і конкретні особливості. Особливість кризи полягає в тому, що вона накладається на глибоку кризу в державі».

Обмежені й засоби для розв’язання кризи. Зокрема, навряд чи може бути рекомендований такий класичний метод, як переобрання парламенту. По-перше, через часовий фактор, по-друге, через фінансовий фактор, а по-третє, розстановка сил все одно суттєво не зміниться.

Тому маємо два виходи: або ми підемо шляхом конфронтації, або підемо шляхом пошуків компромісів.

Ми переконані, що інтересам народу відповідає лише другий шлях, а тому тільки він є прийнятним для нас. І позиція фракції НДП та ще трьох демократичних фракцій — Руху, ПЗУ, СПДУ(о) стосовно обрання Голови ВР, витікає із цієї відповідальної передумови.

Лише пакетне формування керівництва Верховної Ради сприятиме злагоді та порозумінню в парламенті, а значить і за його стінами. Тому в разі мого обрання Головою Верховної Ради першим заступником я б запропонував комуніста, а заступником — представника правоцентристських сил.

Оскільки дискусія щодо процедури обрання керівництва Верховної Ради точиться вже не перший день, заявлені численні аргументи як «за», так і «проти» пакету, варто зупинитися на тих із аргументів наших опонентів, які використовуються найчастіше.

Спочатку деякі аргументи, які б я визначив як формальні.

Перший: мовляв Конституція та Регламент Верховної Ради є нездоланною перешкодою на шляху пакету. Щодо Конституції, то вона порядок обрання Голови Верховної Ради та його заступників не регламентує ні прямо, ні опосередковано. Що ж до Регламенту, то, справді, сучасний Регламент такого пакету не передбачає, окрім обрання заступників Голови Верховної Ради. Залишається тільки поширити це положення й на обрання самого Голови.

Другий контраргумент опонентів: якщо обрання Голови ВР не відбудеться в авральному порядку, то утворяться правові підстави для розпуску Верховної Ради. Насправді ж ні Конституція, ні Регламент не передбачають дострокового припинення повноважень Верховної Ради залежно від часу обрання її Голови.

Що ж до погрози комуністів вийти зі складу парламенту і тим спричинити його розпуск, то в їхніх силах здійснити лише перше.

Тут я не можу не зупинитися ще на одному підступному маневрі комуністів та їхніх тимчасових союзників — на їхніх спекуляціях щодо соціальних питань, зокрема заборгованості із заробітної плати і проблемах шахтарських регіонів.

Невже всім, включаючи й комуністів, невідомо, що реально сприяти вирішенню соціальних проблем Верховна Рада може не нескінченним смиканням уряду, а лише шляхом законотворчої роботи, яка стане можливою тільки після того, як буде обрано керівництво Верховної Ради та сформовані її комітети? Причому таке керівництво, яке враховуватиме інтереси різних сил, представлених у Верховній Раді, бо інакше замість законотворчого процесу матимемо процес конфліктотворчий.

А щодо проблем шахтарів, то кому ж невідомо, що їхні найболючіші проблеми закладені саме в часи безконтрольного комуністичного панування? Хто ж як не вони сформували виробничу інфраструктуру Донбасу настільки однобічно, що тепер немає змоги закрити збиткові та небезпечні шахти через відсутність інших робочих місць?

Ось чому ми переконані, що очолити Верховну Раду має центрист, налаштований на конструктивну співпрацю як із усіма силами в парламенті, так і з виконавчою владою, а не комуніст, налаштований на непримиренну опозицію щодо уряду.

У цій ситуації демократи не будуть розпорошувати свої сили, а вийдуть на вибори з єдиним узгодженим кандидатом.

Сім-вісім років тому ключовою проблемою для України було досягнення незалежності, найактуальнішим було питання «Чи бути Україні?» На той час водорозділ пролягав між прибічниками незалежної української держави та її противниками.

На сьогодні епіцентр політичного життя перемістився в іншу площину «Якою бути Україні?». І в цьому контексті ключовою є антитеза — комуністичною з одержавленою адміністративно-командною економікою чи демократичною з економікою ринковою?

Саме ця антитеза визначає розстановку політичних сил. Саме вона є основою не ситуативних, а принципових політичних союзів. Сьогодні лінія протистояння пролягає лівіше від соціал-демократів, точніше, між комуністами та усіма іншими, а тому сучасні політичні завдання партій та політиків соціал-демократичного й ліберального спектру збігаються. Саме це є принциповою основою спільної позиції чотирьох демократичних парламентських фракцій. Саме це є принциповою основою того, що в бюлетені для голосування чотирьох демократичних фракцій залишиться єдиний узгоджений кандидат.

Нині широко експлуатується теза про необхідність якомога швидше обрати Голову Верховної Ради, аби приступити нарешті до законотворчої роботи. Теза загалом правильна, але абсолютизація будь-якої тези є проявом абсурду.

Зрештою, законодавча робота також не самоціль, а засіб проведення тієї або іншої державної політики. Адже закони можна приймати, скажімо, як у напрямку розгортання приватизації, так і в напрямку націоналізації. І те, що Верховна Рада минулого скликання блокувала ринкові перетворення, ніяка не випадковість. Це прямий наслідок обрання її Головою О. Мороза. Очікувати від комуніста Мороза, маю на увазі не партквиток, а його фактичну позицію, сприяння ринковим реформам, так само наївно, як очікувати від Філенка сприяння встановленню диктатури пролетаріату.

Комунізм породив чимало масових трагедій. Уособленням однієї з них — трагедії підприємців, що допомагали комуністам, став Сава Морозов. Гірка доля його та подібних до нього, мабуть, стане пересторогою для тих депутатів — прихильників ринкової економіки та підприємництва, на голоси яких розраховують комуністи.

Декому може видатись спокусливим у протистоянні демократів і комуністів не підтримати жодного з кандидатів, із тим щоб потім зірвати банк із позиції політичної незаангажованості, з позиції третьої сили. З точки зору парламентської техніки, парламентської інтриги такий хід може видатися спокусливим, навіть виграшним. Насправді ж це — примара. У даній ситуації, у даній Верховній Раді третьої сили немає, бо немає третьої позиції. Якими б яскравими не були словесні обгортки, сухий залишок є таким: той хто не проголосує сьогодні за узгодженого кандидата від демократичних фракцій, фактично підтримає комуністів.