Не нудно!

Український читач періодичних ЗМІ добре обізнаний у політичних інтригах, економічних проблемах країни та марках одягу вітчизняних «зірок». Але він зовсім відірваний від досягнень та проблем науки. Навряд чи хтось в курсі того, що цікавого останнім часом сталося у світовій чи українській науці. Медіа, що орієнтуються на широке читацьке коло, надають перевагу окремим публікаціям, але із сенсаційним або майже скандальним «присмаком» — про майбутнє людства, прогнози апокаліпсису чи універсальні ліки від усіх хвороб. А от чим зайняті тисячі штатних працівників Національної академії наук, що вони розробляють, над чим працюють і що можуть показати світу — про це журналістика мовчить. Для цього, мовляв, є спеціалізовані наукові журнали, а широкому колу читачів такі теми нецікаві. Тим часом, озирнувшись на досвід інших країн, можна стверджувати, що журнали, присвячені популярній науці, все ж користуються попитом у широкого кола читачів. Глянцеві, з великими ілюстраціями, численними фотографіями та графіками, вони прищеплюють читачам цікавість до наукових відкриттів. І видавці не скаржаться — попит на таку періодику є.

Про те, що таке наукова журналістика, яким має бути хороший журнал про популярну науку та чому таке видання потрібно Україні — американський науковий журналіст Даніел ЧАРЛЬЗ.

— Наука — непроста тема, особливо для медіа, яким треба доносити її до свого читача популярно. Але, очевидно, американських видавців це не зупиняє...

— У США є два типи наукових журналів. Перший — винятково для науковців, адже для масової аудиторії такі видання справді нудні. Другий тип — це науково-популярні видання, для широкого кола читачів. Це глянцеві, гарно оформлені журнали, з великими ілюстраціями, фотографіями, графіками. Вони приваблюють достатню кількість читачів, аби бути прибутковими. Деякі самостійно утримують себе навіть зараз (після глобальної економічної кризи. — Авт.). Наприклад, американське видання «Scientific American» виходить вже більше ніж століття. А журнал «New Scientists» в Англії розповсюджується як за передплатою, так і на розкладках із пресою. Це чималенький журнал із тиражем у сто тисяч екземплярів. Хоча видання частково існує за рахунок продажів рекламної площі, очевидно, що без значної читацької аудиторії не було б і рекламодавців. Такі видання недешеві, але в США люди можуть дозволити собі витрачати гроші на подібні видання. Утім, думаю, якби в Україні виходили такі науково-популярні журнали, то попит на них також був би. Науковці повинні розповідати людям про свою роботу, а не лише обговорювати її у вузькому колі дослідників. Адже переважно саме ми, звичайні громадяни, через свої податки забезпечуємо науковців зарплатнею, зокрема, співробітників Національної академії наук США, тому вони зобов’язані розповідати нам про свої здобутки.

— Які українські наукові теми здаються вам як журналісту найцікавішими?

— Колись мені доводилося робити матеріал про методи збереження енергії в Україні. Але стаття була не надто серйозною. У той час відбувалася кампанія співачки Руслани щодо енергетичної незалежності, багато говорили про «зелену», чисту енергію, але переважно у зв’язку з музичною темою. Під час свого останнього візиту до України я знайшов кілька цікавих для себе тем, які маю намір дослідити. У США є великі площі луків та степу, які називають преріями. Їх поступово перетворюють на сільськогосподарські угіддя. Мене цікавить, як можна зберегти решту ще не освоєних територій разом із їхньою флорою та фауною. У вас схожа ситуація зі степами та луками. Саме в цьому полягатиме моє перше дослідження. Окрім того, мені цікаво, що відбувається з вашою величезною Національною академією наук України. Планую написати про найцікавіші дослідження, зробити кілька інтерв’ю. У попередні роки Україна в науковій пресі США з’являлася переважно у зв’язку з темою Чорнобилю. Також наукові кола знають про Україну як про велику аграрну країну. Після розпаду Радянського Союзу з’явилася цікавість до того, що ж сталося з українськими вченими, які розробляли зброю, ракети тощо. Чи їх часом не взяв на роботу Ірак?..

— Ви працюєте науковим журналістом та паралельно читаєте курс наукової журналістики в університеті. То якою ж має бути наукова журналістика?

— Наукова журналістика — це будь-яка журналістика, яка допомагає людям розібратися у чомусь новому — технологіях, процесах, а також у тому, як побудований та функціонує наш світ. Наукові журналісти, з одного боку, розповідають про новинки науки та техніки, а з іншого — використовують ці знання, аби пояснити певні повсякденні речі, до яких усі звикли. Науковий журналіст не повинен писати нудно! Матеріал має зацікавлювати читачів. Людина за своєю суттю є дуже допитливою, і наше завдання — зачепити цю допитливість. Адже якщо ви в певному тоні розповідаєте своїм знайомим щось цікаве, вони вас захоплено слухають. Так само потрібно писати й матеріал. Можливо, журналістові не завжди вдасться написати дуже цікаву статтю про фізику елементарних часток, але декому вдається навіть це. Усе залежить від креативності автора. Нудність наукової журналістики — це стереотип. Насправді вона цікава, і не лише науковцям. Вона розповідає про те, що відбувається навколо нас, як це відбувається і з якої причини. Наприклад, ви хочете дізнатися, чи справді клімат на Землі зміниться. Як вам про це довідатися? Про це повинен подбати журналіст, поспілкувавшись із науковцями та доступно виклавши тему. Що стосується моєї діяльності, то мені були цікаві дві теми, результати дослідження яких лягли в основу двох книг. Перша — про генетично вирощені сільськогосподарські культури. Друга — про німецького хіміка Фріца Хабера, який жив у минулому столітті: він ініціював масове виробництво добрив, але в той же час брав участь у розробках хімічної зброї під час Першої світової війни. Це історія про використання науки з благородною метою та руйнівною метою, про те, чому науковці служать тим чи іншим інтересам. Це також розділ наукової журналістики. Якщо говорити про теми, які цікаві читачам, то найпопулярнішими в США є теми, пов’язані зі здоров’ям: що добре для людини, для людського тіла, вітаміни, дієти тощо.

— Чи існують в науці такі теми, про які журналіст просто не зможе написати цікаво та доступно?

— Думаю, є. Вони стосуються глибинних законів фізики, субатомного рівня. Особисто я не знаю, як про це писати просто. До таких тем належать, як на мене, й елементи астрофізики, пояснення походження світу. Такі речі неможливо осягнути миттєво. Для їхнього пояснення журналісти часто використовують метафори.

— А як щодо корупції в американській науковій журналістиці? Адже розробники і виробники ліків або, скажімо, нових технологій, мабуть, зацікавлені в тому, щоби про їхні здобутки написали в науковому журналі...

— Такого, щоб журналіст отримав гроші від тих, про кого пише, у нас не буває. Тим більше такого не може бути в журналах, які мають солідну репутацію. Часом трапляється, що журналіста переконують, що все, про що йому говорять, є істиною в останній інстанції. А потім виявляється, що це неправда. Скажімо, кореспондент звертаються із запитаннями до кількох науковців, які говорять йому одне й те саме, а потім може виявитися, що всі працюють на одну компанію. До певної міри компанії намагаються «корумпувати» журналістів — вони організовують презентації, пропонують оплатити їм дорогу, проживання тощо. Але в новинних організаціях подібна «співпраця» суворо заборонена.

— Журналіст, що пише подібні матеріали, повинен бути більшою мірою науковцем чи журналістом?

— У наукову журналістику приходять двома шляхами. Перший веде з традиційної журналістики тих, хто пише на наукові теми. До речі, саме так у цій сфері опинився я. Другим шляхом ідуть науковці, які додатково здобувають журналістський фах. Але науковий журналіст повинен завжди пам’ятати дві речі. По-перше, завжди бути скептиком. Учені часто не погоджуються один з одним і завжди претендують на те, що саме їхні твердження є істинними. По-друге, завжди перевіряти отриману інформацію і з’ясовувати, чому вам це явище пояснили так, а не інакше.

КОМЕНТАР

Олексій БОНДАРЕВ, редактор відділу «Наука і технології» журналу «Корреспондент»:

— Відстежуючи новини науки, ми від них відсікаємо ті, що можуть зацікавити лише вузьку аудиторію, а лишаємо те, що цікаве аудиторії масовій. Людей цікавлять теми, які стосуються кожного — здоров’я, технологічні новинки, популярно про космос та екологію. Такі матеріали читають для загального розвитку. Із висвітленням на сторінках журналу української науки є певні труднощі. По-перше, в силу цілого комплексу причин українську науку навряд чи можна назвати потужною. До того ж, вона є специфічною. У багатьох галузях українська наука взагалі не фігурує, але є сфери, де наші вчені є дуже цінними, але вони є специфічними та не є нецікавими масовому читачу. По-друге, українські вчені не вміють себе піарити. Часто у нас в країні журналісти просто не мають шансу дізнатися про нові відкриття. Науковці за кордоном більш відкриті для суспільства й преси. Кожен університет, кожен дослідницький центр має свій сайт, де викладають новини, багато науковців ведуть блоги. Все це відразу тиражується численними англомовними онлайновими ЗМІ, що пишуть про науку. А наші науковці перебувають у свого роду вакуумі. Тобто проблема ще й у відсутності поєднуючої ланки між науковцями та журналістами. В Україні немає науково-популярної преси. І це теж мінус. Але я вважаю, що згодом ця ніша буде заповнена. Можна поглянути на досвід Росії. Там журнали типу «Популярної механіки» користуються попитом і такі видання живуть за рахунок реклами. У нас були подібні проекти, але криза та інші проблеми загальмували їх. Та все ж я впевнений, що вже скоро знайдеться грамотний інвестор, який вкладе гроші в створення такого видання й зробить його з розумом.

Довідка «Дня»

Да­ні­ел Чарльз — аме­ри­кан­ський пись­мен­ник та ра­ді­о­жур­на­ліст. Він є ав­то­ром кни­ги про но­бе­лів­сько­го ла­у­ре­а­та, який за­по­чат­ку­вав еру хі­міч­них доб­рив — «Виз­нач­ний ін­те­лект: злет та па­дін­ня Фрі­ца Ха­бе­ра» (2005) та кни­ги «Лорд уро­жаю: бі­о­тех­но­ло­гії, ве­ли­кі гро­ші та май­бут­нє про­дук­тів хар­чу­ван­ня» (2001). З 1993 по 1999 рік Чарльз пра­цю­вав ко­рес­пон­ден­том На­ці­о­наль­но­го Гро­мад­сько­го Ра­діо (Na­ti­o­nal Pub­lic Ra­dio, NPR), вис­віт­лю­ю­чи на­у­ко­ві те­ми. Він до­сі час від ча­су го­тує ма­те­рі­а­ли для но­вин­но­го жур­на­лу NPR. Чарльз пи­ше про ве­ли­кий сег­мент пе­ре­до­вих тех­но­ло­гій, вклю­ча­ю­чи те­ле­ко­му­ні­ка­ції, енер­ге­ти­ку, сіль­ське гос­по­дар­ство, ком­п’ю­тер­ні тех­но­ло­гії та бі­о­тех­но­ло­гії. Сво­ї­ми го­лов­ни­ми те­ма­ми він оби­рає іс­то­рію тех­но­ло­гіч­но­го роз­вит­ку, дос­лід­жу­ю­чи по­ход­жен­ня ве­ло­си­пе­да, елек­трон­них ме­реж та хі­міч­ні за­со­би за­хис­ту від ко­мах. Го­ту­вав на­у­ко­ві ма­те­рі­а­ли з Ін­дії, Ро­сії, Мек­си­ки та кра­їн Єв­ро­пи.