Відповідальне багатство
Сергій КРИМСЬКИЙ, доктор філософських наук, професор:
— Особливість регіону колишнього СРСР, включаючи Україну і Росію, полягає в тому, що тут дуже пізно виникає капіталізм. І він не навчився ще ділитися з людьми знедоленими. На Заході (особливо в Англії) ще на початку XIX століття ішов сильний демократичний тиск на багаті прошарки, на їхнє вміння поділитися своїми прибутками з іншою частиною суспільства. У Росії цього не було. У Росії та Україні існував хижацький капіталізм, який не розумів загальносоціальних, демократичних завдань. До речі, це одна з причин потужного революційного руху в Росії і на Україні (Жовтнева революція, Лютневий переворот).
Проте в нас є чудова традиція меценатства. Однак це тільки частина того соціального завдання, яке стоїть перед забезпеченими прошарками. На Заході свого часу справа доходила до дрібниць: у кінці XIX століття виникає найцікавіше ставлення до моди як засобу. Мода розглядається як чинник, що зрівнює, — бідна дівчина могла пошити собі модне плаття, схоже на плаття багатої. Це дозволяло не почуватись такими знедоленими порівняно з багатими. У нас таких традицій, на жаль, немає, що було джерелом постійних соціальних потрясінь, які охоплювали і Росію, і Україну. У нас немає політичного структурування цих багатих людей. На багатих існує дуже сильний вплив тіньового капіталу, який себе виявляти не хоче. Це дуже гостре соціальне питання, яке, безумовно, треба вирішувати. Однак на це підуть, повірте, десятиріччя.
Юрій САЄНКО, доктор економічних наук, Інститут соціології НАН України:
— Коли держава стає захисником багатства будь-якої людини, його власності, тоді людина починає цінувати цю державу. Оскільки сьогодні держава не дає можливості займатися підприємництвом, різні міністерства, податкова і закони грабують цих людей. Люди, як правило, йдуть у тінь. У них немає поняття: «це моя держава, яка мене захищає і надає все необхідне для мого життя». У будь-якій цивілізованій країні держава захищає підприємця, багату людину. Вона надає їм можливість заробляти гроші, замість цього беручи податки. І захищає бідну людину тим, що на ці податки вона її утримує. У нас ні бідна, ні багата людина не мають уявлення про державу як про захисника. Для багатої людини Україна — це держава, яка не дає займатися бізнесом і грабує її весь час. І бідна людина також нещасна. Вона не отримує соціальної допомоги, соціального захисту. І доки держава не повернеться обличчям до багатих людей — вона ж збагачується за рахунок багатих людей, — доти вони не будуть її цінувати, будувати, піклуватися про неї.
Георгій ПОЧЕПЦОВ, завідувач кафедри міжнародних комунікацій та зв'язків із громадськістю Інституту міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка:
— Наші багаті не розуміють відповідальності за те, що відбувається в країні, оскільки джерело їхнього багатства — номенклатурні зв'язки, а не зв'язки із суспільством загалом. Поки що багатство продемонструвало нам тільки можливості до поліпшення свого власного життя, включаючи захист дисертацій або «купівлю» місць у парламенті. Можливо, це пов'язано з недостатнім рівнем цього багатства. І на іншому рівні, «більшому», виявляться інші можливості, що розкривають суспільний потенціал цього багатства. А також можливе і те, що багаті певною мірою зацікавлені в тому економічному хаосі, який панує сьогодні. Адже в стабільній ситуації стрімко робити багатство неможливо.
Самі по собі багаті не можуть і не будуть розлучатися зі своїм привілейованим становищем. Наше суспільство і наша держава мають дорости до такого розуміння самі, поставивши багатство в рамки залежності від суспільства. До речі, багатство на Заході зростає за формулою: не можна займатися бізнесом без доброзичливого ставлення до тебе суспільства.
В'ячеслав КРЕДИСОВ, голова координаційної ради Об'єднання підприємців «Нова формація»:
— Я б поділив суспільство на три категорії: є дійсно дуже багаті люди (їх максимум 3%), є дуже велика кількість дуже бідних людей (їх, я думаю, 70—75%). Але є ще один прошарок — це службовці високого рівня, люди, котрі працюють у бізнесі (не обов'язково власники), — це середній клас (їх у нас близько 20%). В Україні надзвичайно погана пропорція між багатими й бідними. Наприклад, у Німеччині або Бельгії різниця між загальними прибутками багатого й бідного становить шість—десять разів. Бідна людина там точно так само може жити в окремій квартирі, мати машину, ходити в ресторан, їздити відпочивати, тільки вона живе не в найелітнішому районі, відпочиває не в найбільш елітному місці, має не таку «наворочену» машину. У нас же різниця між багатим і бідним складає, на жаль, тисячі разів. Це дуже соціально небезпечний момент.
Я думаю, що, незважаючи ні на що, багаті люди в нашій країні розуміють свою відповідальність перед іншими. По-перше, вони читали історію і знають, які бувають варіанти розвитку подій. А по-друге, як правило, багатство — не самоціль. Це, швидше, механізм реалізації себе. Тому, бачачи навколишнє суспільство, його бідність, багаті розуміють свою відповідальність перед ним і намагаються щось робити. Я наведу таке порівняння: ти не можеш бути щасливим, якщо знаходишся в болоті, навіть якщо ти добре одягнутий і ситий. Я не хочу сказати, що наша країна — болото. Проте кожна людина залежить від навколишнього середовища. Навіть якщо вона заможна, все одно у неї тут живуть діти, родичі. Вони виходять на вулицю, їздять у громадському транспорті...
Мій прогноз: ті люди, які насамперед повинні щось виправити у цій країні, належать до класу дуже багатих людей.
Віталій МОРГУЛІС, генеральний директор Асоціації консультаційних фірм України:
— Наші багаті відрізняються від усіх багатих у світі тим, що не усвідомлюють відповідальності, яка лежить на них. А на них її набагато більше, ніж на інших членах суспільства, позаяк вони володіють незрівнянно більшими можливостями впливу на розвиток суспільства. Джерела такого стану речей у нас досить старі. Якщо в усьому цивілізованому світі багатство приводило до реальної влади, то у нас ішли до влади задля того, щоб розбагатіти. Тому ті нечисленні багатії (не знаю, може, серед них і є люди, які усвідомлюють це на рівні міжнародних норм і принципів) у масі своїй не усвідомлюють подібної відповідальності. Ба, більше, розмовляючи з деякими з них, мені довелося пересвідчитися у ще неймовірніших речах. Я їм пояснював, що поведінка багатих людей у цивілізованих країнах часто зумовлена не тільки тим, що вони здійснюють благодійницькі акції по своїй внутрішній доброті, а ще й тим, що вона — гарантія стабільності в суспільстві, гарантія збереження свого багатства і свого впливу. Адже якщо він допомагає тим, у кого рівень достатку не відповідає нормам життя, цим самим він гарантує, що ця людина не візьме в руки знаряддя пролетаріату і не піде відбирати у нього це багатство. Переважна маса у нас і цього не розуміє. А результат ми спостерігаємо.
P.S. Редакція пропонує своїм читачам продовжити дискусію про відповідальне багатство. Ми пропонуємо поміркувати у різних аспектах цієї теми — від проблеми формування відповідального багатства до його впливу, скажімо, на власних дітей багатих батьків. Найцікавіші відповіді будуть опубліковані. Наша електронна адреса: [email protected] (з поміткою «Відповідальне багатство»).
