Шкода, що ви цього не бачили...

Тому, стисло нагадавши депутатам про основні завдання сесії: бюджет-2000, прийняття нафтогазових законів, аграрна програма відродження села — голова парламенту зосередився на питаннях іспиту, «який усі ми повинні скласти в жовтні». Олександр Ткаченко нагадав, що 20 липня термін президентських повноважень Леоніда Даниловича закінчиться, що робить Л.Кучму рівноправним учасником виборчого процесу. Щоправда, діючий Президент ніяк не може позбутись комплексу власної вийнятковості, тому й використовує в боротьбі з опонентами абсолютно недозволені прийоми: його команда масово сіє серед народу страх перед тотальними звільненнями, погрожує банкрутством нелояльним фірмам, з останніх сил душать незалежні ЗМІ. Тобто «людям нав'язують думку про те, що ми не обираємо нового президента, а боремось проти діючого», — підкреслив Олександр Миколайович.

Варте уваги те, що комуністи під час розгромного виступу глави парламенту поводилися незвично стримано і тільки фраза спікера «веду цю розмову для того, щоб ми своєчасно зорієнтувалися, коли незабаром Президент України, безумовно, зміниться» — була підхоплена оплесками фракції КПУ, хоча було не зрозумiло, за якого Президента вони аплодують.

На думку кандидата Ткаченка, хто б не прийняв справи у Кучми, вiн певен, що новий глава держави, безумовно, вiзьметься за реальні заходи по подоланню кризи та відродженню країни.

І хоч тоді Україна уподібниться до тяжкохворого на операційному столі, за результат операції можна не хвилюватися: «Поруч з хірургом-президентом стануть законодавці, які разом будуть зашивати рани, вправляти вивихи і гіпсувати переломи знівеченої Кучмою країни».

Виступи керівників фракцій несподіванок не принесли. На підтвердження цієї тези — виграна, зокрема, кореспондентом «Дня» Тетяною Коробовою, пляшка шампанського в парі з приводу того, що Петро Симоненко жодного разу не згадає ім'я Леоніда Кучми в «неприємному» контексті. І, дійсно, мова лідера комуністів стилістикою дуже нагадувала «раннього» опозиціонера Павла Лазаренка: це коли власті і режим викриваються переважно «взагалі», зі старанним переведенням стрілок з Президента на уряд. Петро Миколайович, щоправда, поремствував на укази Президента, за якими в Україні число генералів збільшилось у серпні ще на 148. Та основний гнівний пафос викривача на Леоніда Даниловича не вказував. А вказував, навпаки, на Валерія Пустовойтенка.

Що додало кілька штрихів до версії про те, що Леонід Данилович, який не встиг реалізувати «болгарського варіанту» до виборів шляхом передачі комуністам уряду, не виключено, тримає цю думку на «після виборів», а Петро Миколайович про це знає і, можливо, не заперечує...

Далі все також було передбачуваним. Наталя Вітренко била по МВФ і парламенту. Селяни в особі Сергія Довганя побивались розгромом села і висловлювали впевненість, що їхнiй кандидат, прийшовши до влади, все змінить. Михайло Сирота від «Відродження регіонів» старанно намагався кинути депутатам «кістку», через яку вони б могли почубитись. Цілком справедливо ставлячи питання про те, що квотний розподіл портфелів глав парламентських комітетів слід переглянути в зв'язку зі зміною фракційних розкладів, розумний Сирота та його хитромудрі патрони не можуть не усвідомлювати, що сьогодні перерозподіл портфелів може паралізувати роботу парламенту. Соціалісти, з послідовністю, яка наводить на деякі питання, знову порушували питання про відставку уряду. Рухівець Удовенко, як завжди, демонстрував миролюбність і толерантність, закликаючи вивести передвиборні баталії за межі залу й займатися законотворчiстю, при цьому не пропонуючи, куди вивести передвиборну кампанію чинного Президента-кандидата, яку обслуговує вся державна машина на всіх просторах незалежної держави.

Іван Чиж від свого профільного комітету знову порушував питання про свавілля в інформаційному просторі: «Заради того, щоб ще на п'ять років привести до президентського правління Кучму, нинішня виконавча влада ігнорує чинне законодавство, грубо нехтує норми моралі і пристойності... Всі ці дії мають чітке політичне забарвлення: відсунути з інформаційного поля той ЗМІ, який заважає створенню солоденького іміджу діючого Президента... Якби була совість у тих пропагандистських трубадурів, то вони б показали, до яких «висот» Кучма вже привів економіку». Іван Чиж повідомив, що наступного тижня буде проведено з Центрвиборчкомом спільне засідання, на якому профільний комітет Верховної Ради постарається «показати всю анатомію приватизації та політичного використання владою ЗМІ, які мають належати всьому суспільству».

Дика ситуація в державі, втім, легко пояснюється зізнаннями Президента Кучми про те, що газет він не читає, щоб не засмучуватись і спокійно спати, а телебачення дивиться тільки по неділях. Кореспондент «Дня» попросила Івана Чижа прокоментувати дивні зізнання Президента. Іван Чиж сказав: «Мені дуже шкода — це небезпечна тенденція, тому що якщо Леонід Данилович так говорить, то це означає, що він не розуміє суспільної ролі преси, яка є «посередником» між народом і владою. Хоча впевнений, що Кучма читає газети, але тільки ті, де його хвалять, і кажуть про те, як багато принесли його реформи Україні. Ці статті йому, очевидно, дають читати — щоб менше хвилювати. А там, де реальні, злободенні факти, серйозна аналітика, то він, звичайно, не читає. Хоч у цивілізованих країнах глава держави вивчає опозиційну пресу, аналітику і, передусім, дивиться, як оцінюють з критичної точки зору зовнішню і внутрішню політику Президента.

Євген Марчук від групи «Незалежнi» також нагадав про злободенну конкретику: «Президентська кампанія висвітила цинізм виконавчої влади найбільш яскраво: все те, що приховувалось — сьогодні вийшло на поверхню... По суті у всіх нас перед очима відбувається викрадання з бюджету державних коштів на оплату держслужбовців, які проводять роботу на користь цього кандидата. Та це було б не найбільшою бідою, якби, займаючись цим, виконавча влада змогла б заблокувати падіння гривні й різке зростання цін на нафтопродукти посеред жнив, розуміючи, що вони були спровоковані групкою діячів наших вітчизняних, а не тільки підвищенням цін на світових ринках нафтопродуктів... На наших очах люди були обкрадені майже наполовину. Знецінились прибутки людей, щонайменше, на 40—50%. Зростають ціни на хліб і на продовольчі товари. Однак ні в уряді, ні сам Президент не займаються тим, щоб негайно готувати термінову індексацію всіх грошових прибутків». Євген Марчук запропонував негайно заслухати інформацію глави Нацбанку та міністра фінансів про стан фінансів у державі, «щоб не вийшло як минулого року, коли ми раптом довідались, що із золотовалютного резерву вивітрилося майже $2 млрд.» Крім того, Євген Марчук вважає за необхідне терміново доручити уряду підготувати всі необхідні документи для подачі в парламент про негайну індексацію всіх грошових прибутків громадян: «Сьогодні це для всіх людей найважливіша, найсерйозніша проблема — це їх реальне життя, яке на очах у всіх за 3 місяці погіршилося майже вдвічі».

Коли виступив Володимир Філенко від фракції «Реформа- Конгрес» — стало трохи жаль злегка зніченого пана Удовенка, який перебуває в одному човні з «Реформами»: «В України є кілька шляхів розвитку. Комуністи пропонують йти назад, це неможливо, й історично доведено, що з цього нічого не вийде. Друге — діючий режим, представлений Леонідом Кучмою та його олігархічним оточенням, пропонує й далі будувати латиноамериканську модель з азіатським забарвленням, де на фоні жахливої убогості населення жиріє купка допущених до влади олігархів. Ми пропонуємо третій шлях — шлях європейських реформ заради інтересів більшості людей... Тому для нас не прийнятні кандидати Кучма, Вітренко, Симоненко, Ткаченко, тому ми підтримуємо кандидата Руху Удовенка». Трибуни розвеселилися. А даремно. Толерантний Удовенко топчеться по електоральному полю Кучми, який обіцяє народу ще п'ять років «реформаторського благоденства», і тому абсолютно правий Володимир Філенко, який проголошує з «човна» Удовенка, що збанкрутілому режимові лишилось існувати менше двох місяців.