Накритися мідним тазом

Нові медіа — це прекрасна можливість ділитися інформацією, контактувати зі світом, діяти разом, впливати своєю думкою на загальні думки, вирішувати (а не лише споживати), робити вільний вибір, об’єднуватися не лише задля того, щоби побороти самотність, а й для того, наприклад, щоби повалити диктатора чи домовитися піти в кіно групою у сто чоловік.

Ну, а також — виконати чиюсь волю, стати жертвою продажу, обману, криміналу... Людина, де б вона не була, нині цілодобово перебуває під прицільним оком Того, Хто Стежить За Нами, і нічого не може приховати про себе, якщо хоч один раз зареєструвалася у будь-якій соціальній мережі.

Про це говорили на круглому столі у Монако, ініційованому Принцесою Ганноверською та проведеною спільно з ПАРЄ.

Доросла людина, принаймні, думає, що може бути свідомою, сконцентруватися й спробувати убезпечити себе. Та їй це вдасться не цілковито, бо завжди залишаються певні речі та обставини, на які вона не здатна вплинути. А особливо тому, що є така непоборна обставина, як властивість людини — мати бажання повідомляти у мережу, що вона прокинулася, який мала секс, що зараз вбирає на роботу, що кипить у каструлі, яка вона, та людина, чудова й готова до нових знайомств і поклоніння. Це не залежить від віку, освіти і статі. Людина слабка й хоче бути значимою. І до цього можна ставитися поблажливо. Але певна частина людства ставиться до цього як до матеріалу для своїх досліджень, технологій і злочинів.

Найвразливіші з людей — діти. Найфанатичніші мешканці мереж і невтомні юзери — вони є найдоступнішою мішенню для кіберзлочинців і мерзотників. І ми дивимося про це перед сном серіали, вважаючи, що дивимося їх лише по телевізору.

На круглий стіл, де мали обговорити шляхи подолання цієї небезпеки, прийшла представниця Фейсбуку, директор служби зв’язків, що охоплює Францію та Південну Європу, пані Анна-Софія Бордрі, а також її опоненти, серед яких найкритичнішим був Жан-Філіпп Ноат, з Action Innocence з Монако.

Отже, Фейсбук запевняє, що наполегливо працює над забезпеченням можливості для кожного захистити свою гідність, приватність і безпеку. У той час, як сказала Анна-Софія Бордрі, армія юзерів цієі мережі на сьогодні складає 800 000 000 людей (скільки серед них дітей — достеменно невідомо, тому що ФБ дозволяє не вказувати вік). Команда ФБ працює цілодобово — з різними культурами, 19-ма мовами, із представництвом у 70 країнах. Оператори бачать абсолютно всю інформацію, що викладається у мережу щомиті. І ФБ запевняє, що бачить кожну проблему, особливо, якщо юзер звертається з нею до Help Center. Наприклад, якщо ви — френд ФБ у США і отримали образливе чи небезпечне повідомлення, чи повідомлення про суїцидальний настрій, у вас є зв’язок із поліцією для заяви про таке посягання на вашу гідність чи безпеку, чи — із самаритянами, які відразу розшукують тих, хто подав сигнал про самогубство. ( Я трохи погано уявляю собі такий зв’язок із нашою міліцією. Минулого року в мене вкрали айпед просто у стінах ВР. Я звернулася до міліції. І, хоча, його пересування легко простежувалося завдяки наявним технологіям, і я мала чітку інформацію з інтернету, де саме він знаходиться, втомлені міліціонери попросили мене самостійно провести всі необхідні пошукові роботи і зрештою надіслали повідомлення, що розшук припинено. Я собі мало уявляю, як би вони відреагували, коли б я заявила їм, що отримала небезпечне повідомлення. А якби не я, а чиясь дитина?).

Отже, запевняла представниця ФБ, вам варто лише звернутися в Help Center, і там заблокують інформацію, що стривожила вас. Вам варто лише клікнути на образливе повідомлення в Social Reporting, і воно не лише заблокується, а ще й ваші друзі отримають попередження про нього. Вона стверджувала, ніби все, що власник аккаунта із міркувань обережності й безпеки побажав стерти із своєї сторінки, — стирається, і можна не турбуватися...

І все ж рівень інтернет-злочинності зростає, і зупинити його поки нікому не вдається. Ринок порнографії, торгівлі малолітніми дітьми з метою сексуальної експлуатації широко розвивається. І найпоживніше середовище для цього сплеску — інтернет, де на вході та виході не можна поставити вартового чи бабусю з віником.

Що можна знайти про нас у соціальній мережі? Що робить усю цю спільноту френдів та френдів їхніх френдів вразливими? Особливо, коли їм менше за 16 років? Усе. Плани на канікули, адреси, телефони, маршрути, слабкі місця, бажання, імена друзів, стосунки, думки про близьких і друзів, наміри, а надто — місце перебування. Мережа з’їдає кожне слово, кинуте в коментах, — і більше ніщо з того нам не належить.

Про це дуже наполегливо говорив Жан-Філіпп Ноат. Він переконував —найбільшою небезпекою є те, що жодне видалення у Фейсбуку чи Твіттері неможливе. Навіть якщо ви побачили тег, який підтверджує зроблене вами видалення, — дарма, небажана для вас інформація залишається у мережах і її можна з часом віднайти.

Жан-Філіпп шкодував, що через мережі визначення «друг» з умовного стає шкідливим і сумнівним. У житті ми заледве набуваємо собі з десяток друзів, а тут раптом — тисячі! ФБ розмиває визначення дружби. І маскує суть ворога. Для більшої наочності Жан-Філіпп вивів на екран картинку, яку пропонує показувати не лише дітям. На малюнку Вовк лагідно посміхається з кущів Червоній Шапочці й каже: «Привіт! Я один із твоїх друзів на ФБ!»

Попри те, що ми часто пафосно стверджуємо: «твій друг — він і мій друг», Жан-Філіпп закликає мережі деактивувати розширення «друзі друзів», яке виводить користувача у десятки тисяч відкритих контактів. Це, на його думку, призводить до повної втрати контролю над своєю приватністю, знімає всі замки з особистого.

А як людині 12 років — це той вік, коли вона хоче бути відомою серед друзів, видатною! У цей тривожний вік вона буває екзальтованою, шукає незвіданої свободи, вона може викладати у мережу несподівані й відверті фото й своє відео, скеровує на себе камеру, демонструючи часом зовсім невластиві для неї наміри і відповідаючи на сумнівні пропозиції. Вона не зіпсована — лише таким чином самостверджується! Але чи можемо ми її застерегти? Кожна заборона обертається спробою порушити її, наприклад, зайти в інтернет не з домашнього комп’ютера, зареєструватися там, де заборонили, тощо... Так колись її батьки «тирили» з бібліотеки тата й мами книжку Мопассана чи радянське «Домоводство» — єдине видання, де можна було побачити малюнки з анатомічним зображенням статевих органів і святенницким поясненням їх призначення. Але з тими далекими підлітками ще пізніше інколи вдавалося комусь поговорити. З нинішніми дітьми це важче, особливо, якщо їхні батьки не практикували таке спілкування, а навпаки — звикли вмикати малому чи малій телевізор, навіть віддавати свій ноутбук, аби лише воно не заважало. Діти, самотні вдома й не навчені спілкуватися поза домом, тішаться з того, що тілько-но ввімкнув екран, а там — тисячі друзів! І як можна допомогти їм бути захищеними, якщо вони не бажають бути захищеними? Та й хто може захистити їх — батьки? Ті, що викладали у мережу фото своїх дітей, іще коли вони сиділи в утробі, і далі, починаючи з хвилини народження, запускали в обіг їхні безневинні зображення у ці соціальні нетрі? Ці батьки, які вручали їм ноутбуки з нестертим доступом до сайтів, що значаться як небажані для перегляду дітьми?

І все ж вихід один — ти мусиш захистити того, кого народив. Нічого не поробиш, але, хоч як це незвично, та треба повертатися до своїх дітей обличчям. Говорити з ними, гуляти з ними, гратися з ними, ставати їхніми друзями. Робити це, знаючи наперед, що навіть коли ми будемо в цьому успішними, неминуче настане пубертатний період, і вони все одно спробують відвернутися від нас ( як і ми свого часу робили це по-своєму). Але кутиком ока — будьмо певні! — діти триматимуть батьків-друзів у полі зору, на випадок небезпеки чи самотності, або потреби в пораді. Тобто — коли робити це, то, може, й пощастить.

Жан-Філіпп Ноат сказав, що він у Монако пропагує щодо дітей схему заборон «3-6-9-12»: в три роки — ніяких комп’ютерів, у 6 — ніяких комп’ютерних ігор, у 9 — ніякого доступу до Інтернету, в 12 — ніякого самостійного доступу до Інтернету. А у Фейсбук він пропонує заборонити доступ дітям до 13 років. Заборонити функцію «визначення місця перебування». Він вважає це другою за небезпечністю проблемою. Але проти цього запротестував інший учасник круглого столу, представник асоціації «Зниклі діти»... Та представниця ФБ його заспокоїла: «На прохання поліції, — сказала вона, — протягом року дані про кожного зниклого з мережі можна знайти». Якраз у цьому місці переможно запосміхався Жан-Філіпп Ноат: «Ну, я ж казав!»

Пані Дженіс Річардсон із Бельгії працює у програмі Europian Schoolnet, що спрямована на особливий, на її погляд, вік — 11—16-річних користувачів ФБ, Твіттера та інших мереж. Вона впевнена, що формула безпеки, яку потрібно пропагувати, така: «Поведінка онлайн має бути такою ж, по суті, як поведінка обережної і захищеної людини офлайн. Як її виховати? Адже це не ми, а вони виростають на технологіях, і це вони терпляче пояснюють своїм «чайникам» — батькам і дрімучим бабусям — як вмикається комп’ютер? То чи від цих технологічних бевзів вони будуть вислуховувати пояснення, як комунікувати в соціальних мережах? Як знайти дружню до дітей мову? А доведеться діяти не заборонами, бо у дітей теж треба питати думку. У них є права, про що не всі здогадуються. З ними треба дружити «в реалі», щоби допомогти захиститися від усього зла, на яке лише стачить сил», — стверджує Річардсон.

Кожна країна-член РЄ має свої підходи до виконання Конвенції щодо захисту персональних даних. Вони різні, але висновок один: із шаленим розвитком технологій гідність, безпека й приватність — під загрозою. І насамперед виходить одне — морально-етичний кодекс придуманий людством поза мережами. 28 січня 2013 року в Європі відзначатимуть День захисту персональних даних — і це дуже серйозна дата, до якої в РЄ хочуть прийти з новими удосконаленнями в законодавстві.

Наприкінці мене дуже повеселив російський депутат-сибіряк. Він зітхав, вислуховуючи всіх виступаючих, дивився на свої дівайси й казав: «Та тільки носячи їх із собою — знай, що стежать, де ти пересуваєшся. Дивіться — вже й батарейку не витягнеш звідси. А, до речі, знаєте, звідки вираз «накритися мідним тазом»? У міді є така особливість — не пропускати жодних хвиль! Накрився тазиком — і тебе нема. У нас уже багато хто ходить з такими мідними кришечками від цукорниці — накривають свої айфони й смартфони, коли треба поговорити!»