«Кам’яні галявини» Коростишева

За 31 кілометр від Житомира й за 109 від Києва розташоване старовинне місто Коростишів. Це районний центр на Житомирщині, який зараз зажив собі славу міста каменярів. У надрах краю  залягають три найпоширеніші види декоративного каменю — габро, граніт і лабрадорит. Тож і більшість місцевих підприємців займається саме каменеобробкою. Хоча ще й із минулих десятиліть Коростишівський граніт був широковідомий, бо ж ним оздоблювали метро, вулиці, майдани, різні споруди в багатьох  куточках України та поза її межами.

Щодо туристів, то приваблює Коростишівська земля їх своїми краєвидами і можливістю відпочити, скажімо, поблизу скель Коростишівського каньйону і озера, чи ж подивитися в центрі місцеві пам’ятки. За історичними даними, перша письмова згадка  про Коростишів, як про село Житомирського повіту Київського воєводства Великого Литовського князівства, припадає на  1499 рік. Певний період воно належало Кмитам Чорнобильським, відомому і впливовому роду Правобережної України. З 1565 р. містечко було власністю графів Олізарів. Найвідомішого з них — Густава Олізара — письменника, мемуариста, коростишівці увіковічнили, встановивши пам’ятник. 

При Олізарах був зведений бароково-класицистичний костел Різдва Пресвятої Діви Марії, створено палац і парк у європейському стилі. Нині від палацу лишилися дві колони, а також  фонтан-купальня. Старовинний парк складається із верхньої частини і нижньої. У верхній частині розташована Алея пам’яті, яку створили ще в радянські часи, тут же й пам’ятний знак Героям Небесної Сотні, встановлений не так давно.

У нижній частині парку обабіч алеї з правічними  деревами розкинулися галявини... з різноманіттям чудернацьких кам’яних фігур. Це не відголосок із давнини, а витвори мистецтва сучасного місцевого скульптора Віталія Рожика. Дивовижні птахи, риби, незнайомці  в капелюхах, обличчя  відомих  письменників на кам’яних брилах... І це ще далеко не все, що створене завдяки широкій фантазії скульптора, його особливому світосприйняттю і вмінню «розмовляти» з каменем. Оглядаючи скульптури, можна побачити, що автор підбирав саме такої форми камені, які вже певною мірою відповідали задуманому ним персонажу. А яким же чином вдалося наповнити скульптури різноманіттям емоцій — це вже знає лише майстер.

І якщо на галявині біля ставу скульптури налаштовують відвідувачів на більш романтичний лад, то інші твори автора, які довелося бачити трохи далі, — скульптура Христа Спасителя, пам’ятник Матері, який ближче до центральної площі, навіюють  думки про вічні людські цінності.

Загалом же увесь старовинний парк після його відвідування залишає враження, що тут спробували об’єднати різні епохи. І якщо верхня його частина з скульптурами спонукають  до думок про історичні події, то внизу, біля ставу, наче потрапляєш в якийсь  світ поетичних образів і гармонії з природою. Либонь, в цьому і є родзинка своєрідного «кам’яного містечка», яке дедалі впевненіше завойовує увагу туристів з усіх-усюд.