«Не нашкодь!» – це й наш принцип»

Технічний прогрес та медійна еволюція диктують сучасним засобам масової інформації свої умови. Явище конвергенції вже давно охопило український медіаринок, і серед піонерів цього явища — наше видання. Отож, процес злиття телебачення, радіо та преси з новими інтернет-медіа став усталеною тенденцією для вітчизняного медіапростору. Адже найбільш конкурентоздатними сьогодні є ті, хто працює за конвергентними принципами.

Детальніше про сучасні виклики медіаконвергенції на прикладі медіа-холдингу ZIK нам розповіла Тетяна ВЕРГЕЛЕС — українська медіаекспертка, головна редакторка Інформаційного агентства ZIK, у розмові з якою ми зачепили ще багато інших цікавих питань.

«ОПТИМІЗУЮЧИСЬ, НЕ ВТРАТИТИ В ЯКОСТІ, НЕ РОЗГУБИТИ РЕЙТИНГИ»

— Як ви, з власного досвіду, ставитеся до конвергенції в медіа?

— Ідея (чи то потреба) конвергентності прийшла на українські інформаційні терени із західних ЗМІ, якщо не помиляюся, років 15     тому. І пройшла адаптацію й апробацію — свій шлях. Конвергенція має прямий зв’язок із оптимізацією виробничого процесу: робити те саме меншими ресурсами. Бо й справді, навіщо платити більше? Скажімо, у радянських газетах журналістський текст вичитував редактор, літературний редактор, коректор, ревізійний коректор, а ще свіжоголовий і черговий по редакції. Помилка на газетній шпальті — це були НС і скандал.

Тепер же на медіаринку панують онлайн-видання, і текст на сайті проходить коротку дистанцію: журналіст — редактор. На деяких, скромних, сайтах журналіст-редактор — в одній особі. І якість сайту перебуває у прямій залежності від грамотності цієї однієї особи. Словом, є тут «плюси» й «мінуси».

Журналіст на завданні може одночасно знімати відео, фотографувати, і це виглядає раціонально. Сайт можуть робити дві людини — і це буде відповідний продукт; а може працювати в режимі інформагентства — і це вже інша історія, інша якість й інший діапазон інформаційного охоплення й впливу. Все залежить від бачення менеджменту конкретного ЗМІ. А шляхів багато, — про що свідчить досвід, зокрема і медіа-холдингу ZIK, і газети «День».

— Щодо більшості українських телеканалів, то їхні веб-сайти створювалися конкретно під самі канали. Натомість у медіа-холдингу ZIK був інший шлях: інформаційне агентство з’явилося задовго до появи телеканалу. Як змінилася робота інтернет-порталу після появи каналу? Як проходив цей конвергентний процес злиття редакцій? На якому етапі він зараз?

— Інформаційне агентство ZIK (Західна інформаційна корпорація) з’явилося на українському медіаринку в липні 2004 року і було одним із перших онлайн-видань на Західній Україні; телеканал ZIK — 1 вересня 2010 року. Вже впізнаваний і популярний бренд ZIK дав добрий старт телеканалу.

На своєму шляху до конвергентності ми набили свої гулі (так і має бути, це нормально). Підхід на початках виглядав спрощено (і це стосувалося не лише ZIK, це пройшли й західні сайти, бо ідея пішла звідти): тележурналіст робить розслідування, його показують у телепрограмі, і цей текст той самий журналіст відписує на сайт. Ці «відписки» унаочнили проблему: те, що переконливо звучить із телеекрана, «на письмі» виглядає кострубато. Те, що в ефірі класно сприймається, бо підключені слух, зір, живі емоції, подекуди акторство, у текстах втрачає всі фарби, змазуються акценти. Більше того, засвічуються фактологічні, логічні прогалини. Стає очевидним: текст вимагає додаткового, і то серйозного, опрацювання. Бо ж недаремно на факультетах муштрують студентів щодо жанрів. Тележурналістика і «журналістика друкована» (тут уже не обмежишся словом «друкована») мають свою специфіку. А ще додати стресову ситуацію для журналіста: ти мусиш встигнути скрізь. А це і нерви, і неякісний продукт і там, і там. Це породжує й кадрову проблему: не витримуючи навантаження, журналісти йдуть шукати «кращої долі».

Було чимало дискусій і каменів спотикання, поки прийшли до розумного підходу до отого, що називаємо конвергентністю. І це стосується не лише ZIK. Пам’ятаю, мала приватну розмову із журналісткою «Радіо Свобода»: вони також пройшли крізь конвергентні випробування. Почула від неї: «Ми це вже «проїхали», переосмислили». Ключове слово — «переосмислили».

На мою думку, ZIK виробив зручну модель конвергентності телеканалу й інформагенції. Мені більше подобається взаємодія. Це таке партнерство усіх ланок, усіх структур медіа-холдингу, і воно, це партнерство, є ефективним — про це свідчать, зокрема, рейтинги.

Так, нас об’єднує територія сайту. Але це федеративний устрій. Новини, статті, фоторепортажі, блоги, розслідування Аналітичної групи для сайту, стріми — це зона відповідальності Інформаційного агентства. Всередині редакції ми взаємозамінні, можемо виконувати роботу одне одного — отже, конвергентні (Усміхається.) А над продукцією телеканалу, оформленням її фрагментарно у тексти — над цим працює спеціальний контент-відділ: зокрема, з коліс відписує токінги з телепрограм. Це їхній внесок у новинну стрічку. Важливо: тексти готують не тележурналісти, а люди, які пройшли школу в газетах, в онлайн-виданнях, зорієнтовані на тексти, а не на мовлення. Очолює контент-відділ професіонал у журналістиці Тарас Смакула. Вже не уявляю сайту без відео з проектів телеканалу. Як не уявляє його собі наш читач.

Безперечні плюси — спільні і для телеканалу, і для інформагентства — юридична, комерційна, маркетингова, піар-служби, SMM-відділ, а також господарський сектор. Це складний механізм, в якому кожна частина — важлива. Є координатор, який працює над тим, щоб ми «конвергували», взаємодіяли злагоджено, оперативно видавали результат: це заступник генерального директора Іван Гісем. Він у Києві, ми у Львові, але ми на відстані телефонного дзвінка, повідомлення у «месенджер» чи «вайбер», адже «географія» не має значення.

— Які, на ваш погляд, головні виклики постали перед ЗМІ в епоху медіаконвергенції? Чи вдається з ними справлятися?

— Важливий, але прихований виклик я вам назвала: не піддатися на сліпе калькування буцімто в когось успішної конвергентності. Оптимізуючись, не втратити в якості, не розгубити рейтинги. Але набивати гулі — це нормально. Я вже про це не раз казала: єдине, що є стабільним сьогодні у журналістиці, — це зміни.

«ОДНА ІДЕЯ СПОНУКАЄ ДРУГУ»

— Газета «День» як конвергентне видання не тільки існує у вигляді друкованого видання та двох сайтів із проектом «День»-TV, а й має низку інших проектів, як-от — Бібліотека «Дня», Літня школа журналістики, міжнародний фотоконкурс, ювілейна фотовиставка за підсумками якого щойно завершилася в столичному Українському домі. Які з проектів вам здаються найбільш ефективними у діалозі з аудиторією, найбільше імпонують?

— Про успішність втілення ідеї конвергентності у тому чи іншому ЗМІ людина збоку може лише судити з кінцевого продукту. Кінцева продукція газети «День» така, що очевидно: менеджмент тут талановитий, ефективний. «День» сьогодні — не те що «один з...», а чи не єдина газета на українському медіаринку, яка не має рівних за якістю, глибиною контенту, цілеспрямованою державотворчістю. Якби в нас усі ЗМІ рівнялися на «День», ми давно б уже мали міцну державу, європейську Україну.

Щодо конвергентності, тут з одного проекту проситься до життя другий, одна ідея спонукає іншу. Друковане видання «День» — це традиція, стиль життя інтелектуалів, еліти, свідомої частини українського суспільства. Онлайн-видання і проект «День»-TV — це вимога часу: все має бути оцифроване, доступне через гаджети. Історичні розвідки, аналітичні статті, що стосуються минувшини Україні, опубліковані в газеті, заслуговують на життя не на тиждень, а на десятиліття: звідси проект — Бібліотека «День». Літня школа журналістики покликана прищепити студентам смак до якісної журналістики. А кому в цьому бути орієнтиром, як не газеті «День»? На сторінках друкованого видання — добірні фото, які часто сягають мистецького рівня. Ось звідси й міжнародна фотовиставка. Ювілейну фотовиставку в столичному Українському домі відвідали керівники держави. Хіба це не красномовно. Що найбільш ефективно у діалозі з аудиторією? Комплекс. Тут спрацьовує все.

«НЕ ТІЛЬКИ ПЕРЕСТРИБУВАТИ З НОВИН НА НОВИНИ, А Й СЯГАТИ ГЛИБИНИ, ДИВИТИСЯ В КОРІНЬ»

— На ринку праці зараз найбільший запит — на журналіста-універсала, чи не так? Які позитиви, а які недоліки універсалізації журналістської професії?

— В онлайн-виданні, яким є IA ZIK, справді перевага надається журналістові-універсалу. Однак стрибати по верхах — це й недолік. Разом з універсальністю мусить бути у журналіста й свій напрям, своя тематика. Ще зі своїх студентських років чула, що хороший журналіст              — це талановитий дилетант. Мабуть. Але вершин у нашій професій все ж досягали журналісти, які є асами у певних темах. Мусимо все встигати: не тільки перестрибувати з новини на новини, а й сягати глибини, дивитися в корінь.

— Робота журналіста-універсала в умовах конвергентного ньюзруму. Чи не простежуєте тенденцію до надмірної спрощеності журналістських матеріалів, написаних у таких умовах, адже журналіст через брак часу може зробити матеріал надто поверхово?

— Дивіться. От, журналіст іде на подію (чи, як ми кажемо, «на анонс»). Подій за день буває з десяток. Треба зробити фото з місця. Нераціонально, щоб за кожним журналістом тінню йшов фотокореспондент чи стрімер (аби зробити відео). Журналіст може сам подбати про фотофакт — в усіх смартфони, планшети. Інша річ, коли потрібно більш мистецьке фото, зроблене не поспіхом, а з урахуванням фотомистецьких нюансів... Тобто до будь-якої ідеї (у даному разі ідеї конвергентності) слід підходити мудро, без фанатизму. «Не нашкодь!» — це й наш принцип. Конвергентність має свої межі. Про це — у російській байці Крилова «Тришкин кафтан». Завжди треба визначати пріоритети.

«ДОПИСИ У СОЦМЕРЕЖАХ — ЦЕ ОКРЕМЕ ЖИТТЯ ЖУРНАЛІСТСЬКОГО ТЕКСТУ»

— Сторінки у соціальних мережах — must-have для кожного сучасного ЗМІ. Але як же їх використати журналістам найбільш ефективно?

— Це зручно й круто, захопливо. Але — коли насправді є, що на них постити. Треба дбати про контент видання, про виробництво текстів, а просуванням у соцмережах мають займатися фахівці. Окрім усього, їх слід запрошувати проводити тренінги з журналістами, оскільки дописи у соцмережах мають свою стилістику, це окреме життя журналістського тексту. Журналісти ж на свої власних сторінках мали б пропонувати «френдам» звернути увагу на їхній творчий доробок. Однак я не є прихильницею того, щоб ми дублювали контент сайту, на якому працюємо, у власних профілях. У тому ж «Фейсбуці» журналіста мали б бачити «живою» людиною, а не фанатичним писакою, політичним зомбі. (Це, між іншим, може бути ознакою, що ви на сторінці бота.) Але, підкреслюю, це лише моя думка. Кожен профіль у соцмережі — приватна територія його власника, і кожен сам визначає, навіщо його створив: про прочитані книжки писати чи вести політичні дискусії.

— Водночас соцмережі — це потужне джерело фейків у час дезінформації. Як боротися з цим?

— Імунітет виробляти, перевіряти факти. Бути пильним і недовірливим апріорі. Інших рецептів немає.

— Хто переможе у битві за читача між класичними ЗМІ й соціальними мережами? CNN чи умовний «твіттер» Трампа?

— Не буде переможців і переможених. Завжди будуть ті, хто дивитиметься в корінь, і ті, хто стрибатиме по верхів’ю. Сильні світу цього завжди орієнтуватимуться на CNN.