Від Львова до Дніпропетровська

Цей творчий проект відбувся за підтримки Польського інституту в Києві, Інституту Адама Міцкевича та Міністерства культури та туризму України. Оголошений ЮНЕСКО Рік Шопена присвячено 200-річчю від дня народження великого композитора та піаніста. Цього року його твори звучать не лише в найкращих концертних залах планети, а й у космосі — диск із музикою Шопена брав із собою на борт корабля «Індевор» американський астронавт польського походження Джордж Замка. А всього Польща запланувала близько 2000 усіляких проектів і концертів у різних країнах, зокрема 55 в Україні.

Рік Шопена — значна подія й для Польщі, й для України. Про це говорили Головний уповноважений у питаннях святкування Року Шопена в світі, міністр Вальдемар Домбровський і директор Польського інституту в Києві Єжі Онух, відкриваючи Рік Шопена в Україні в Національній філармонії на зустрічі з Українським шопенівським комітетом. Мова йшла й про концертний тур «Шопен-2010» під девізом «Подорожуйте Україною під музику Шопена», який стартував у Львові, продовжився в Чернігові, Києві, Донецьку, а завершується в Дніпропетровську. Його учасники — симфонічні оркестри філармоній Львова, Чернігова, Донецька, Дніпропетровська та Національний симфонічний оркестр України, а також солісти Етелла Чуприк і Олександра Зайцева. Диригував відомий польський композитор і диригент Роман Ревакович, один з засновників Львівського фестивалю сучасної музики «Контрасти», автор яскравого польсько-українського проекту «Між словом і звуком».

У двох київських концертах виконував соло польський піаніст Ян Кшиштоф Броя. Він багаторазово виступав зі знаменитими оркестрами та диригентами, працював музичним консультантом оскароносного фільму «Піаніст», а 2010 року став номінантом премії Гремі, записавши Четверту симфонію Кароля Шимановського з симфонічним оркестром Варшавської філармонії. У його сольному концерті в Національній філармонії звучали Балада фа-мінор, Баркарола фа-дієз-мажор, два ноктюрни й цикл «24 прелюдії». А з Національним симфонічним оркестром України під управлінням Романа Реваковича піаніст виконав фортепіанні концерти № 1 і № 2. Віртуозність цього серйозного, чуйного музиканта не поступається виразністю його стилю, а педантичне поводження з кожним звуком — запорука бездоганного володіння інструментом, так само як і серцями слухачів.

Коли стоїш на балконі філармонії між колонами, бачиш унизу сцену — там піаніст, оркестр і диригент, а на балконі всі місця зайняті, навіть у другому й третьому ряду, де нічого не видно й можна лише слухати. Біля стіни — молоді студенти з Китаю дивляться в ноти з написом «Shopin» на обкладинці й читають по нотах музику, що звучить. Шопен вчить? Виховує? Дарує надію? Якщо кожний великий композитор посилає своє музичне повідомлення — послання в майбутнє, то про що нам повідомляє Шопен? Перш за все приголомшує красою — в скромному одіянні. Музика, що виникає в нашій присутності, — із зіткнення пальців і клавіш — жива, мов квітуче дерево, й справжня, мов лісове джерело. У тебе з нею співпадає дихання, пульс, світогляд. І раптом розумієш, що все це чистісіньке чаклунство, яке створили композитор, який народився 200 років тому, і наші сучасники-музиканти.

Після концерту піаніст Ян Кшиштоф Броя відповів на декілька запитань «Дня» (інтерв’ю відбулося за сприяння Польського інституту в Києві, переклад Тетяни Артушевської).

— Коли займаєшся чимось серйозно, вкладаєш багато праці, емоцій і любові. Мене часто запитують: «Хто ваш улюблений композитор?». І починаю думати, хто ж, Брамс, Моцарт, хтось інший? І не знаю, що відповідати, бо в мене завжди найулюбленіший той композитор, над яким зараз працюю, з яким емоційно пов’язаний, — зізнається Ян Кшиштоф Броя. — До цієї програми я включив свої найулюбленіші твори Шопена. Вони мені дуже близькі, тому що з ними я зростав як піаніст. Якщо говорити про цикл прелюдій, я їх практично постійно граю, прагну покращувати майстерність і, можливо, саме тому їх запропонував. Крім того, є декілька творів, які мені знайомі з дитинства, я їх грав багато разів, але останнім часом виконував рідко. Тобто повинна вийти ідеальна комбінація зі свіжим виконанням.

— Які у вас враження від виступів в українських містах?

— Я дуже чекав цього турне з маестро Романом Реваковичем п’ятьма містами України. Гастролі мені подобаються тим, що в них чергуються сольні виступи та концерти з оркестром. Тому в кожному наступному концерті — а їх десять — я можу втілювати нові ідеї, які виникають постійно. І, звісно, цікаво побувати тут, подивитися вашу країну.

— Ви звернули увагу, як українські слухачі приймають музику Шопена?

— Я зауважив, що в країнах, розташованих від Польщі у східному напрямку, — в Литві, Росії й Україні, люди емоційніші, ніж, наприклад, у Німеччині або Англії. А музика, насамперед, йде до людини через серце, через емоції. Тому я багато чекав від зустрічі з українською публікою й не помилився. Крім того, в Україні існує давня піаністична традиція, висока школа фортепіанного мистецтва. І в залі, крім слухачів, які люблять музику, було багато професіоналів, а вони знають Шопена, самі грають його й слухають з особливою увагою.

— Борис Пастернак сказав про Шопена: «Усі його бурі й драми близько стосуються нас, вони можуть статися в століття залізниць і телеграфу». На ваш погляд, чому музика великого романтика позаминулого століття продовжує хвилювати слухачів і сьогодні — в століття інтернету?

— Знаєте, що сказав Ейнштейн про Моцарта? «Моцарт, як ніхто інший в історії музики, пізнав тайники людського серця». Думаю, так можна сказати й про Шопена. Ці композитори схожі. Людей хвилює той композитор, поет, художник, який краще за інших розуміє людське серце. Століття, що минули, нічого не змінили: людина, як і раніше, потребує емоцій у будь-яку епоху. І композитор, який уміє це передати, стає близьким для людей. А ще дуже важливо, що це не питання національної приналежності. Я хотів би підкреслити, що музика Шопена, польського, слов’янського композитора, зрозуміла людям усіх країн, тому що його серце відкрите всьому світу.

— Пане Кшиштофе, а чим особисто вам цікавий Шопен?

— У його творчості мене приголомшують три аспекти: фантастичне володіння інструментом, геніальна драматургія й емоційна мудрість. При цьому у Шопена завжди є рівновага між композиторською майстерністю, емоціями й мудрістю. Крім того, будь-яка людина, котра вперше в житті чує Шопена, вмить зачаровується красою — красою звучання. Узагалі, в мистецтві краса — поняття багатовекторне й багатошарове, й у кожного композитора своя краса — у Баха вона інша, ніж у Моцарта. У Шопена, мені здається, це перш за все краса відчуттів, і в ній безконечне багатство відтінків. Коли я його виконую, прагну передати все багатство цієї музики. Хоча, звісно, передати абсолютно все неможливо.

— Розкрийте таємницю, як може піаніст виконувати один і той же твір 100, 200, 300 разів і не втрачати натхнення?

— Мені здається, все це дуже схоже на людські стосунки. Якщо ти любиш людину, тобі цікаво з нею і ти можеш бути з нею нескінченно довго, правда ж? А якщо ти любиш якийсь музичний твір, тобі хочеться його грати постійно й щодня народжуються нові ідеї, як його виконувати. Що мене надихає? Чудова досконалість світу — це найвище натхнення. Вольтер говорив, що ми живемо в «найкращому з можливих світів». Цю досконалість чути в музиці, особливо в старій музиці, особливо — у Шопена. Якщо ми говоримо про досконалість, там можуть бути й сумні речі. І в них теж приховується краса.

— Коли ви вирішили, що станете піаністом?

— Я не із сім’ї музикантів і почав вчитися грати на фортепіано в дев’ять років. У дитинстві хотів стати космонавтом, гонщиком і навіть футболістом, як мій батько. Батьки умовляли, щоб я займався музикою, і я грав, але без особливого бажання. А вони продовжували умовляти, поки як я взяв участь у Шопенівському конкурсі. Усе, що там відбувалося, мені дуже сподобалося, й коли я повернувся додому, сказав: «Знаєте, я хочу стати піаністом». Вони дуже зраділи.

— Що ви хотіли б побажати своїм слухачам?

— Я хочу побажати всім того, чого бажаю собі кожного разу, коли виходжу на сцену. Пам’ятаєте, у фільмі Андрія Тарковського «Андрій Рубльов» є такий епізод: хлопець зробив дзвін і плаче. Андрій каже йому: «Чого ж ти плачеш? Яке свято для людей, яку радість створив»! Цього я й хочу всім побажати — аби в житті відбувалися свята. Аби була радість творчості.