Як сумління перемагає ідеологію
Уночі з 10 на 11 травня о 01.15 на телеканалі «1+1» дивіться фільм видатного українського кінорежисера Володимира Денисенка «Совість»
«Совість» є одним із найпринциповіших фільмів у історії всього українського кінематографа. Цю картину 1968 року — за особливих обставин — зафільмував кінорежиисер Володимир Денисенко.
Друга світова війна, окупована німцями Україна. Під час сутички на дорозі сільський парубок Василь убиває німецького офіцера. Окупанти вимагають видати хлопця, погрожуючи знищити всіх. Проблема вибору постає і перед Василем, через якого можуть розстріляти односельців, і перед ними ж. Як бути? Що тут підкаже сумління?
Фактично автори фільму моделюють на екрані ситуацію, суголосну з актуальними для того часу постулатами філософського вчення екзистенціалізму, що, безумовно, не могло бути прийняте там, де панувало «єдино правильне» марксистсько-ленінське.
Сюжет «Совісти» розгортає історію людини, позбавленої вибору, коли кожен із можливих вчинків є практично програшним. І коли сумління перемагає ідеологію. Звісно, такий фільм у тодішній Радянській Україні не міг потрапити на екрани. Його заборонили для показу.
Володимир Денисенко режисурі навчався в Олександра Довженка. Замолоду був репресований. Як то водилося з українськими культурними діячами, за звинуваченням у націоналізмі, себто за усвідомлення себе в українській, а не імперській культурі. Результат — сталінські табори.
Але вистояв, прийшов у кіно. І створив низку знакових фільмів. Зокрема, це стрічка 1964 року «Сон», що розгортає біографічний сюжет про Тараса Шевченка, образ якого втілив на екрані Іван Миколайчук. Це такі різні й прикметні картини, як «Роман і Франческа», «На Київському напрямку», «Високий перевал». Ну й, звісно, «Совість».
Володимир Денисенко знаходить шлях, як зняти фільм без цензурного нагляду й без узгодження з компартійним керівництвом. Річ у тім, що він тоді вів у інституті студентську майстерню. Таким чином, розробив — за сценарієм Василя Земляка — режисерський план для виконання влітку практичної роботи студентами.
Далі — згадана заборона. І тільки наприкінці 1980-х, як і більшість фільмів, покладених з ідеологічних міркувань на так звану полицю, цю стилістично, зображально аскетичну чорно-білу стрічку було реабілітовано і відновлено.
