Наші Фермопіли
Всі, хто вивчав історію стародавнього свiту, пам’ятають про подвиг трьохсот героїв-спартанців, які 480 року до н. е. всі загинули у Фермопільській ущелині, але не пропустили завойовників-персів. Критично переосмислюючи українську історію, відмовляючись від важкого тягаря помилок, хиб, ілюзій, ба навіть злочинів, ми, проте, просто не маємо права забувати, що в нашій спадщині воістину було, є й буде місце героїчним подвигам, що нагадують звитягу спартанців. Інакше кажучи, завжди знаходились сотні, тисячі українців, готових віддати життя за Вітчизну.
...29 січня 1918 року поблизу залізничної станції Крути (це на Чернігівщині, поблизу Бахмача) потрапили в оточення 300 зовсім молодих українців — киян-гімназистів, бійців декількох «чот» козацьких загонів, ополченців. Юних, 16—18-річних гімназистів було найбільше. Ці хлопці були готові віддати своє життя, аби не пропустити до Києва більшовицькі полчища Муравйова і Антонова-Овсієнка що наступали на столицю. Вони всі загинули — живим з оточення не вийшов ніхто.
Віддаючи священну шану героям Крут, схиляючись перед пам’яттю про них (вони — частина українського пантеону Слави), ми, проте, не можемо не поставити собі запитання: чому ж сталося так, що українську державність, котра якраз щойно зароджувалась, — саме в ті дні Центральна Рада, засідаючи вдень і вночі, приймала основоположні документи, зокрема 4-й Універсал, — по суті, нiкому було реально захищати, окрім трьох сотень юних героїв? Трагедію Крут можна зрозуміти, безумовно, лише в загальному контексті подій 1918-го в цілій Україні. Справа в тому, що соціалістичне керівництво Центральної Ради щиро вірило (згубна ілюзія!), що незалежність можна відстояти політичними засобами, не військовими, забуваючи, що в реальному жорстокому світі перебіг подій визначається, зокрема, й мілітарною силою. Демобілізувавши значну — злочинно значну! — частину українізованих загонів, ще влітку й восени 1917-го готових служити новій владі (а їх було 300 тисяч!), Центральна Рада зробила фатальну, непоправну помилку. До того ж згубну роль відіграв політичний «нейтралізм» отих вчорашніх українських солдатів, які розбрелися по своїх селах, піддавшись сумнозвісній психології «моя хата скраю»...
День пам’яті героїв Крут — день Слави й водночас застереження: у світі було, є й буде немало супротивників (не хотілося б говорити — ворогів) нашої реальної незалежності. Історія і політика — це боротьба інтересів. Не забуваймо про це.
