Чи може єдиний лівий кандидат стати президентом після першого туру?

Дане питання є, можливо, одним з найбільш хвилюючих у цій президентській кампанії, та, мабуть, йому судилося так і залишитися суто гіпотетичним. Саме навколо цього питання кількість спекуляцій наростатиме, а у випадку поразки лівих кандидатів на виборах нездатність своєчасно висунути єдиного кандидата буде піднесена до рангу ледь не головної причини невдачі.

Для перемоги вже у першому турі лівим необхідно вирішити як мінімум два завдання. Перше завдання — вийти на фінішний відрізок з одним кандидатом — теоретично вирішується, але на практиці майже нерозв'язне. Друге — вже навіть не стільки завдання, скільки проблема — нездатність такого єдиного кандидата (хоч ким би він не був) зосередити на собі вже в першому турі весь так званий ліво-ностальгуючий електорат, тим самим уникнути мінімальних електоральних втрат.

Ліві оптимісти аргументують можливість перемоги умовного єдиного лівого кандидата тим, що 50—55% опитаних українців прираховують себе до прибічників лівих і лівоцентристів, адже ця цифра була такою вже 1998 року, однак партії лівого спектру набрали на парламентських виборах трохи більше 40%. Сім партій (блоків) найчіткiшим визначенням для яких є «ліво-ностальгуючі» (тобто такі, що різною мірою передбачали у своїх програмних документах і офіційних виступах пріоритетність відновлення соціалістичних методів господарювання — в економіці, і встановлення союзних відносин з Росією аж до федеративних — у політиці), а саме: КПУ, СПУ— СелПУ, ПСПУ, «Трудова Україна», Всеукраїнська партія трудящих, Союз, Партія захисників Вітчизни зібрали 41,4% голосів. Значний відсоток з цих «сорока з хвостиком» є стихійним електоратом, і даний колективний партійний показник ніяк не можна автоматично перенести на єдиного кандидата в президенти. Ще однією важливою складовою є вищий особистісний чинник у президентських виборах порівняно з парламентськими, тобто вищий ступінь ірраціональності вибору (коли на перше місце вийдуть такі критерії, як особисті якостi, приємне обличчя, голос тощо) іншими словами, ідеологічний критерій зазнає певного нівелювання. Згідно з даними, опублікованими газетою «День», близько 50% виборців, роблячи вибір, не будуть орієнтуватися на партійну приналежні сть кандидата або на підтримку його тією чи іншою партією. Тобто кожен другий виборець робитиме ірраціональний (заснований на неідеологічних уподобаннях) вибір, не маючи усталених ідеологічних уподобань. Український виборець у своїй більшості досі не має чіткого уявлення про те, що він хоче, тому ймовірність здатності зробити колективний вибір на чиюсь користь у ході першого туру близька до нуля. І, нарешті, вища явка на президентські вибори знизить відсоток хронічно активних лівих виборців. Цікаво, що за наявності в бюлетені трьох-чотирьох лівих кандидатів, сукупна кількість відданих за них голосів у півтора-два рази перевищила б показник єдиного лівого кандидата, хоча індивідуальний показник єдиного кандидата, безумовно, був би вищим від особистого показника будь-кого з чотирьох нарізно.

Додаткова проблема полягає в тому, що наявність єдиного лівого кандидата в президенти не означає, що йому вдасться акумулювати на собі всі «раціональні» ліві голоси. За відсутності серед кандидатів Мороза його виборці швидше проголосують за Марчука, аніж за Ткаченка, а за відсутності в бюлетені прізвища Ткаченка колгоспна номенклатура швидше зробить вибір на користь Кучми, аніж Симоненка. І швидше за все ця проблема акумуляції всіх ліво-орієнтованих виборців на умовному єдиному кандидаті не має вирішення — електоральні втрати, і чималі, будуть у будь-якому випадку.

Тепер про можливість народження єдиного лівого кандидата. Для цього необхідно знаходження компромісу між великою лівою четвіркою: Симоненко, Мороз, Ткаченко, Вітренко. Однак уже сьогодні тільки сліпий не бачить, що Мороз не зніме свою кандидатуру на користь Ткаченка або Симоненка за жодних умов. Судячи з демонстративного відвідання Морозом з'їзду ПРП і його відповіді в «Епіцентрі» від 27.06.99 р. на запитання про ставлення до таких «знакових» політичних фігур, як Ющенко, Пинзеник, Тарасюк, а також влучному вислову про своєрідність «ділових якостей» лідера селян С.Довганя, зазвичай обережний лідер соціалістів сам уже не вірить у можливість підтримки своєї кандидатури комуністами і селянами в першому турі.

Більш досяжним виглядає компроміс між Ткаченком і Симоненком, і, мабуть, це той максимум, на який можуть розраховувати ліві. Конструктивно- деструктивна Вітренко своєю участю в забігу розбиває лівий електорат і тим самим знижує прохідний бал у другому турі, мимоволі допомагаючи цим Морозу, Марчуку і шкодячи Симоненку й Кучмі (оскільки бажаний на Банковій сценарій другого туру «Президент проти комуністів» може не спрацювати). «Різке падіння» рейтингу Вітренко, несподівано зафіксоване наприкінці червня, може свідчити про те, що в штабі Кучми прийнято рішення, що Вітренко в цій виборчій кампанії вже зайва. Цілком вірогідна нереєстрація Вітренко кандидатом у президенти — безумовно, кращий подарунок для можливого єдиного кандидата від КПУ СелПУ.

Оглядачі, схильні високо оцінювати шанси Олександра Ткаченка, котрий кисне, за власною заявою, в парламенті до півночі «заради шматка хліба» і котрий всім на подив устиг за рік нажувати на цьому жалюгідному шматку чималі політичні щічки, відзначають високу ймовірність своєрідної підтримки його кандидатури місцевими керівниками. Пояснення Олександром Ткаченком своєї нав'язливої ідеї повернути недоторканність депутатам місцевих рад шиті білими нитками. Абсолютно зрозуміло, що за цим стоїть бажання спікера набрати очки у місцевих князьків, і вірогідний розрахунок на отримання додаткової «підтримки» від братків при підрахунку голосів на місцях. Незначна кількість кримінальних справ, порушених після скасування недоторканності депутатів місцевих рад (головний аргумент прибічників повернення недоторканності), свідчить не про те, що в місцевих радах мало бандитів, а про те, що нагорі їх ще більше.

Дуже серйозної помилки припускається Олександр Мороз, підiгруючи Ткаченку в цьому питанні. Всі можливі «дивіденди» від відновлення недоторканності в будь-якому випадку відійдуть до Ткаченка, а єдине, на що зможе розраховувати лідер СПУ, то це на скромний презент від президентських ЗМІ у вигляді ярлика «покривача мафії». Не треба бути великим мудрагелем, щоб до ладу скомпонувати витяги з нещодавнього виступу Мороза по «ТV Табачук», де він говорив про те, що не сумнівається в тому, що «в міські і сільські ради обирають дійсно кращих людей» з матеріалами з архіву УТН, скажімо, про таких «кращих людей» Керчі і ряду інших кримських містечок, вибраних нашими «мудрими» виборцями до органів місцевого самоврядування, добра половина з яких виявилася самими що ні є бандитами. А потім, як годиться, запустити такий матеріальчик у відповідну програмку, скажімо, «Насправді» з «Інтеру» (за якою, за деякими відомостями, стоїть близький до сім'ї Президента В.Пінчук) з популярними роз'ясненнями про того, хто кого прикриває і чому. Одним словом, якщо не можна кинути камінь, можна хоча б кинути тінь, і можна не сумніватися, що вона буде кинута. Враховуючи, що переважна більшість українців виступає за скасування недоторканності навіть депутатів Верховної Ради (наскільки така позиція правильна — інше питання), то позиція Мороза і деяких інших кандидатів з даного питання рівносильна плюванню проти вітру. Треба вважати, вони не бажають витратити добру половину часу, що залишився до президентських виборів, на лікнеп наших виборців у питанні про важливість інституту депутатської недоторканості в умовах молодої демократії?

Не може не знати про негативну реакцію переважної більшості виборців на відновлення недоторканності і Ткаченко, однак той факт, що він вирішив наплювати, свідчить про те, що Ткаченко будуватиме свою кампанію за схемою Кучми, тобто роблячи головний упор на «роботу» з тими, хто матиме вплив на підрахунок голосів.

Важливим мінусом Ткаченка, як єдиного кандидата від лівих, який чимало спостерігачів не поспішають помітити, є його вузькоспеціалізована лівизна. Ткаченко належить до яскраво вираженого типу «селянського лівого», що є повним антиподом «пролетарського лівого», геніальним втіленням якого є Наталя Вітренко. Дуже малоймовірно, щоб російськомовний пролетаріат великих міст Східної України і кримчани одностайно проголосували за колгоспника, котрий розмовляє суржиком. Будь він хоч тричі слов'янофілом і інтегратором, Ткаченко ніколи не буде сприйматися ними як свій, а тим часом, саме в цих регіонах політик подібних поглядів міг би зібрати найбільший урожай.

Скептично-поблажливе ставлення до «Наташі» серед багатьох політологів, журналістів і депутатів абсолютно не заважає Наталі Михайлівні за чотири місяці до виборів упевнено зберігати лідерство за популярністю в добрій половині регіонів (результати соцдосліджень, які регулярно публікуються в газеті «Факти», — не враховувати). У автора немає ані найменших сумнівів у тому, що коли Вітренко буде зареєстровано (що далеко не факт) і вона не зніме свою кандидатуру, то жартома обставить у першому турі «великого і жахливого» Ткаченка, навіть за умови підтримки його кандидатури комуністами. І не допоможе Олександру Миколайовичу ні поважність, ні слов'янські форуми, ні можлива підтримка доморослими олігархиками. Якщо Симоненко зніме свою кандидатуру на користь Ткаченка, але при цьому в списку залишаться Вітренко і/або Мороз, така підтримка практично нічого Ткаченку не дасть, — міський пролетаріат і лівоорієнтовані пенсіонери за відсутності серед кандидатів у президенти лідера КПУ однозначно вибиратимуть між Вітренко і Морозом.

А коли серйозні люди пишуть про те, що у Ткаченка, мовляв, прекрасні шанси «зірвати куш» у Криму, посилаючись як аргументом на «боржок» з боку місцевого спікера Грача за ратифіковану завдяки Ткаченку конституцію Автономії, що суперечить, до речі, Конституції України, то стає просто смішно. Леонід Грач, порівняно з іншими кримськими політиками, людина безумовно шанована і відома. Одна біда тільки, що ця широка популярність обмежується дуже вузьким колами місцевих журналістів і політично стурбованих сімферопольських бабусь, а приблизно сім з десяти кримчан, згідно з опитуваннями, взагалі про такого «птаха» не чули (щоправда, в інших місцевих політиків впізнаваність ще нижча). Так що не варто переоцінювати вплив «вагомого слова» регіонального лідера на вибір кримчан (враховувати ж вплив можливого підтасовування на чиюсь користь чи здатність того чи іншого керівника забезпечити подібне підтасовування при оцінці шансів кандидатів не зовсім коректно).

У лівій четвірці (або у трійці — у разі підтримки Ткаченка комуністами) спікер, швидше, аутсайдер, хоч як би шокуюче це звучало, і за наявності хоча б ще одного лівого кандидата, його шанси на вихід у другий тур невеликі. Якщо з кандидатом Симоненком КПУ ризикує програти у другому турі будь-якому супернику, то з єдиним кандидатом Ткаченком (за умови збереження серед кандидатів Вітренко і/або Мороза), комуністи ризикують і зовсім мимо другого туру пролетіти.

У разі реєстрації кандидатом, ключовою фігурою переговорного процесу може стати лідер ПСПУ. І, можливо, «чинник Вітренко» є єдиним способом переконання Мороза зняти свою кандидатуру, скажімо, на користь Ткаченка, оскільки за (вірніше, «на») певних умов те ж саме може зробити Вітренко. На користь же єдиного кандидата Мороза вона на це не піде за жодних умов.