Боротьба на два фронти

Відтоді, як була створена Українська Повстанська Армія, минуло 75 років. Але й досі її історія овіяна міфами, у полоні яких перебуває чимало наших співвітчизників: на ній спекулюють політики, звинувачуючи її у тісній співпраці з нацистами і злочинах проти мирного населення Західної України.

Тема УПА активно обговорюється і в різних ток-шоу на російському зомбо-ТБ: коли їх учасники розмірковують з приводу «злочинів бандерівців», складається враження, що дискусію ведуть пацієнти психіатричної лікарні.

«НА ЗАХИСТ МИРНОГО НАСЕЛЕННЯ»

У січні 1944-го, коли Червона армія стрімко рухалась Україною, наближаючись до її західних кордонів, Президія Верховної ради Української РСР оприлюднила звернення до її громадян, у якому, зокрема, йшлося:

«Дорогі товариші робітники, селяни, інтелігенти! Ваш ворог не тільки німецькі розбійники. Ваш ворог — зграя українсько-німецьких націоналістів. Зрадники народу і гітлерівські прихвосні допомагають німцям грабувати український народ... Знищуйте цих шахраїв — агентів німецьких загарбників! Будучи агентами гітлеризму, українські націоналісти хочуть перетворити Україну на колонію німецького імперіалізму, а український народ — на рабів німецьких баронів і поміщиків».

Саме це «історичне» звернення і породило міф про українських націоналістів як про послідовних і свідомих посібників німецького фашизму, кровожерливих ворогів українського народу. І цей міф, усіляко підживлюваний радянською, а потім, після розпаду СРСР, російською пропагандою, і досі живе: його усіляко тиражують певні політичні сили, а також кремлівські «пропагандони» на кшталт Соловйова і Кисельова. Але факти говорять про інше.

Офіційною датою створення Української Повстанської Армії вважається 14 жовтня  1942 року. Але було б несправедливо не сказати, що перші її загони виникли задовго до цього — у червні 1941-го на Поліссі під назвою УПА — «Поліська Січ». І створив їх Тарас Бульба-Боровець. Про неабияку відвагу цієї людини свідчать німецькі документи:

«Напередодні окупації міста Сарни німецькими військами він із невеликою групою своїх прибічників, озброєний лише одним пістолетом, роззброїв більшовицьку міліцію у Сарнах, і місто перейшло під його управління».

Починаючи з осені 1942 року, почали створюватися ще й збройні загони Організації Українських Націоналістів, очолювані Степаном Бандерою. Вже навесні 1943 року бійці УПА утворили фронт проти німців, що розтягся на багато сотень кілометрів. Незадовго до цього, 7 лютого 1943 року, одна з бойових сотень УПА атакувала місто Володимирець і звільнила з місцевої в’язниці всіх ув’язнених.

У ніч з 10 на 11 березня 1943 р. повстанці атакували селище Орисев, знищивши 60 німців, а 10 квітня піддали нападу німецькі гарнізони Ковеля, Дубна, Крем’янця, Луцька та інших населених пунктів. При цьому звільнили сотні бранців. 28 березня 1943 року відбувся багатогодинний запеклий бій між загоном УПА і великим каральним загоном німців, який нараховував близько 1500 солдатів і офіцерів. Численні атаки карателів на позиції наших вояків успіху не малиі й німці змушені були відступити, втративши при цьому 58 людей убитими. На початку травня 1943 року повстанцям вдалося знищити генерала СС Віктора Лютце, який був довіреною особою Адольфа Гітлера. Тоді ж, у травні, партизани УПА знищили в одному з боїв 200 німецьких карателів, помстившись таким чином за спалення села Стежок. У серпні 1943 року 1 курінь і 2 сотні УПА захопили місто Камень-Каширський, взявши як трофеї п’ять кулеметів, 100 пістолетів, 20 тис. патронів, 16 автомашин, сім мотоциклів, чотири радіоприймачі та 11 коней. На початку жовтня 1943 року недалеко від села Устиновка партизани УПА знищили 83 німецьких жандармів, захопивши при цьому вісім кулеметів, багато патронів і гранат.

На початку літа 1943 року бійці УПА контролювали великі території Волинсько-Подільського району з населенням близько чотирьох мільйонів. Восени 1943-го географія дій УПА значно розширилася, охопивши також Вінницьку, Житомирську, Київську області. Чимало фактів свідчать про те, що німецьке командування боролося з УПА не менш серйозно, ніж із радянськими партизанами. Так, влітку 1943 року керівником антипартизанської каральної акції був призначений обер-группенфюрер Бах-Залевський, у розпорядженні якого було 10 тисяч карателів, а також десятки танків і навіть авіація. У сутичках з повстанцями німці втратили убитими і пораненими близько трьох тисяч солдатів і офіцерів, а УПА — 1 237 вояків.

«Надзвичайно жорстока окупаційна політика гітлерівців змушувала Провід ОУН(б) виступити на захист мирного населення, — говорить співробітник Центру досліджень визвольного руху Ігор Бігун. — Починаючи з весни 1943-го, УПА постійно збільшувала свою чисельність і масштаби опору. Найзапекліші сутички з німцями відбувалися на Волині, Рівненщині, Тернопільщині. Наприкінці березня райхскомісару Еріху Коху доповідали, що на Волині залишилося тільки два райони, вільні від «банд».

Бандерівці, як стверджувала радянська пропаганда, а сьогодні це робить російська, не відсиджувались у своїх схронах: на нараді, що відбулася у Рівному 5 червня 1943 року з участю нацистського міністра окупованих східних земель Альфреда Розенберґа, окупаційний керівник Волині та Поділля Гайнріх Шене доповідав, що «українські націоналісти завдають більше прикростей, ніж більшовицькі банди».

Наявних сил для придушення опору гітлерівцям не вистачало. Тому з липня 1943 року боротьбою проти УПА зайнявся командувач антипартизанських сил на Сході Еріх фон дем Бах. Під його орудою перебувала 8-ма кавалерійська дивізія СС Флоріан Ґейєр (10 тисяч солдатів) і 10 батальйонів мотопіхоти з артилерією. З повітря це угруповання прикривало 27 літаків, а на землі — 50 танків і бронемашин.

Проте відділи УПА маневрували і не давали себе знищити. Загалом у липні повстанці 295 разів атакували німецькі опорні пункти і 119 разів — господарські об’єкти.

«Діяльність повстанців не обмежувалася виключно теренами Галичини та інших районів Західної України, — говорить директор Львівського Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» Руслан Забілий, дослідник національно-визвольного руху під проводом УПА. — Вони здійснювали рейди і на Правобережну Україну. Наприклад, група «Південь» діяла на теренах Хмельницької, Кам’янець-Подільської та Вінницької областей. Частина підрозділів, які влилися до її складу, були сформовані у Східній Україні. У більшості випадків місцеве населення ставилося до повстанців прихильно. Ось що занотував у своєму щоденнику сотенний УПА Володимир Кудря, який очолював на Житомирщині  націоналістичне підпілля:

«Населення сприймає нашу пропаганду радо і прихильно, не боїться нас. Воно переконалося, що ми нікого не ображаємо і без страху вночі відкриває нам двері, щиро ділиться останнім шматком хліба. Коли пізнають, що це повстанці, радо інформують нас про все, що питаємось».

«В ІНТЕРЕСАХ СТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ»

Міфи, як відомо, вирізняються надзвичайною живучістю. І чим менше в них правди, тим довше вони існують. На сьогодні досить розповсюдженим є міф про нібито тісну співпрацю УПА і гітлерівської Німеччини. Що можна відповісти на ці закиди повстанцям?

«Співпраця між українськими націоналістами та німецькою розвідкою є достовірним фактом, — каже Ігор Бігун, співробітник Центру визвольних змагань. — Але вони діяли в інтересах створення Української держави, будуючи співпрацю з тим же абвером як ситуаційний союз. А після проголошення Акта відновлення Української держави у Львові 30 червня 1941 року та наступного арешту частини проводу націоналістів шляхи обох сторін остаточно розійшлися».

Такий досить красномовний факт: 23 червня 1941 року ОУН(б) надіслала до райхсканцелярії меморандум щодо вирішення так званого українського питання. У ньому, зокрема, було сказано:

«Навіть якщо німецькі війська при вступі в Україну, звичайно, спочатку будуть вітати як визволителів, то незабаром ця ситуація може змінитися, якщо Німеччина прийде в Україну не з метою відновлення Української держави»..

Отже, вже тоді бандерівці передбачали можливість антинімецького збройного опору, якщо Німеччина займе недружню позицію щодо самостійності України.

«НЕ ВІРИТИ БІЛЬШОВИКАМ, УНИКАТИ ЇХ...»

Кілька років тому неподалік Львова, у Янівському лісі, було знайдено алюмінієвий бідон з архівними матеріалами УПА. Один із документів, датований 1951 роком, свідчить про те, що архіви пролежали у землі 66 років. Серед матеріалів — інформація про діяльність українського підпілля у 1948 — 1951 роки.

«Знайдені документи свідчать, що повстанці не лише воювали з радянською владою та її каральними органами, — каже Руслан Забілий. — Адже у знайденому бідоні збереглося чимало друкованих видань, зокрема, дитячий журнал, який вони видавали у 1940-х роках. Зміст цього журналу свідчить, що в УПА дбали про виховання молоді. Тому і видали «Вказівки батькам у вихованні дітей», пояснивши, як захистити розум і свідомість дитини від впливів радянської пропаганди. Як  преси, так школи і садочка. Наприклад, батькам даються наступні поради: «Поясніть дітям, що російський народ не є старшим братом нашого народу, не є його опікуном і визволителем. Російські большевики є ворогами українського народу, його визискувачами і гнобителями»; «поясніть дітям, що «піонери», «комсомольці» та інші більшовицькі організації є шкідливі для нашого народу, вони мають на меті збільшовичити наших дітей, зробити їх слухняним знаряддям у руках ворожої нам більшовицької партії».

ФОТО З САЙТА WIKIPEDIA.ORG

«Не вірити більшовикам, уникати їх. Не вживати російської мови, не здороватися по-більшовицьки, на кожному кроці пояснюйте, яку шкоду роблять більшовики» — остання з порад, вміщених у знайденому журналі.

ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГА

Скільки вояки УПА провели операцій проти німецьких окупантів? Які втрати понесли при цьому? За підрахунками сучасного українського дослідника О. Денищука, в 1942—1944 роках повстанці провели 2526 антинімецьких акцій, в яких загинуло 12 427 німців та їхніх союзників, а 2047 дістали поранення. При цьому 2448 гітлерівців були полонені. Самі ж повстанці втратили 2251 людину, 475 зазнали поранень, а 536 потрапили до рук ворога і були — після жорстоких катувань — страчені.

Лише у 1944—1952 роках і лише в Західній Україні, коли компартійний режим найбільш активно боровся з УПА, зазнали репресій близько 500 тисяч людей. З них понад 150 тисяч були вбиті, а більш як 200 тисяч вислані за тисячі кілометрів від своїх домівок. За офіційною інформацією, органи НКВС заарештували у цей час 104 тисячі «бандитів, учасників ОУН, а також бандпосібного елементу». 14 квітня 1960 року повстанці дали останній бій каральним органам. Сталося це на теренах Тернопільщини.