ЩОДЕННИК

Святу переконаність наших батьків у тому, що «до перебудови краще жилося і винні в усьому демократи», нічим не здолаєш. Ось і цього разу під час гостювання, як і завжди, за родинним столом розгорілася суперечка, підігріта чаркою. Два покоління не на жарт схрестили списи. Було згадано поіменно колишніх та теперішніх вождів, матеріальні й духовні цінності, що молодь (себто такі як ми) своїм нігілізмом намагається звести нанівець. В запалі ми навіть забули про «третє покоління» — шестирічного синочка й онука, який спочатку уважно дослухався до кожної репліки, глибокодумно підперши голівку кулачком, та згодом почав позіхати.

Коли згадали про дитину, її за столом уже не було. Оглянувши кухню, ми побачили хлопчика, що навколішки вовтузився біля миски із замоченим для прання одягом.

— Що ти робиш?

— Та що ж: перу свою куртку!

... І мені в ту мить здалося, що яскравішої аналогії сьогодення годі й шукати: за столом дорослі імітують парламент, хоча й є членами однієї родини — розділились на фракції і з'ясовують стосунки, шукаючи винних, а шестирічне уособлення народу тим часом дбає саме про себе.