Театр абсурду

У нас туризм ніхто не забороняв, а значить, працівники сектору не лише не отримали права на допомогу, а ще й зобов’язані сплачувати податки

«Спасение утопающих – дело рук самих утопающих», – говорив герой одного з найпопулярніших романів. Рятували себе як могли, доки стало зрозуміло, що човен із назвою «Внутрішній туризм» остаточно йде на дно, вкупі з працівниками ринку туризму, а врятується той, хто вистрибнув за борт, – вже встиг подати заяву про закриття підприємства чи ФОП.

Упродовж року ринок внутрішнього туризму героїчно тримав удар, працюючи від найменшої можливої кількості туристів, неприбутково, протискуючись між сцилами й харибдами непрогнозованих «червоно-помаранчевих» зон, за відсутності розроблених профільними державними відомствами правил безпеки в умовах пандемії. Мапа країни змінювала відтінки, уряд – рішення, незмінним залишалося єдине – повне ігнорування сектору внутрішнього туризму Державною агенцією з розвитку туризму. ДАРТ шукав якісь магніти, організовував промотури, заохочував розвивати нові маршрути (зауважу, що все запропоноване уже давно існує), і все це божевілля у той самий час, коли сусідні європейські країни не просто зупинили, а заборонили у себе туризм, дбаючи про безпеку і здоров’я громадян. Обмеження туристичної діяльності різних держав їхні уряди компенсували працівникам туристичного ринку у вигляді фінансових щомісячних чи значних одноразових виплат, правом призупинення діяльності і податковими канікулами.

А що у нас? А у нас туризм ніхто не забороняв, навіть у червоних зонах, діяльність не обмежував, кількість туристів не лімітував. А значить, працівники туристичного сектору не просто не отримали з боку держав права на фінансову допомогу, а ще й зобов’язані сплачувати податки (як мінімум ЄСВ). Театр абсурду у всій красі. У «червоних» зонах музеї не приймають відвідувачів, кафе не мають права обслуговувати навіть на терасах, проте з дотриманнях певних вимог приймають екскурсантів Національні історико-культурні заповідники і працюють готелі.

Ще з літа 2020 чимало гідів і організаторів подорожей, розуміючи ситуацію і особливо не розраховуючи на субвенції, закрили свої ФОП. Туристичні компанії більші кількісно все ж не поспішали з подібними радикальними рішеннями, з останніх сил намагаючись втриматися на плаву (окремим пощастило отримати інституційний грант УКФ). Не так просто одним рухом руки розпрощатися з тим, чому віддав далеко не один рік свого життя, зі своїм дітищем.

Та останні рішення уряду щодо локдаунів у більшості регіонів, фактичний провал вакцинації, спалах за спалахом кількості інфікованих у регіонах не залишили шансів внутрішньому туризму на виживання у найближчому сезоні.

11 квітня Кабмін оголосив перелік КВЕД, що мають право на фінансові компенсації і серед яких нема туристичної сфери. Ще до останнього жевріла надія, що про нас згадають, що обіцянки ДАРТ, які цілий рік пишуть листа до Кабміну (нехай би повчилися у запорожців). Але дива не сталося.

І тут кожне засідання ДАРТ на тему розробки містичних маршрутів (це не першоквітневий жарт), сертифікації готелів чи прокладання «Дороги смаку» у червоній зоні Чернігівщини, звучать як відверта наруга над сотнями гідів, менеджерів і власників малих підприємств внутрішнього туризму, яких залишили напризволяще.

Внутрішній туризм до нинішнього часу розцінюється урядовцями не як основна, а як додаткова сфера діяльності до основної, як обов’язкова «халтура» радянських часів для виживання. До нинішнього часу відсутні КВЕД, що визначає фах гіда, гіда-перекладача, оператора внутрішнього туризму. Але ж є інші КВЕД, загальні туристичні й дотичні до туризму, за якими здійснюють діяльність учасники туристичного ринку. Є ті, для кого робота екскурсоводом, гідом-перекладачем, менеджером з внутрішнього туризму є основною і єдиною. Чому ж ми, працівники сектору внутрішнього туризму, не маємо права на підтримку з боку держави? Очевидно тому, що досі зеленого поняття наші державні структури не мають про ці професії. Гід – не тамада, не масовик-затійник, не аніматор. Розробка і підготовка екскурсійного маршруту займає далеко не кілька годин роботи в інтернеті. Це власні фінансові й інтелектуальні інвестиції у об’їзди нашим українським бездоріжжям, вивчення можливостей об’єктів показу, місць харчування й розміщення, пошуки літератури (якої майже нема), вивчення проблематики, робота над екскурсійними текстами. Ніхто не приносить маршрути й контрольні тексти на блюдечках з голубою облямівкою. Це розуміють держави, у яких наші народні обранці й урядовці безкінечно переймають досвід, та ніяк не переймуть. Тому робота гіда за межами України коштує дорого, цінується високо. Та не заведено у нашій країні не просто шанувати інтелектуальну працю, навіть помічати.

Здається, українці звикли не чекати милостей від уряду. Якби не цейтнот, у якому опинився туристичний ринок, кожен з нас, традиційно, запрігшись воликом, продовжував би мовчки тягти свого воза без участи держави (головне, аби не заважали). Проте щотижнева зміна флюгера МОЗ, перефарбування вже не районів, а одразу областей і запровадження обмежень на обмеженнях, психологічна напруга соціуму, неможливість повноцінного користування міським транспортом, шокуюча статистика інфікованих паралізувала внутрішній туризм. І в цій ситуації адекватний уряд зробив би крок назустріч тим, хто штовхав і розвивав туристичні маршрути країною (і це не ДАРТ, це все давно зроблено руками і мізками тих, хто працює в полях – не в кабінетах). Нам так мало потрібно – просто податкові канікули до стабілізації ситуації, просто виплата до мінімального прожиткового рівня. Це буде по-людськи, справедливо. А наразі ми стоїмо над прірвою. То бути чи не бути внутрішньому туризму в Україні?

КОМЕНТАРІ

«День» також звернувся до інших гравців внутрішнього туристичного ринку з такими запитаннями: 1. Як розвивався ваш бізнес до пандемії? 2. Як змінилася ваша робота з початку пандемії й антикоронавірусних обмежень? 3. Чи потребуєте ви наразі допомоги й підтримки від держави, і якщо так, то якої?

А крім того, ми надіслали запит на ім’я очільниці Державного агентства розвитку туризму Мар’яни Олеськів із запитаннями, чи бачать в агентстві проблеми галузі і чи порушують питання про її підтримку. На відповідь ще чекаємо.

«ПОДАТКОВІ КАНІКУЛИ ЧИ  ХОЧА Б ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ОБОВ’ЯЗКОВОЇ СПЛАТИ ЄСВ»

Ганна ГОШКО, екскурсовод, співзасновниця туристичного клубу Рідна.Ua:

– 1. Свою першу екскурсію я провела у 2007 році, будучи працівницею музею «Личаківський цвинтар». Тривалий час ведення екскурсій було лиш хобі і я займалась цим у вільний від роботи і написання дисертації час. У 2013 році я залишила основне місце праці, мою наукову роботу і почала працювати виключно як екскурсовод, співпрацюючи з кількома туристичними фірмами. Пройшла низку курсів, навчань і з часом опанувала різні напрямки. Тобто я працювала не тільки як екскурсовод у Львові, а й як гід по Закарпатті, Поділлі, Буковині та, звісно ж, Галичині. В мене практично не було вихідних. Десятки, а то й сотня людей у день. Екскурсії стали моїм життям.

Набравшись досвіду, у 2018 році разом з подругою створили туристичний клуб Рідна.Ua. Намагаємось організовувати львів'ян у мандрівки по Україні (не лиш Західній). Мандруємо до всіх наших областей. Приємно, що до подорожей доєднувались не тільки галичани. 

До пандемії вдавалось доволі багато: приймати туристів у Львові і організовувати їхній відпочинок тут, показувати усі принади міста та створювати цікаві програми Львівщиною; у вихідні збирати групи та возити їх по усій країні (нам тільки в Одеську і Франківську області не вдалось поїхати). Гостинці (так ми називаємо наші тури) різного спрямування і з різною метою: пізнавальні, відпочинкові, гастрономічні, на фестивалі, тури-випускні і навіть виїзне весілля.

2. Спочатку роботи не стало зовсім, бо ж у локдаун і всі сиділи по домівках. Потім, з настанням літа, ситуація трішки покращилась. Закриті кордони сприяли тому, що українці почали мандрувати своєю країною. Почали з'являтись групи, але вони були маленькі і їх було мало. Люди, налякані хворобою, вважають за краще мандрувати сім'єю чи маленьким товариством. Такі мандри не завжди передбачають наявність гіда, бо ж якщо ти з сім'єю, то час треба проводити з рідними, а не чужою людиною. Плюс багато хто почав користуватись різноманітними ґаджетами, щоб звести до мінімуму контакт з людьми. А ще після всіх локдаунів  у людей не завжди є кошти на екскурсовода. Таким чином Львів туристів отримав, а от гіди їх недоотримали.

Щодо діяльності нашого клубу і мандрівок, організованих за межі Львівщини, то все спочатку було ніби не погано. Бо люди засиділись вдома і в червні - липні дуже хотіли подорожувати. Правило нашого клубу – маленькі групи, щоб було комфортно усім, сприяло організації мандрів. Плюс ми намагались обирати малолюдні локації, робити подорожі максимально безпечними. Тому наші клієнти, довіряючи нам, таки підписувались на подорожі, навіть у дуже віддалені куточки. Наприклад, у вересні ми побували на Харківщині: в Чугуєві, Ізюмі, Дворічанському національному природньому парку, а в жовтні були у Батурині, Ніжині та околицях.

А далі почалася друга хвиля, карантин на різдвяні свята, третя хвиля. «Червоні» зони, посилені заходи... І знову всі засіли по домівках.

3. У зв'язку з тим, що карантинні обмеження унеможливлюють і прийняття людей у Львові, і виїзд за межі області, то я просто практично не працюю вже який місяць. А треба сплачувати хостинг сайту, днями закінчується квартал, тому податки треба сплатити. І нікого не цікавить, що платити ні з чого. 

Податкові канікули чи  хоча б звільнення від обов’язкової сплати ЄСВ значно полегшило б життя. Про фінансову допомогу з боку держави чи допомогу з часткового безробіття годі й мріяти.  

Багато років я та мої колеги справно працювали на імідж своїх міст, регіонів і України загалом, сплачували податки на розвиток країни. Здається мені, що було б справедливо, щоб у цей скрутний для нас час, держава хоча б трішки допомогла нам.

«ЗАРАЗ СИТУАЦІЯ КРИТИЧНА»

Наталія СКОРИК, екскурсовод, керівниця туристичного клубу «Скарбничка мандрів», Полтава:

1. Я дуже молодий гравець на цьому ринку, прийшла 2018 року. Я шукала незаповнену нішу, щоб можна було нікому з колег не переходити дорогу. У мене є авторські маршрути Полтавщиною, я об’єднала їх у проєкт  «У пошуках забутих скарбів». Скарби – це в нас і пам’ятки архітектури, і забуті традиції, і люди, які народилися на цих територіях і творили їх, про яких гордо можна говорити. І ми їдемо нетуристичними місцями Полтавщини. До нового адміністративного поділу в нас було 25 районів. Я думала, що ми поїдемо і будемо шукати ці скарби в кожному районі. І глибоко помилялася. У мене є райони, де по 4 маршрути, які ніде не перетинаються. Є місця, як ріг достатку, про які можна говорити і говорити. Зараз у мене більше 10-ти таких авторських маршрутів Полтавщиною. Вони унікальні за наповненням, але… річ у тім, що вони не запитані людьми. Вони просвітницькі. Туристи, які повертаються, часто переповнені емоціями, починають шукати додаткову інформацію. Загалом у нас клубна атмосфера.

Але багатьом нашим туристам треба «ай-на-найна», тобто суто розважайлівка. Мій туризм трішки інакший, можливо, тому я і відчуваю зараз скруту, але я не хочу перебудовуватись на нижчий рівень. Моє внутрішнє просить зовсім інакше. Не можу «склепати» екскурсію за дві години і вийти з нею в місто. Для мене це тривалий процес – як пазли, які треба скласти. Де обов’язково має бути щось яскраве. Я перфекціоніст.

Те, що ми робимо Україною з партнерами, теж тури, які не повторюються – як то кажуть, «курними дорогами». Насправді для мене в кожному районі є купа туристичних магнітів.

2. У 2019-му я працювала самостійно і на той час тільки наробляла собі туристів. 2020-й рік не був для мене геть поганим, бо в мене не було суперзаробітків. Я працювала швидше на своє ім’я, я не відмовляла туристам і ми робили класні маршрути, які не робив ніхто. Тож у мене не було 2020 року супердоходів, але ми трималися на плаву, хоч це було і нелегко – я знаходила й інший заробіток, не кидаючи туризму.

3. А от зараз геть кепсько. Звичайно, складна ситуація з коронавірусом. А ще буває таке, що в мене зібрався тур – і він скасовується, і починається повернення коштів. Наприклад, 6 березня ми скасували тур Житомирщиною, я дуже швидко замінила його іншим, одноденним, але я навіть не рахувала свої збитки. Тобто це або нуль, або мінус. Ми намагаємося втримати туриста, щоб його не підвести. Бо він уже налаштувався їхати.

Зараз ситуація критична. Я не можу зрозуміти позицію, яку зайняло державне агентство з розвитку туризму. Говорять надзвичайно багато. Вв мене не вкладається в голові, що вони говорять про ті теми, які вже давно проговорили. Тобто тільки зараз починають «розвивати» внутрішній туризм, який розвивається дуже давно і не має підтримки. Мене дивує байдужість тих людей, які повинні були б опікуватися. Коли ви говорите про внутрішній туризм, подбайте про гравців на цьому ринку, які є! Цього всього немає.

Я зараз виходжу з коронавірусної хвороби. На сьогодні не сплачений податок, але він буде сплачений, бо немає нічого страшнішого, ніж штрафні санкції. Але не знаю, як буду відбуватися від судових позовів за несплату комунальних послуг. Вони несплачені. Бо я мала купувати ліки. На сьогодні для мене найгірше, що я не маю роботи і не маю можливості працювати. Якщо вжити метафору родини, то всі ті, хто нагорі, погані батьки, яких я б позбавляла батьківських прав.

Хотілося б реальної підтримки.

«СКЛАДАЄТЬСЯ ВРАЖЕННЯ, ЩО ПРО ВНУТРІШНІЙ ТУРИЗМ ВЗАГАЛІ ЗАБУЛИ»

Олександр ЩЕРБАКОВ, директор туристичного оператора «Веста Тревел», Запоріжжя:

1. Ми працюємо як туроператор з внутрішнього туризму з 2008 року. За цей час організували безліч власних авторських турів по Україні, отримали величезний досвід. Географія наших подорожей вся Україна – Запоріжжя, Дніпропетровщина, Полтавщина, Харків, Київ, Чернігів, Умань, Вінниця, Одеса, Кам’янець-Подільський, Львів, Карпати, Закарпаття. Серед наших клієнтів є школярі, корпоративні замовники, індивідуальні туристи. Маємо досвід організації будь-яких турів – від індивідуальних до масових. За нашими плечима організація туристичних поїздів – із Запоріжжя до Умані, Києва, прийом туристичних поїздів в Запоріжжі з туристами з інших міст (орієнтовно 600 туристів в одному поїзді).

У нас є головні принципи в роботі, які ми дотримуємось ось уже понад 13 років – чесніть, надійність, точність, індивідуальний підхід до кожного замовника.

Безумовно, закордонний туризм більш прибутковий, але ми прагнемо показати Україну українцям. Щоб кожен зрозумів, що у нас також є чим здивувати, є що побачити. Ми вважаємо, що пізнавати світ потрібно тоді, коли пізнав рідну країну. І виховувати любов до країни потрібно з дитинства, в т.ч. через подорожі. Звісно, в наш час багато що можна побачити онлайн – є безліч тревел-шоу, віртуальних екскурсій, але ніщо не замінить живу подорож із запахом квітів, зі смаком місцевих страв, із спілкуванням з цікавими місцевими жителями.

2. У березні 2020-го ми думали, що карантин – це короткочасний захід, місяць-два максимум. Але вже пройшов рік. Рік, який вплинув на нашу роботу сильніше, ніж економічна криза 2008-го, сильніше, ніж події 2013-2014 років. І на жаль, ми опинились із проблемою один-на-один.

Іноді складається враження, що про внутрішній туризм взагалі забули – коли публікують обмеження під час карантину, то серед них немає ані слова про екскурсії, роботу гідів, туристичних операторів, автобусних перевезень екскурсантів. Коли публікують КВЕДи, котрі постраждали від локдауну чи «червоної зони» – знову-таки туризму в тому переліку немає. Нам нібито ніхто не забороняє працювати, але як працювати?

Чи можливо планувати наперед тури, коли буквально за день-два може змінитися колір області з «помаранчевого» на «червоний»? Чи можливо планувати тури, коли немає чітких правил роботи туристичної сфери залежно від «кольору» області. Чи можливо робити тури, коли зачинені музеї, екскурсійні об’єкти, заклади харчування? Чи можливо робити тури, коли туристи налякані і не можуть планувати свій відпочинок ні морально, ні фінансово. Ні, неможливо..

3. Можна порахувати, скільки податків було сплачено за всі роки діяльності – це і податок на прибуток, ЄСВ, податок на доходи фізичних осіб, військовий збір. На жаль, не можна порахувати, як туризм впливає на загальний економічний стан регіону і країни. Але ми бачимо, що до пандемії безліч країн робили ставку саме на туризм. Туризм – це не тільки туристичні оператори, агенції, гіди, це ще й готелі, заклади харчування, заклади культури та дозвілля, транспорт (залізничний, авто, авіа). Це сотні тисяч працівників по всій Україні.

Звісно, що ми б хотіли отримати належну підтримку з боку держави, як це відбувається в інших країнах.

Було б нечесно не зауважити, що з квітня по листопад наші наймані працівники отримували допомогу з часткового безробіття від центру зайнятості. Але з грудня ці виплати припинилися і зараз ми чуємо тільки одну фразу «грошей нема». Працівники лишилися взагалі без підтримки з боку держави і не можуть претендувати навіть на одноразову допомогу по 8000,00 грн.

Жодної допомоги ми не отримали як бізнес – жодної фінансової підтримки з боку держави. Натомість ми щомісяця сплачуємо ЄСВ та інші податки за працівників. Яка б це могла бути підтримка – точно не скажу, бо не я фахівець в податкових та економічних питаннях. На мою суб’єктивну думку, це могли б бути податкові канікули або пільги (податок на прибуток, ЄСВ, ПДВ, інші податки) або пряма фінансова підтримка у вигляді субвенцій.

Підготувала Ольга ХАРЧЕНКО, «День»