Тринадцять «фіналів» до фіналу

«Шахтар» ледь не обіграв «Динамо» в останньому матчі чемпіонату країни. На полі київського стадіону донецька команда відіграла два м'ячі і перенесла розіграш звання чемпіона України на 14 травня, коли, згідно з регламентом, у Кривому Розі відбудеться додатковий матч за перше місце. Чому так сталося?

ЩО БАЧИЛИ ВСІ

Сама гра останнього туру між «Динамо» і «Шахтарем» заздалегідь вважалася найцікавішою у весняній частині національного футбольного сезону. Ні прохолодний дощ, який припинився за кілька годин до гри, ні несподівано висока ціна вхідних квитків на цей матч не стали на заваді майже повному заповненню трибун. Порожні місця на трибунах були, але в цьому винні спекулянти, які скупили квитки перед грою і не змогли їх всі продати. З перших хвилин гри «Динамо» віддало ініціативу гостям, точніше, «шахтарі» цю ініціативу забрали самі. Півзахист «Шахтаря» у складі потужних Тимощука і Левандовського та технічних Матузалема та Жадсона захопив центр поля, не даючи оговтатися киянам, яких на цій ділянці поля презентували Родольфо, Гавранчич, Ребров та Белькевич. Нападники гостей Маріка та Брандао одразу ж примусили помилятися захист «Динамо», випробовуючи на міцність нерви та майстерність Шовковського.

На щастя для господарів, удача, яка повністю відвернулася від динамівців у попередній грі з «Таврією», тепер їм явно посміхнулaся. У мобільному та відлагодженому ігровому механізмі «Шахтаря» «провисав» лише лівий фланг оборони. І саме через цей фланг пройшли дві результативні атаки «Динамо». Спочатку Шацьких завдав невідпорного удару, а згодом Мілевський прорвався до воріт і подвоїв рахунок.

Могли кияни забити і втретє, але Гусєв змарнував вихід до воріт по тому ж флангу, вирішивши не бити по воротах, а віддати передачу в центр.

Якщо відкинути ці епізоди, хід гри продовжував диктувати«Шахтар». Але до часу удари гостей йшли або повз ворота, або у руки динамівському воротареві. Рахунок на табло явно не відповідав тому, що відбувалося на полі. Та хіба в футболі це така рідкість?

Все стало на місця у другому таймі. «Шахтар» остаточно притис «Динамо» до воріт, закривши нарешті «проблемний» для себе лівий фланг оборони. Донецька команда забила двічі і могла це зробити ще кілька разів. Кошмар біля воріт Шовковського закінчився лише тоді, коли з поля пішов Тимощук, і кияни змогли хоч трохи «дихати» в центрі поля. Нічия цього вечора явно була на користь «Динамо», яке одержало час для перепочинку, аналізу помилок і роздумів над тим, як вибороти чемпіонський титул.

ЩО ЗАЛИШИЛОСЬ «ЗА КАДРОМ»

Чому так сталося? Чому «Динамо» в останніх іграх відверто «забуксувало», а «Шахтар» постав у своїй максимальній потужності? Аби відповісти на це запитання, не досить аналізу тренерських помилок та знахідок, оцінок гри тих чи інших футболістів. Відповідь слід шукати у всьому контексті нашого футбольного чемпіонату.

«Динамо» і «Шахтар» посідають у нашому футболі, як на мене, протилежні ідеологічні позиції. Таких позицій кілька. Перша із них — національна збірна. «Шахтар» у версії румунського тренера Луческу є чисто «імпортним» продуктом. Ніхто в Донецьку не приховує, що якби не регламент, за яким на полі має бути троє українців, у складі «шахтарів» іх не було б взагалі. Інтереси українського футболу в особі національної збірної тренер «Шахтаря» враховує настільки, наскільки це співпадає з його клубними інтересами. Натомість «Динамо» традиційно вважає своїм обов'язком бути основою національної збірної. За виключенням короткого періоду дитячого захоплення бразильцями, тренери київської команди готують футболістів одразу для двох команд — власне «Динамо» та збірної України. Чи не з цієї причини захист команди, який у грі з «Шахтарем» повністю складався із кандидатів до збірної (Ващук, Федоров, Несмачний, Гусєв), виглядав не найкращим чином? Чи не тому в різній формі розбалансованості знаходиться стан ще двох потенційних «збірників» — Реброва та Ротаня? Кожен із названих гравців має на увазі перший і, для більшості, останній шанс зіграти у фінальному турнірі Кубка світу. Для них з фінішем чемпіонату робота не закінчиться, а тільки почнеться.

Другий момент — самі ігри чемпіонату. Яким чином «Шахтарю», який грав «напівпішки», вдалося перемогти у восьми із десяти матчів весняної частини чемпіонату України? Згадаймо вирішальні голи «шахтарів» із сумнівних одинадцятиметрових разом із дивною пасивністю захисників деяких команд у боротьбі із донецькими форвардами. А про славнозвісне «донецьке дербі», в якому «Металург» завжди прогнозовано поступається «Шахтарю», і згадувати не хочеться. Інформовані люди ще до початку чемпіонату точно знають, в іграх з якими командами «Шахтар» гарантовано переможе. За таких умов задачею тренера Луческу було підготувати команду за два місяці лише до однієї гри — проти «Динамо». Маючи найбільш високооплачуваний склад гравців, які теж все добре розуміють, тренеру не треба бути геніальним психологом, аби настроїти команду на цей самий вирішальний матч. Це нагадало мені другу половину дев'яностих років, коли «Динамо» не мало проблем у національному чемпіонаті, готуючись виключно до матчів єврокубків із втомленими у своїх чемпіонатах європейськими грандами. І часом перемагало.

Тепер проблеми в чемпіонаті у «Динамо» є. Практично всі команди грають проти киян на межі, а часто і за межею власних сил. Причому небезплатно. Того, що «Шахтар» дуже щедро матеріально заохочує суперників «Динамо» в чемпіонаті, давно визнають і в самому ФК «Шахтар». З однієї сторони, це добре для «Динамо». Де, як не в чемпіонаті України, команді здобувати досвід жорсткої боротьби за перемогу в кожному матчі проти відчайдушного суперника? З іншого боку, в таких умовах виступає в чемпіонаті лише «Динамо». Інші команди мають змогу перепочити в деяких матчах, поберегти гравців, зіграти не на перемогу, а на нічию. У динамівців такої змоги немає. А тут ще й нелегкі кубкові матчі, від яких «Шахтар» себе «позбавив» ще минулої осені. Практично перед фіналом чемпіонату кияни провели ще тринадцять «фіналів», не маючи ані найменшого послаблення, бо вигравати слід було абсолютно всі матчі.

То чи дивно після цього, що під кінець квітня основний склад «Динамо» помітно «підсів» фізично. Команда явно не могла грати на повну силу увесь матч. Добре, якщо вдавалося забити м'яч на перших хвилинах. Якщо ж справа доходила до останніх хвилин, сил у команди тренера Дем'яненка вже не було. Звідси поразка від «Дніпра» та нічия з «Таврією», без яких останній матч проти «Шахтаря»став би для «Динамо» простою формальністю.

Наведене вище зовсім не виправдовує спаду, який стався у грі одного із лідерів нашого футболу. Маючи такі умови для роботи і такий підбір виконавців, тренер мав би запобігти втраті командою бойових кондицій перед вирішальними матчами. Цього не сталося. Та навіть у теперішньому своєму стані «Динамо» ледь не перемогло««Шахтар».

Тому результат додаткового двобою за титул чемпіона ще далеко не ясний. Безумовно одне — той, хто виграє у неділю, буде цілком заслуженим чемпіоном. Навіть якщо виграє у серії одинадцятиметрових.

І останнє. У малоцікавій і дуже підозрілій толокнечі команд, які не сперечалися за чемпіонський титул, третім призером став одеський «Чорноморець», а «квиток» до першої ліги услід за ужгородським «Закарпаттям» одержала луцька «Волинь».