Рукавичка Агати Крісті

Читання захоплює, наче реальна подорож до Англії, і дарує океан вражень, які не втомлюють, а кличуть — далі, далі… Яким чином рукавичка Агати Крісті поєднала життєві сюжети двох славетних письменників різних поколінь? Що за таємничий літній джентльмен постійно сидить у куточку кафе, п’є молоко з ватрушкою, читає газети і вдало розв’язує найскладніші загадки, непідвладні Скотланд-Ярду? Хто придумав термін «детектив», і хто вперше сформулював принципи англійського класичного детективу? (Між тим, ці принципи варті уваги, адже порушник не отримає високого звання «справжнього класика». І в переліку знаходимо таке: у творі не мають бути задіяні привиди та інші потойбічні сили, а ще — злочинцем ніколи не має бути дворецький!) І нарешті, чому класичний детектив — це гуманний та життєствердний жанр? А якщо хтось має сумніви щодо «корисності» детективної літератури, нагадаємо, що під час Другої світової англійці в бомбосховищах читали детективи, які відволікали від жахів війни і дарували надію.

Письменник Леонід Гамбург — киянин, знавець англійської культури, автор семи книжок про англійську дитячу літературу, англійський гумор та парадокси англійської музики, про те, як британці створили більшість сучасних видів спорту, а ще — про клуби англійських джентльменів. «Британія очима українського джентльмена» — під такою назвою відбулося представлення книжок Гамбурга в Пушкінському домі 2011 року в Лондоні.

Видана журналом «Радуга» книжка про класичний детектив має «класичний» вигляд: у ній вдало підібрані, цікаві ілюстрації, фінал кожної глави прикрашено вензельним ключем «від Обрі Бердслея», а зворот обкладинки — фотопортретом автора а la Шерлок Холмс у кашкеті, шалику і з люлькою, хоч сам автор не палить. Назва, запозичена з пісні Юлія Кіма, нагадує про туман, який два століття огортав Англію, приховуючи блиск вікторіанської епохи та всі злочини, що відбувалися під його покровом. А ще — приваблював імпресіоністів: фото обкладинки перегукується з картиною Клода Моне «Вестмінстер у променях сонця» — палацу майже не видно, але можна уявити собі знаменитий передзвін Біг-Бена, і лише англійці знають, що це мелодія з ораторії «Месія» Генделя.

Нагадаємо, детектив як літературний жанр було започатковано в Америці 1841 року, коли оповідання Едгара Алана По «Вбивство на вулиці Морг» побачило світ. А сформувався й розквітнув новонароджений жанр саме в Англії, яка прославилася своєю детективною літературою та письменниками — авторами чудових творів. Вілкі Коллінз і Чарльз Діккенс, Конан Дойл та Гілберт Честертон, Агата Крісті та Філліс Дороті Джеймс, Алан Мілн і Роналд Нокс, Колін Декстер і Генрі Кітінг — про них і багатьох інших, як знаменитих, так і менш відомих, несправедливо забутих, оповідає захоплива енциклопедія Гамбурга. Які несподівані віражі вигадує часом фортуна! Так, відомо, що єдиний детектив Діккенса «Таємниця Едвіна Друда» залишився незакінченим, але перед смертю письменник встиг з художником Чарльзом Коллінзом, братом Вілкі Коллінза, оформити обкладинку до книжки. Цікаво, що в її малюнках закладений зміст роману та його фінал: є фігури, що уособлюють злочинця і жертву. але таємниця до сьогодні залишається нерозшифрованою.

До речі, деякі глави книжки Гамбурга завершуються інтерлюдіями (згадаймо «Сагу про Форсайтів» Голсуорсі). Інтерлюдія І — історія про те, як 1926 року в лондонських газетах з’явились повідомлення: «Зникла місіс Агата Мері Крісті, 36 років, дружина полковника Крісті», — і десять днів тривали розшуки. Всесвітньо відомий Артур Конан Дойл, захоплений спіритизмом, попросив рукавичку молодої письменниці й показав, не назвавши імені її власниці, своєму приятелю-медіуму, який сказав: «Агата жива і з’явиться в середу». І вона з’явилася, щоправда, у четвер.

Детектив — витончена гра, яка діє за дуже чіткими правилами і завжди завершується дивом — перемогою добра. Про світ детективних чудес Леонід Гамбург написав вишукано й легко, з теплим гумором і повагою до своїх героїв та читачів. Отож, «Вставайте, Ватсоне, гра почалася!» — Game is afoot! Чи міг передбачити Шекспір, що слова короля Генріха V з однойменної трагедії стануть улюбленим висловом найвідомішого героя Конан Дойла? А може, це підказка до сюжету нового твору?