«Шовіністичний чад мине, але попіл спалених сердець, на жаль, залишиться»

— Майдан одні називають острівцем свободи, інші — націонал-бандерівським шабашем. Жорсткий диктатор Путін оголосив його нелегітимним, втім, як і все нове керівництво України. Гебешний президент Росії до смерті злякався Майдану, тому що цей, нехай навіть анархічний або вправно керований кимось народний заколот, — попередження особисто йому: скільки мотузку не плети, а кінець для великодержавних паханів неминучий.

Праведне діло не звершується неправедним шляхом. Кримські «свободівці» не випадково в терміновому порядку позакривали в Криму всі українські газети й українське телерадіомовлення. Фашизм і путінізм терпіти не може інакодумства...

Кримом століттями володіли алани, готи, греки та Генуя, три століття — татари й турки, потім його захопила Росія, а останні

60 років півострів був українським. Переважна більшість нинішніх російських кримчан народилися в Україні, а не в Росії. Втім, заходжуючись у щасливому екстазі, вони тріумфують сьогодні: «Ми повертаємося на свою батьківщину!». Батьківщина — це там, де ти народився і жив. Їм і на думку не спадає замислитися, в якому дивоглядному путінському театрі абсурду вони виступають статистами.

А хто-небудь з цих ура-патріотів подумав про те, що кримські татари (їх на разі близько тринадцяти відсотків, однак дуже скоро стане і двадцять, і тридцять) теж зажадають самостійності і, напевно, — виходу зі складу ненависної Росії. Кримсько-татарський народ і в тридесятому поколінні не пробачить Москві жахи їхньої депортації з рідної землі. І що, цю «законну вимогу» на самовизначення російські «патріоти» оголосять незаконною? Сепаратизм має одну неминучу властивість — розтікатися раковою пухлиною.

Тож поки кримські «росіяни» істерично рефлексували з приводу горезвісних бандерівців, Крим захопили реальні власовці в масках і без опізнавальних знаків. З якого це дива їм ховати свої пики, якщо вони звершують праведне діло?

«Патріотизм — останній притулок негідника» — сказав більше двохсот років тому англієць Самуель Джонсон. Занадто багато розплодилося по обидва боки барикад таких бритоголових «патріотів», які не дають забути цей уїдливий афоризм.

Шовіністичний чад, як з цього, так і з іншого боку, мине. Але попіл спалених сердець, на жаль, залишиться. Втрата однієї (автономної) області для України — звичайно, болючий удар, образа, гіркота, злість, однак — не трагедія. А ось для Росії втрата України, її братського народу — трагедія, яку росіяни повною мірою відчують і оцінять лише в післяпутінську епоху. Як німці після війни, опритомнівши від сп’яніння кривавими чарами фюрера»...

society.lb.ua