Вісім з половиною від Юрія Андруховича

Книжка «Kochankowie Justycji» — достойний результат творчої праці вроцлавського видавництва Warstwy (перекладачі Ольга Гнатюк і Катерина Котинська). Роман можна назвати довгоочікуваним, оскільки, за словами самого автора, він почав писати його 27 років тому. Недаремно Юрій Андрухович провів певну аналогію зі створенням фільму Фредеріко Фелліні «Вісім з половиною», зауваживши, що довго не міг визначитися з кількістю розділів роману, так само як Фелліні довго не міг підібрати назву до свого фільму. Цей тривалий процес вагань та переосмислення співзвучний з режисерськими пошуками, отже, своїм оповіданням автор дав визначення восьми з половиною серій.

Це своєрідний строкатий, мозаїчно-калейдоскопічний нарис історії України, який складається із восьми з половиною різних історій, уміщених у восьми з половиною розділах. Події відбуваються на Галичині, а саме: в Івано-Франківську, Львові, Коломиї, Дрогобичі в різні історичні епохи — від початку XVII ст. (Ренесанс) до XX ст. (період радянського «застою»). Об’єднує ці історії тематика дещо незвичних, містично-екстравагантних злочинів і таких самих ексцентричних виконавців-негідників              — продавців своїх душ, шляхетних розбишак, підступних радянських спецагентів... Спочатку ці оповідання мали об’єднатися у збірку під робочою назвою «Негідники». Саме детективні елементи чіпляють на гачок читача і не відпускають майже кінематографічні сюжетні пристрасті минулих століть. Під час написання автор детально знайомився з історичними подіями і ґрунтовно вивчав історичні джерела.

Юрій Андрухович наголосив, що книжка писалася з довгими перервами в часі і зрештою набула незвичного для роману формату окремих оповідань. На перший погляд, сюжети оповідань не пов’язані, а відірвані один від одного часовим проміжком, однак Андрухович «зшиває» їх за допомогою постійного образу — мандрівного цирку «Вагабунд», що є символічним тлом кожної з історій, таким собі голосом за кадром, ба навіть 25-м кадром, у якому прочитується характеристика історичного періоду. Автор веде читача від історії до історії, від глави до глави, у притаманній йому манері заглиблюючись в історичні деталі, доповнюючи свою оповідь колоритними мовними зворотами, фактурними образами. Серед вражень присутніх на зустрічі читачів прозвучало також: «Роман захоплює так сильно, що свідомо доводиться робити перерви у читанні, щоб він не закінчився занадто швидко».Ті з уважних читачів, хто вже знайомий з творчістю Ю. Андруховича, впізнають деякі моменти з минулих творів, так би мовити, «переспівані», інтерпретовані. Але слід зауважити, що упродовж 27 років письменник змінювався сам, змінювались його погляди, зрештою змінювалася країна. Натомість непохитно влучним і дотепним є слово автора, яке майстерно й вишукано звучить у творі. Свою презентацію Ю. Андрухович провів польською мовою, яка, за словами присутньої на зустрічі професора кафедри україністики Варшавського університету В. Соболь, є майже такою ж досконалою, як українська.

Андрухович також представив свою книжку «Коханці Юстиції» на десятому Варшавському книжковому ярмарку, який нещодавно відбувся у польській столиці (до речі, цей роман став «Книжкою року-2018» за версією Бі-Бі-Сі).