Перша жінка-академік живопису

Зазвичай у курсах, присвячених живопису, розповідають про відомих митців різних епох. Водночас шедеври видатних мисткинь згадують набагато рідше. І дарма — як доводить цикл лекцій «Дивні долі великих художниць» мистецтвознавиці Діани КЛОЧКО.

Перша жінка-академік в історії всіх європейських академій мистецтв, італійка, котра приймала замовлення від Карла І (короля Англії, Шотландії та Ірландії) та його дружини, а також жінка, котру деякі фахівці вважають першою феміністкою, — усе це про Артемізію Джентілескі (1593 — ім. 1653 рр.): італійську художницю епохи бароко, представницю Неаполітанської школи живопису. Її доля й послужила темою першої лекції нового курсу мистецтвознавиці.

ХУДОЖНИЦЯ, КОТРА ЗАСОБАМИ ОБРАЗОТВОРЕННЯ ВМІЄ ПЕРЕНАПРАВИТИ ПОГЛЯД ГЛЯДАЧА

Народившись у родині художника, Артемізія Джентілескі ще з дитинства нарівні з братами вивчала живопис. На той час Італія мала чимало великих майстрів, на їхніх роботах і вчилася молода художниця. Зокрема, Артемізію Джентілескі називають «караваджисткою», оскільки вона захоплювалася полотнами Караваджо, з яким був знайомий особисто її батько, і, як зазначає Діана Клочко, саме Артемізія «з прийомів однієї людини ввела їх у великий стиль». Багато чого дівчина навчилася й від батька, зокрема, майстерного зображення вбрання, складки якого були настільки ретельно вималювані, що картина здавалася живою (нагадаємо, що на той час тканини були однією з найдорожчих частин майна, деякі з них коштували більше, ніж дорогоцінності).

Ще однією характерною рисою робіт художниці є мотив жіночої дружби, підтримки, сестринства. Його важливість стає більш зрозумілою, коли пояснимо один із аспектів творів тієї епохи. Бароко, як і Ренесанс, часто передбачало певний набір сюжетів — із Ветхого чи Нового Завіту, античної міфології. У багатьох художників, наприклад, були картини «Юдита і Олоферн», «Есфір перед Артаксерксом» та ін. Тож особливу вагу мала здібність віднайти власний спосіб оповіді певної історії.

«Артемізія Джентілескі знайшла свої акценти в зображенні стандартного набору сюжетів, переконавши в такий спосіб, що вона є художницею, котра засобами образотворення вміє перенаправити погляд глядача. Для естетики епохи бароко це важило дуже багато, — пояснює Діана Клочко. — Бо в цій театральності всіх сцен, у тому, як подається освітлення, нюанси, одним із найголовніших завдань було вибрати засоби виразності таким чином, щоб глядач швидше забував про біблійний чи міфологічний сенс і роздивлявся щось інше». Тож, наприклад, у її «Юдиті й Олоферні» глядача вражає, що служниця, котра здебільшого на інших картинах перебувала просто поруч, у Джентілескі — активно допомагає Юдиті. Так само щодо картини «Есфір перед Артаксерксом»: погляд звертається на те, з якою делікатністю служниці підтримують Есфір, котра зомліває. Цей мотив допомоги можна простежити й в інших роботах Джентілескі.

ВИКЛИКИ ТА СЛАВА

Доля Артемізії Джентілескі пов’язана з багатьма надзвичайно впливовими людьми тієї епохи. Зокрема, у Флоренції вона працює під заступництвом Козімо II Медичі, дружить з Галілео Галілеєм, завдяки подорожі до Венеції познайомилася з Ван Дейком і Софонісбою Ангіссола. 1616 р. вона стає першою жінкою-академіком Флорентійської академії мистецтв — першої в Європі та світі художньої академії як головного навчального закладу міста. 1639 р. Артемізія Джентілескі разом з батьком їде до Лондона, щоб виконувати замовлення від Карла І та його дружини Генрієтти Марії Французької. Зокрема, художники є співавторами композиції «Алегорія Миру і мистецтв під англійською короною» лондонського Мальборо-хаус (із 1953 року палац передано в розпорядження секретаріату Співдружності націй; композиція збереглася в гарному стані й досі). Це замовлення забезпечило художниці та її батькові безбідне існування й послужило, як зауважує Діана Клочко, «вінком слави» митців. Згодом вона отримала кілька замовлень на портрети від королеви.

Однак не з усіма знайомими взаємини складалися добре. 1612 р. батько Артемізії Джентілескі попросив відомого пейзажиста Агостіно Тассі навчити дочку основ перспективи. Проте під час навчання Тассі чи то зґвалтував Артемізію, чи то вступив з нею в любовні стосунки. Усі очікували шлюбу, але виявилося, що Агостіно вже був одружений. Розпочався судовий процес, дуже травматичний для Артемізії Джентілескі (наприклад, її піддавали тортурам — тоді вважалося, що в такому стані вона не матиме змоги брехати). Зрештою, на суді стало відомо, що це не єдиний безчесний вчинок Агостіно Тассі, проте покаранням став лише один рік в’язниці, а після виходу з неї — для художника не було жодних репутаційних збитків (він навіть став вчителем Ніколи Пуссена). Цей суд — один із ключових епізодів у житті Артемізії Джентілескі, що позначився й на її творчості. «Усією своєю подальшою долею вона перемогла приниження, якого зазнала на суді, ставши у ряд з усіма знаменитими італійськими художниками», — розповідає Діана Клочко. Практично одразу після суду Джентілескі одружується з художником із Флоренції. Шлюб не був щасливим, і навіть малювати дітей, зображати материнство, як зауважує Діана Клочко, Артемізії не вдавалося упродовж усього життя.

Попри велику кількість автопортретів Джентілескі, мистецтвознавиця наголошує на замкнутості художниці. Артемізія зображає себе в різних образах — від Юдити до великомучениці Катерини Александрійської (на той час було звичним явищем «вмонтовувати» свій портрет у стародавні сюжети). Є в неї й автопортрет в образі художниці, котра пише портрет чоловіка (який можна тлумачити, на думку Діани Клочко, як свідчення рівності з художниками-чоловіками). В усіх цих роботах Джентілескі постає жіночною, вишуканою, піднесено-романтичною. Проте є ще один її портрет — авторства Сімона Вуе, що є вкрай несподіваним. «Тут ми бачимо жінку радше владну і прискіпливу, аніж сповнену жіночності, привабливості, емоційної складності — того, що вона в себе вкладала. І кому довіряти, якому портрету — я не знаю», — зазначає Діана Клочко. І це не єдине відкрите питання щодо її долі, яка видається дуже цікавим сюжетом. Зокрема, у ХХ ст. про життєпис художниці було написано кілька романів, п’єс, а її роботи й нині продаються за рекордні суми — так, наприклад, «Автопортрет в образі святої Катерини» коштував два мільйони 360 тисяч 600 євро.

 Наступні розповіді Діани Клочко в онлайн-лекторії Touch Art присвячені Кларі Петерс, Ангеліці Кауфман, Берті Морізо, Зінаїді Серебряковій, Соні Делоне, Олександрі Екстер і багатьом іншим видатним художницям.