ЩОДЕННИК

15 лютого

Стругацькі, звичайно, писали не про це. Вони писали гірку пародію на «трійки» кінця тридцятих минулого століття, на «єжовщину», вони писали про жорстокість але... не лише про це. І дивлячись на заступника нашого міського голови, який намагається нашвидкоруч розібратися в питанні бар’єрності/безбар’єрності, весь час на думку спадав товариш Хлєбовводов із «Казки про трійку» АБС. Вислухавши тривалий звіт про роботу із досягнення безбар’єрності, якої не досягнуто ще й близько, чиновник був стурбований лише одним запитанням: а чому ж у місті лише два таксофони для людей із обмеженими фізичними можливостями? Кому потрібні таксофони, запитується, якщо люди з будинку насилу вибираються... Але «Хлєбовводов» вирішив узятися за проблему всерйоз. «Що ж це, аби подзвонити, людина повинна через все місто, де стільки перешкод, їхати на Хрещатик?», — гнівно запитував він у начальника транспортного управління. Начальник транспортного пообіцяв, що буквально через місяць таксофони для інвалідів будуть встановлені у кожному переході. «Добре. Ними ж також інші люди зможуть користуватися». Нагадаємо, що таксофони для людей із обмеженими фізичними можливостями вішають на такому рівні, щоб ними було зручно користуватися з інвалідного візка, тобто приблизно на рівні пояса людини середнього зросту. Ви зрозуміли, про що писали Стругацькі?