Лілія ШЕВЦОВА: «Росія страждатиме від ваших помилок»
Коментарі багатьох російських експертів, журналістів уже давно перестали дивувати особливою свіжістю або актуальністю. Події в Україні аналітики сусідньої країни розглядають, наче через своєрідний трафарет. Іноді складається враження, що віднедавна забута в Україні «темникова» система пронизала всю російську експертну спільноту. Є, безсумнівно, й винятки. До таких належить провідний науковий співробітник Московського центру Карнегі Лілія Шевцова — відомий аналітик як у Росії, так і у світі. Її авторству належить книжка англійською мовою «Росія Путіна», видана у США. У своїй праці політолог намагається провести глибокий аналіз змін, що відбулися в російській політичній сфері з початком президентства Володимира Путіна. У книжці Лілії Шевцової продемонстровані коливання путінської Росії між оптимізмом і ностальгією за минулим, між надією й обуренням. Нещодавно Лілія Федорівна у своїй статті спробувала розвінчати наявні в російському суспільстві міфи стосовно подій в Україні та Бiлорусі. Чи зміняться відносини Києва та Москви? Який етап свого розвитку зараз переживає російське суспільство? Про це також у коментарях «Дню» відомого експерта.
— У неформальних розмовах російські дипломати після помаранчевої революції стверджували, що у відносинах iз Києвом займуть вичікувальну позицію до парламентських виборів. І тільки після них вибудовуватимуть стратегію своєї співпраці. Чи можна припустити, що відносини України та Росії реально зміняться?
— Очікування Росії, пов’язані з виборами, очевидна річ. Усі чекають формування українського уряду. Тому, звісна річ, остаточний курс Росії відносно України буде зрозумілий після ясності з композицією влади у вашій державі. Поки що політика офіційної Москви є не тільки сумішшю різних стилів, а й сумішшю різних порядків денних. У ній відображається своєрідна невизначеність. Iз одного боку, відчувається усвідомлення того, що з Україною треба мати конструктивні відносини. З другого боку, ми бачимо болісне сприйняття всіх подій, що відбуваються в Україні протягом останнього часу. По-третє, ми бачимо наявність різних фобій стосовно України. Київ зруйнував колишній прагматизм російської політики, яку Володимир Путін намагався витримувати протягом свого президентства. За метушливими діями російських політичних лідерів, за висловлюваннями близьких до Кремля аналітиків ми бачимо не просто травмування якогось внутрішнього російського самолюбства, ми бачимо пустоту. У Росії відсутній орієнтир і порядок денний відносно України на той випадок, якщо Київ і надалі продовжуватиме проєвропейський інтеграційний курс. Росія не готова до того, що Україна йде в Європу. Росія також не готова до того, якщо Україна здійснюватиме «об’єднану» модель — інтеграції в Європу та співпраці з Росією. Я сподіваюся, що після всіх помилок, провалів, після того як російська офіційна та неофіційна політика виявила неспроможність відносно України, після формування українського уряду російська політика принаймні буде більш прагматична й обережна.
— На який формат коаліції Росія робить ставку? Чи готова вона до подальшого діалогу з «помаранчевою» командою?
— Не може бути сумнівів, що Кремль влаштувала б коаліція з переважанням «блакитного» кольору. Це був би ідеал Москви. Безперечно, що повністю «помаранчева» коаліція породила б змішані почуття та стурбованість у Москві. У Росії відсутнє розуміння того, що навіть якщо Віктор Янукович увійде в коаліцію, то він так само, як і «помаранчеві», додерживатиметься загального вектора України — руху до Європи. Цього розуміння немає.
— В одному зі своїх коментарів ви наголосили, що помаранчева революція не зазнала поразки. Чому цього не помічають російські політики, експерти?
— Я абсолютно впевнена, що попри залежність від того, яким буде український уряд (чи помаранчево-блакитним, чи навіть блакитним), помаранчева революція перемогла. Бо треба складати кількість тих людей, які голосували і за «Нашу Україну», і за Блок Юлії Тимошенко, і за СПУ. Треба також враховувати еволюцію Партії регіонів, яка загалом демонструє дуже багато рис прагматизму. Прагматизм Януковича — це також перемога помаранчевої революції.
Чому в Росії не помічають цього? Із різних причин. Кремлівські експерти просто не хочуть цього бачити. Вони брали участь у помаранчевій революції на боці потерпілої сторони. Їм, очевидно, бракує мужності визнати свої помилки. Якщо кремлівська еліта визнає перемогу помаранчевої революції, що сприймається та підтримується суспільством, то вона буде вимушена визнати успішність української моделі загалом. Українська модель — це насамперед чесні вибори і чесний уряд. Якщо Росія визнає таку модель — це означало б роздягнутися перед усім світом. Ми досі не можемо добитися чесних виборів і чесного уряду.
— А український шлях буде успішним?
— Бодай із проблемами, але Україна рухається в бік європейської цивілізації. На цьому шляху буде ще дуже багато проблем. Можливо, доведеться витратити життя цілого покоління на подолання цих проблем. Але в будь- якому разі, як свідчить досвід інших країн (не тільки Іспанії, Португалії, Греції, а й Польщі, Угорщини, країн Балтії), інтеграція в Європу — основний вектор цивілізації. Це єдиний шлях і до свободи, і до благополуччя. Якщо вдасться шлях України до Європи, це послугує величезним прикладом для Росії, яка все ще залишається нібито між минулим і майбутнім, що все ще чіпляється за «традицію» в результаті різних причин. Можливо, внаслідок того, що в нас багато нафти, і внаслідок того, що ми ще хочемо вплинути на весь світ. Глобалізм — це наша проблема. Але якщо ви зможете вторувати шлях до нової цивілізації — це стане величезної ваги демонстраційним прикладом для всіх російських громадян. Якщо українці (близькі нам за культурою і ментальністю люди) зможуть жити в нормальному суспільстві, то зможуть це зробити й росіяни. Тому все, що ви робите, — робите не лише для себе, ви робите так само і для нас. І ми, очевидно, страждатимемо від ваших помилок, провалів. Але ваш шлях до Європи не означає того, що ви повинні побудувати залізну завісу між собою та Росією. Надто багато зв’язків нас об’єднують.
— Який би діагноз ви поставили сьогодні російському суспільству?
— Російське суспільство у своїй більшості набагато зріліше, аніж російська еліта. І це драма й трагедія Росії. Уперше за всю історію російське суспільство хоче жити самостійно, російські громадяни готові ставити інтереси людини вище за інтереси держави. Результати часто публікованих опитувань не дуже професійні. Оскільки, якщо ставити точні запитання, то з’ясовується, що приблизно 70% російських респондентів ставлять інтереси особистого добробуту, особистих інтересів людини вище за інтереси державні. Російське суспільство доволі зріле, але якщо його щодня «підсапувати» досить спрощеною та примітивною пропагандою, не пропонуючи реального та зрозумілого пояснення того, що відбувається у світі, то це суспільство легко піддається містифікації та негативним емоціям. Тому, з одного боку, якщо росіянина спитати, як Росія ставиться до України, то він відповість: звичайно ж, Україна — найближча країна. Але якщо росіянина запитати, чи готові ви схвалити рух України на Захід, то, без сумнівів, росіяни чинитимуть опір. Хоча, з іншого боку, для Росії рух на Захід також є пріоритетом, але вся проблема в еліті. Що стосується українського суспільства, то воно (хай би там що відбувалося) вчить Росію, російську еліту, російських громадян однієї дуже важливої речі — долати конфлікти шляхом компромісів. Ви вирішуєте конфлікти без застосування сили, і в цьому ваша сила. Ви не пролили крові у боротьбі за владу, ми це робили вже неодноразово. У цьому ви виграєте, ви — велика країна, але ви не маєте потреби в глобальній ролі, гегемонізмі. Саме це робить Росію нещасною, примушує її турбуватися про якісь несуттєві амбіції.
