08.08.08

Нападу Росії на Грузію в серпні 2008-го, передували важливі сигнали і події.  Насамперед була заява Путіна про розпад СРСР як про найбільшу геополітичну катастрофу XX століття. А головне — в квітні того ж року в столиці Румунії відбувся Бухарестський саміт НАТО, на якому Росія за допомогою членів Альянсу — Німеччини та Франції заблокувала надання Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) Грузії та Україні. Це розв’язало руки Кремлю на більш агресивні дії.     

«Конфлікт, який переріс у широкомасштабну війну, почався, можливо, через провокацію, але, тодішній президент Саакашвілі надав наказ на обстріл російських сил, які були під прапором миротворців, — коментує «Дню» Костянтин ГРИЩЕНКО, міністр закордонних справ (2003—2005 рр., 2010—2012 рр.). — Це стало початком жахливих подій, які, мабуть, створили враження, що силові методи розв’язання тих чи інших прагнень РФ є цілком можливими. І те, що міжнародна спільнота практично ніяк не відреагувала на порушення територіальної цілісності Грузії, стало фактором, який дав змогу Росії відчувати, що вона може спокійно спробувати анексувати територію України, а саме Крим. Звичайно, що ця дата має стати початковим пунктом для того, щоб проаналізувати, яким чином те, що було немислимим до цього, стало якщо не звичайним, то принаймні прийнятним способом дії Росії на пострадянському просторі та сьогодні ставить під сумнів взагалі ті норми, які забезпечували достатню стабільність і зрозумілі правила поведінки держав у період, щонайменше після Гельсінського акта, який ще раз підтвердив основоположні принципи, закладені в статуті ООН».

«В ці дні, 10 років тому тривали обстріли Грузинських сіл навколо Цхінвалі, — пише у Facebook колишній прес-аташе Посольства Грузії в Україні Бачо Корчилава. — Грузинська влада в цей час намагалася безрезультатно зв’язатися з російськими офіційними особами, щоб припинити провокації. А в цей час біля кордонів з Грузією накопичувалася російська військова техніка. А російські пропагандисти з телеканалів отримували останні інструкції, як розповідати про тисячі убитих мирних громадян грузинськими фашистами. До початку війни залишалося зовсім небагато. І все це Кремль робив тільки з однієї причини. Тому що там їм не подобався курс розвитку Грузії. Їм взагалі завжди мало що подобається, що відбувається не за їхнім бажанням. Але події в Грузії, тоді 10 років тому показали — Кремль не вміє будувати рівноправні і цивілізовані відносини, в їх розумінні є або вороги, або раби».

Це факт. І саме з такою Росією має справу весь світ. Вона анексує території незалежних держав, вбиває людей, наносить соціально-економічні збитки, нищить усталений міжнародно-правовий порядок, однак зупинити її агресивну політику поки не вдається. Війна проти України триває вже чотири з половиною роки, коли кожного дня на сході України відбуваються обстрілі з боку російсько-терористичних військ, унаслідок яких є вбиті і поранені. І відбувається все це, тому що вчасно не були зроблені уроки ні заходом, ні Україною, в тому числі з російсько-грузинської війни.

«Перший урок — це те, що напад Росії на Грузію, якому передували, згідно зі звітом ОБСЄ, обстріли Південної Осетії, має відношення до колапсу міжнародної архітектури безпеки, яка була створена після розпаду Радянського Союзу, — коментує «Дню» дипломат, головний радник Міжнародного центру перспективних досліджень Василь ФІЛІПЧУК. — З одно боку, існували НАТО і ЄС, а з іншого боку, було створено ОБСЄ, що безпосередньо мало б займатися безпекою на пострадянському просторі. Однак ОБСЄ нічого не змогло зробити, щоб попередити чи зупинити російсько-грузинську війну. Вони більше схожі на безпомічний орган, який спостерігає і то не завжди результативно. Так само НАТО і ЄС на пострадянському просторі виявилися неспроможними виконати ту функцію, яку вони виконали на Балканах».

«На моє переконання, напад на Грузію у серпні 2008-го став можливим унаслідок двох подій, — продовжує експерт. — Перша — це відмова Україні і Грузії в наданні ПДЧ на Бухарестському саміті, коли за фразою «Україна і Грузія будуть у НАТО» фактично стояла відмова на цьому історичному етапі. Для Росії це стало зеленим світлом, що Захід не планує захищати силою ці країни від Кремля. Друга подія — Косово. Кожен конфлікт є унікальним, але визнання суверенітету і незалежності цієї території західним світом стало свого роду дозволом, щоб напасти на Грузію і Україну. Структури, які були створені після розпаду Радянського Союзу виявилися не спроможними захистити нову ситуацію у світі. Без перегляду загальноєвропейської системи безпеки не можна буде вирішити ні придністровську, ні грузинську, ні українську, ні будь-яку іншу ситуацію на пострадянському просторі. Був період, коли росіяни про це просто говорили, зокрема коли йшлося про Косово, вони постійно згадували Крим. Але згодом почали діяти агресивно. Якби Захід поводив себе більш послідовно і взяв Україну та Грузію в НАТО і ЄС, ситуація могла бути іншою. Але вони не хочуть давати жорсткої відповіді Росії. Але Україна та Грузія мають розуміти, що за них ніхто воювати не планує. Треба бути більше реалістичними. Для того, щоб бути більш життєспроможними, необхідно проводити системні реформи».   

Отже, перед західним світом, як і перед Україною стоїть серйозне завдання — поставити на місце злодія, який залишається безкарним. Інакше уроки з російсько-грузинської війни, як російсько-української, залишаться невивченими.