Почому нині студентські квитки?

Вступні іспити до вузів купувалися завжди. Проте змінюються часи - змінюються і розцінки.

У 70-х роках "вступити" до медінституту коштувало 800 рублів. Тоді це дорівнювало 5 середнім зарплатам. Сьогодні студентський квиток медичного коштує 5000 доларів, що відповідає 10 досить великим зарплатам. П`ять батьківських зарплат повна сім`я ще може якось заощадити, десять - вже проблематично. Отже, дітям нинішнього середнього класу треба сподіватися лише на власні сили та на щасливу зірку.

Чорний ринок студентських квитків став сірим. Ще п`ять років тому про хабарі на вступних іспитах говорили ледь не пошепки, і розмаїття цін було величезним. Сьогодні про це говорять уголос, де завгодно, з ким завгодно, і по всій країні ціни однакові. Хіба що в Києві та на Західній Україні вони на 200 - 300 доларів вищі. "Абітурієнтський" ринок став майже легальним і структурувався настільки, що в ньому навіть з`явилися загальноусталені знижки. Наприклад, золотим медалістам - до 25 %.

"Правила гри" теж усюди майже однакові. Вам кажуть: "Ми люди порядні, якщо дитина не вступить, гроші повернемо". І повертають. А в знайомих можуть взяти і 50% "вартості", з відстрочкою "виплати" до півроку. Ще одне правило полягає в тому, що хитрувати тут не можна - не доплатите вчасно - дитині можуть влаштувати відрахування. Навіть із другого курсу.

Суспільна мораль давно вже вибачила всіх учасників цього гендлю. І тих, що беруть, - всі ж знають, що викладачі вузів роками не отримують зарплати, - і тих, що дають, - хіба можна жаліти грошей рідній дитині? (Якщо вони є, ті кляті гроші). Тим більше, що хабар завжди набагато менший загальної (за 5 років) офіційної плати за навчання - за так званим контрактом.

Повністю позбавитися зловживань у вузах не вдавалося ще ніде у світі. Однак припинити нинішню вакханалію держава може. Треба тільки ввести загальну й однакову для всіх плату за вищу освіту, а найбільш здібних та найбідніших підтримувати персональними грантами. Тоді вузи, чиє благополуччя залежатиме не від милості держави, а від кількості студентів, самі боротимуться з хабарництвом.

Сьогоднішній вихід для гордих і бідних у тому, щоб піти вчитися не туди, куди хочеться, а туди, де приймають без хабарів і конкурсів. Це ті факультети, на яких останніми роками недобори. Таких прагматично настроєних абітурієнтів щороку більшає. Вони не збираються працювати геологами чи спеціалістами з виробництва силікатної цегли. Їм потрібен лише диплом про вищу освіту. "Аби диплом, і голова при ньому", - сумно жартують ці емансиповані діти. А втім, хтозна, може через 5 років вони полюблять свою професію, а на хіміків-технологів, наприклад, якраз буде великий попит...

Вступні іспити до вузів купувалися завжди. Проте змінюються часи - змінюються і розцінки.

У 70-х роках "вступити" до медінституту коштувало 800 рублів. Тоді це дорівнювало 5 середнім зарплатам. Сьогодні студентський квиток медичного коштує 5000 доларів, що відповідає 10 досить великим зарплатам. П`ять батьківських зарплат повна сім`я ще може якось заощадити, десять - вже проблематично. Отже, дітям нинішнього середнього класу треба сподіватися лише на власні сили та на щасливу зірку.

Чорний ринок студентських квитків став сірим. Ще п`ять років тому про хабарі на вступних іспитах говорили ледь не пошепки, і розмаїття цін було величезним. Сьогодні про це говорять уголос, де завгодно, з ким завгодно, і по всій країні ціни однакові. Хіба що в Києві та на Західній Україні вони на 200 - 300 доларів вищі. "Абітурієнтський" ринок став майже легальним і структурувався настільки, що в ньому навіть з`явилися загальноусталені знижки. Наприклад, золотим медалістам - до 25 %.

"Правила гри" теж усюди майже однакові. Вам кажуть: "Ми люди порядні, якщо дитина не вступить, гроші повернемо". І повертають. А в знайомих можуть взяти і 50% "вартості", з відстрочкою "виплати" до півроку. Ще одне правило полягає в тому, що хитрувати тут не можна - не доплатите вчасно - дитині можуть влаштувати відрахування. Навіть із другого курсу.

Суспільна мораль давно вже вибачила всіх учасників цього гендлю. І тих, що беруть, - всі ж знають, що викладачі вузів роками не отримують зарплати, - і тих, що дають, - хіба можна жаліти грошей рідній дитині? (Якщо вони є, ті кляті гроші). Тим більше, що хабар завжди набагато менший загальної (за 5 років) офіційної плати за навчання - за так званим контрактом.

Повністю позбавитися зловживань у вузах не вдавалося ще ніде у світі. Однак припинити нинішню вакханалію держава може. Треба тільки ввести загальну й однакову для всіх плату за вищу освіту, а найбільш здібних та найбідніших підтримувати персональними грантами. Тоді вузи, чиє благополуччя залежатиме не від милості держави, а від кількості студентів, самі боротимуться з хабарництвом.

Сьогоднішній вихід для гордих і бідних у тому, щоб піти вчитися не туди, куди хочеться, а туди, де приймають без хабарів і конкурсів. Це ті факультети, на яких останніми роками недобори. Таких прагматично настроєних абітурієнтів щороку більшає. Вони не збираються працювати геологами чи спеціалістами з виробництва силікатної цегли. Їм потрібен лише диплом про вищу освіту. "Аби диплом, і голова при ньому", - сумно жартують ці емансиповані діти. А втім, хтозна, може через 5 років вони полюблять свою професію, а на хіміків-технологів, наприклад, якраз буде великий попит...

Наведені цифри взяті, зрозуміло, не з офіційних джерел, а від людей, які мають в цій справі певний досвід