Підгайці

З-поміж інших українських міст це маленьке містечко на Тернопільщині вирізняється своїм нетиповим розташуванням і унікальною трикутною центральною площею, характерною для давньоруських поселень.

У середньовіччі замки будували на горі, а місто — у підніжжі. Підгайці ж повністю розташовані на пагорбі (392 м). Натомість, замок, який не зберігся, був розташований у долині річки Коропець. Щоб захиститись від ворогів, під містом була збудована розгалужена мережа підземних ходів. Збереглись донині.

Колись це було велике і красиве місто. У 1687 році француз д,Алейрак писав: «Підгайці є одним з найбільших і найпоказніших руських міст, має муровані доми, бруковані вулиці, п’ять церков, оборонні мури, старий замок з потужними мурами, вежами і валами, як також численне населення, яке складається з жидів, волохів, армян, поляків, русинів».

Інші джерела пишуть, що на території міста з передмістями (Старе Місто, Галич, Голендра) було 7 руських церков, костел, синагога, вірменська церква. Їх кількість відображала тодішній національний склад міського населення. 

Перші відомі власники Підгайців — українські бояри Княгиницькі. Потім містом володіло багато відомих і не дуже осіб.

Магдебурзьке право місто отримувало двічі. Вдруге у 1539 році за польського короля Сигізмунда І. У документі, який зберігся донині, написано: «Тевтонське право уділене старому містові Підгайці».

В історії Підгайців були злети і падіння. Кілька разів пожежі знищували велику його частину, але місто, неначе фенікс, знову поставало з попелу. У пожежі 1889 року згоріло 75 відсотків будівель, а під час Першої світової війни до його знищення приклалась російська армія. Було знищено орієнтовно 200 будинків, загинуло 10 відсотків мешканців.

Але попри всі смерчі, що проносились містом, воно зберегло свою неповторну ауру. Круті вузькі вулиці, церкви, костел, синагога, добротні австрійські будинки додають містечку своєрідної привабливості.

ПДГАЄЦЬКІ СТАТТІ 1667 року

Одною з найвідоміших історичних подій, яка відбулася у Підгайцях, була битва між військами гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка, який виступив під прапором об’єднання України, і військами Яна Собєського (тоді ще заступник командувача польською армією). Армія Дорошенка разом з кількатисячним кримськотатарським військом, яке воювало на українському боці, своєю чисельністю значно переважала армію Собєського.

Польському війську було завдано значних втрат, взято в облогу його табір.

Однак перемоги не відбулося — отаман Іван Сірко у цей час нападає на Крим і спустошує його. Кримські татари укладають угоду з Річчю Посполитою 16 жовтня 1667 року і повертаються додому.

Історик Іван Крип’якевич у своїй «Історії України» написав: «Політичний світогляд Сірка був неглибокий: поза боротьбою з бусурманами, якій присвячував усі сили, він не бачив інших проблем і мимоволі шкодив ширшим планам українських державників».

Оскільки не було достатніх сил для перемоги, Петру Дорошенко довелось укласти з Яном Собєським 19 жовтня 1667р. договір про перемир’я і визнати зверхність Польщі. В історії України цей договір відомий як Підгаєцькі статті.

ГАБСБУРГИ

З 1772 року Галичина перебувала під зверхністю Габсбургів (з 1867 — Австро-Угорщини). Починається українське відродження. У Підгайцях засновуються товариства «Просвіта», «Поміч», культурологічне товариство «Родина», хор, ремісниче товариство «Побратим». Разом з тим повноцінно функціонували польські та єврейські товариства різноманітного спрямування.

У 1909 році збудовано колію Підгайці — Львів. Функціонувала до 1944 р.

До Першої світової війни працювали водяний млин, цегельня, броварня, фабрика сільськогосподарських машин, повітовий шпиталь.

ВІЙНИ, РАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД

Підгаєччина дала багатьох подвижників українського національного відродження. Під час війни з Польщею Підгаєцька сотня вояків Української Галицької Армії обороняла Львів.

У часи польської окупації (1919—1939) на Підгаєччині активно розвивалася мережа ОУН. Була високоорганізованою. Тому у часи німецького, а пізніше і радянського панування командування УПА відзначало цей край як один із найбільших в Галичині центрів опору окупантам. Останній бій бойового загону ОУН-УПА відбувся на території району 14 квітня 1960 року.

Під час Другої світової війни загинуло багато патріотів-підгайчан, ще інші після війни були репресовані. Рятуючись від репресій, багато мешканців виїхало на захід. Гітлерівці стратили у місцевому гетто приблизно 5 тисяч євреїв.

ПІДГАЄЦЬКІ ПАМЯТКИ 

Костел Пресвятої Трійці (1634). Костел є пам’яткою національного значення. Тут були підписані Підгаєцькі угоди 1667 року між Яном Собєським і Петром Дорошенком. У одній із відновлених капличок нині молиться нечисленна римо-католицька громада. 

КОСТЕЛ ПРЕСВЯТОЇ ТРІЙЦІ 1634 РОКУ Є ПАМ’ЯТКОЮ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗНАЧЕННЯ. ТУТ БУЛИ ПІДПИСАНІ ПІДГАЄЦЬКІ УГОДИ 1667 РОКУ МІЖ ЯНОМ СОБЄСЬКИМ І ПЕТРОМ ДОРОШЕНКОМ

Церква Успення Пресвятої Богородиці (1653) — пам’ятка національного значення. Має унікальні бійниці навколо фасаду. Такі аркади-опасання зустрічаються тільки на іконах 12—13 ст. Дерев’яні скульптури святих Петра і Павла із первісного іконостаса (17 ст.) церкви нині знаходяться у Національному художньому музеї образотворчого мистецтва.

Поблизу Успенської церкви є пам’ятний знак — металевий хрест «В пам’ять Св. Тверезости» (1874). Греко-католицька церква, борючись з пияцтвом, яке охопило велику частину селян, проводила місії (багатотисячні зібрання). Під час цих зібрань встановлювались такі хрести. Селяни, які прикладалися до чарки, цілували хрест і привселюдно давали клятву впродовж різних термінів  не вживати алкоголь.

Спасо-Преображенська церква (1772) — зразок галицького народного дерев’яного зодчества. Дерев’яна дзвіниця зведена у 1893 році. Знаходиться неподалік центру в передмісті Галич.

Синагога (1627) — пам’ятка національного значення,  одна із семи найбільших кам’яних синагог 17 ст. в Україні.

Єврейський цвинтар (Окописько) — один із найбільших і найкраще збережених єврейських цвинтарів в Україні. З 1500 надгробків, понад 50 з 17 —18 століть. Тут поховано багато відомих у єврейському світі рабинів і талмудистів.

Будинок Марцеліни Чарторийської, власниці міста.

Нова підгаєцька ратуша (1886—1931). Первісна, з 17 століття, не збереглась. На ратуші б’ють куранти годинника діаметром 1 м (1894). Нині тут розміщений медичний коледж.

Український Народний Дім (нинішній Будинок культури) (1928—1934) — окраса Підгаєць, збудований українцями колишнього Підгаєцького повіту та підгайчанами-емігрантами. Побудований із каменю, який видобували в передмісті Підгаєць — Голендрі. Дещо дивну назву (Голендра — Голландія)  передмістя отримало, як вважають дослідники, від голландців, які там проживали із 18 ст. і займались обробкою каменю-вапняку.

У колишньому повітовому шпиталі розміщені художня школа та Управління праці та соціального захисту. У цьому шпиталі  жила і працювала сестра милосердя Марта Вєцка, оголошена у 2008 році блаженною.

У місті стоять пам’ятники Адаму Міцкевичу, Тарасу Шевченку, Лесі Українці, пам’ятні знаки чорнобильцям, жертвам сталінізму.

Зокрема, заслуговує уваги знак про криваву Неділю 11 травня 1941 року. Повітовий керівник ОУН Павло Кубай із села Новосілки застрелив двох офіцерів Червоної армії при спробі його арешту. Підрозділи військ НКВС та Червоної армії помстилися — розстріляли 49 двадцятирічних хлопців-призовників. 

ПІДГАЙЦІ СЬОГОДНІ

Підгайці — одне з найменших за кількістю населення містечок в Україні. Нині тут проживає 2700 осіб. Знаходиться за 70 км від Тернополя.

Є три школи: середня, де навчаються також діти з навколишніх сіл; у  гімназії та спеціалізованій початковій школі поглиблено вивчають англійську.

Працюють приватний медичний коледж, аграрний ліцей, музична школа та художня школа народних ремесел. Є 2 бібліотеки.

У Народному домі функціонує краєзнавчий музей, проводять репетиції 5 колективів, які носять звання «народний». 

Є лікарня, поліклініка, збудована нова амбулаторія сімейної медицини.

Підприємств не має. У міській раді кажуть, що можна було би побудувати невеликий молокозавод, а неподалік завести ферму. Підгаєччина — одна з найчистіших місцевостей. Здавали б молоко і власники корів. Ще минулого року приїжджали за молоком навіть з Дубно. Цього року більшість селян корів позбулася — держава перестала давати дотацію на молодняк.

Сьогодні є мода на здорове харчування.

У міській раді сподіваються, що знайдуться «сміливці» і відкриють своє підприємство з виготовлення високоякісних молочних продуктів, зокрема, крафтового сиру.

Чисте повітря, горбиста місцевість, стежки, які ведуть від села до села по верхах пагорбів. З них відкривається об’ємна, захоплива панорама. Плюс — здорова їжа. Все це могло б притягнути до себе мешканців з різних куточків України.

Приблизн 400 підгайчан їздять за кордон. Сотня з них приїжджає додому лише раз на рік. Інші їздять на кілька місяців і повертаються.

ТУРИЗМ НОСТАЛЬГІЙНИЙ

Зараз став популярним ностальгійний туризм. Люди шукають свої корені, відвідуючи землі, де проживали їхні діди, батьки чи вони самі у дитинстві.

Буремна історія розкидала по світах колишніх підгайчан. Нині до містечка приїжджають нащадки євреїв, поляків, які проживали тут. І дізнаються про свої корені від краєзнавця Степана Колодницького. У його доробку великий масив публікацій з історії Підгаєць. Сам він підгайчанин у сьомому коліні. Прапрадід Ізидор Крамарчук був бургомістром міста, дід — радний (депутат) у магістраті. Сам Степан Колодницький у 1990—1994 роках був підгаєцьким головою. Здається, що він знає все про місто і його колишніх мешканців.

От виявилося, що президент США Трамп має опосередковане відношення до Підгайців. Тут, на єврейському цвинтарі похований дід по материнській лінії його зятя Девіда Кушнера. Чи те, що корені американця українського походження Маркіяна Паславського, який загинув під Іловайськом, походять із Старого Міста (передмістя Підгайців). Надзвичайний і Повноважний Посол Канади в Україні Лариса Ґаладза теж з підгаєцьким корінням.

Якщо завчасно зателефонувати пану Степану, то він може провести різні тематичні і, звичайно, ностальгійні екскурсії.

Через Підгайці проходять автобуси з Львова, Тернополя та Івано-Франківська. Переночувати можна у хостелі або в господарів.