ЩОДЕННИК

20 січня

Зараз деякі просунуті країни Європи дозволили застосовувати евтаназію. Особисто я — за евтаназію. Проте наше відстале суспільство ще дуже довго буде до неї йти, прикриваючись святенністю.

Я завжди пам’ятатиму вмираючу маму, коли їй двічі «швидка» продовжувала життя десь ще на пару днів і ще раз на пару днів, не заглушивши при цьому ті фізичні муки, які їй доводилося зазнавати не чотири дні, а мільйон мільйонів безжалісних секунд. Я ж була безсила перед її хворобою і перед нашою медициною...

Так ось, я гадаю, що колись настане час, коли людина, відчуваючи, що час «іти», що вона вже нікому не потрібна і їй також нічого вже не треба, що сил чинити опір виснажливим болячкам вже не залишилося, — натисне десь в заповітному місці заповітну кнопку і... розпадеться на невидимі атоми, уникнувши тим самим безжалісного ритуалу похорону і т. ін.

І хто знає, може, навіть ніхто і не помітить її відходу. Правда, це вже залежатиме від того, як вона прожила своє життя і наскільки добру пам’ять залишила після себе.