Останні оплески співаку...

У Національній опері, театру, який своїм мистецтвом прославив відомий співак, в останню путь провели Романа Георгійовича його колеги, товариші, учні й шанувальники таланту. За традицією, коли виносили труну, лунали овації. Відспівували Майбороду у Володимирському соборі...

4 вересня на 76 році життя зупинилося серце соліста Національної опери, народного артиста України, лауреата Шевченківської премії, педагога Національної музичної академії України Романа Георгійовича Майбороди.

— Українське музичне мистецтво втратило великого співака, з ім’ям якого пов’язана одна з найяскравіших сторінок сучасного оперного мистецтва. Він досягнув мистецьких вершин, продовживши і збагативши традиції української оперної школи. Його бездоганне виконання партій вітчизняного і світового класичного репертуару позначалося талантом і натхненністю, психологізмом і артистизмом, — з сумом наголосила мистецтвознавець, проректор з наукової, творчої роботи та міжнародних зв’язків НМАУ Леся ОЛІЙНИК. — Роман Георгійович достойно продовжив творчу династію знаменитої родини Майбород. Його оксамитовий голос запам’ятовувався. Останні роки він багато працював у нашій Академії, ділячись секретами вокального мистецтва із студентами НМАУ, з успіхом проводив майстер-класи й за кордоном. Шкода, що такі непересічні особистості уходять...

— Прекрасний баритон Романа Майбороди зачаровував, а в численних записах продовжуватиме чарувати своєю силою і красою, внутрішньою наповненістю і неповторною тембральністю, — згадує керівний літчастки Національної опери Василь ТУРКЕВИЧ. — У доробку митця було понад тридцять партій, які за своєю емоційною напругою і технічною складністю є вершинами вокально-сценічного мистецтва: Мазепа, Євгеній Онєгін, Князь Ігор, Дон Жуан в однойменних операх П. Чайковського, О. Бородіна, В.-А. Моцарта, Грязной у «Царевій нареченій» М.Римського-Корсакова, Скарпіа в опері «Тоска» Дж. Пуччіні,  найскладніші і найдраматичніші партії вердіївського репертуару: Ріголетто, Набукко, Амонасро, Ренато, Симон, Яго в київських та зарубіжних постановках опер «Ріголетто», «Набукко», «Аїда», «Бал-маскарад», «Симон Бокканегра», «Отелло».

Майборода, як один із найяскравіших представників української вокальної школи, виступав на найпрестижніших оперних сценах світу, виростив плеяду талановитих учнів.

2012 р. ім’я Романа Майбороди зникло з афіш Національної опери України, але назавжди залишилося в історії! Така вже доля у співака. Настає час, хочеться того чи ні, але треба залишати сцену. І хоч як це болісно, а вокаліст, який поважає себе, а в собі митця, має вчасно зробити такий крок. Як говорили видатні оперні виконавці: «Краще піти зі сцени на рік раніше, навіть у розквіті творчих сил, ніж на рік пізніше, коли йдеш за куліси не під оплески, а під цокіт власних каблуків...» талановитих співаків. Перейшов на викладацьку роботу до Національної музичної академії України, щоб передавати свій досвід майбутнім співакам. А йому є чим поділитися, бо сцені віддав майже сорок наповнених творчістю й активною виконавською практикою років, створивши блискучу галерею партій, які стали взірцевими для всього виконавського корпусу. Майборода належить до когорти видатних сучасних українських оперних співаків, власне, таким він залишиться, бо поняття таланту не належить до якоїсь абстрактної історичної категорії.

Роман Георгійович був життєлюбною і життєрадісною людиною. Таким він і залишиться назавжди в пам’яті всіх, хто чув його голос, знав у професійному і особистому житті, яке, на превеликий жаль, передчасно добігло кінця...

«День» висловлює співчуття рідним, близьким і колегам Р.Г. Майбороди.

ДОВІДКА «Дня»

Роман Майборода народився 28 серпня 1943 року в селі Кирияковка (нині Глобинський район, Полтавська область) у родині знаного композитора Георгія Майбороди, автора більшості українських класичних оперних вистав. Він племінник відомого композитора Платона Майбороди. Та попри те що жив він серед музики, вчитися на співака йому категорично забороняли. Двері Київської консерваторії імені Чайковського для нащадка видатного прізвища виявилися зачиненими. Його знатна рідня обрала для юнака інший шлях — диригента. Тож на вокальний факультет він вступав чотири рази, який закінчив 1971 року. З того ж року став солістом Київського державного академічного театру опери та балету імені Т. Г. Шевченка (нині Національна опера України). У доробку митця — понад тридцять партій, які за своєю емоційною напругою і технічною складністю є вершинами вокально-сценічного мистецтва.

З 1988 р. поєднував вокальну кар’єру з педагогічною діяльністю — був викладачем Київської державної консерваторії  імені П. Чайковського (тепер — Національна музична академія України).