Жертви економічної політики
Ми вирішили проілюструвати ці дані в ході бесіди кореспондента «Дня» з головою координаційної ради об'єднання підприємців «Нова формація» В'ячеславом КРЕДІСОВИМ і президентом компанії «Енран» Миколою ГЕОРГІЄВСЬКИМ .
Кредісов: — Дійсно, незважаючи на наші зусилля вплинути на загальну ситуацію в країні загалом, клімат для бізнесу не тільки не поліпшується, а стає дедалі гіршим.
Георгієвський: — Ми не можемо брати на себе відповідальність за те, що відбувається в країні, оскільки не володіємо владними важелями. Тому мають рацію ті, хто дотримується принципу: від державної влади треба триматися якомога далі, а до грошей — якомога ближче.
— То ви вважаєте, що влада і гроші перебувають тепер у різних місцях?
Г.: — До грошей, зосереджених у влади, ті, хто міг, уже прилаштувалися — іншим там місця немає. Однак підприємці з «Нової формації» там гроші і не шукають, вони працюють на абсолютно інших ринках. Ми не працюємо ні з енергоносіями, ні з металами — ні з чим із того, із чого «ліплять» олігархів. Ми також не працюємо з бюджетними грошима, тобто не маємо ніякого стосунку до того, що відбувається на рівні розподілу державних коштів і життєзабезпечуючих ресурсів.
Утративши 30—40% активів унаслідок російської кризи в серпні минулого року і внаслідок девальвації гривні, що пішла за цим, ми стали жертвами державної економічної політики. Проте напевно є структури, які на цьому якраз і виграли, адже відомо, що якщо в одному місці зменшиться, то в іншому збільшиться. До фінансів це має прямий стосунок.
К.: — Хочу засвідчити, що до приватного бізнесу нічого не надійшло. Однак спостерігається тривожна тенденція: останнім часом чимало відомих підприємців стали займати державні пости. А це вже показник того, що вони не бачать іншого способу захистити й укріпити свій бізнес, окрім отримання додаткової можливості впливати на процес розподілу бюджетних коштів. Підприємці, які входять у «Нову формацію», позбавлені доступу до бюджетних грошей, тому вони не стільки процвітаючі бізнесмени, скільки жертви економічної політики.
Г.: — Вони, скоріше, жертви системи, яка сформувалася, яка на жодному рівні не захищає приватний бізнес. Чого варті нові законодавчі акти, якщо держава неспроможна забезпечити їхнє виконання. Усе віддано на відкуп чиновнику, який безпосередньо займається підприємцями на рівні району, міста. Його ніхто не контролює, і він стає справжнім князьком. А чиновник, що стоїть вище, природно, дозволяє собі ще більше, а начальник, який над ним, займається самоуправством у ще більших масштабах тощо. Система ліцензій, система пільг — усе це довільні рішення в інтересах якихось фінансових промислових груп і в інтересах самих чиновників.
— Чи означає це, що кампанія з дерегулювання підприємницької діяльності цілком провалилася?
Г.: — На жаль, це так. Будучи уповноваженим Держкомпідприємництва по Києву, я постійно стикаюся зі свавіллям чиновництва.
Безумовно, в законодавстві багато недоліків, але поясніть мені, людині з вищою юридичною освітою, які особливі закони треба ухвалювати, щоб виправити існуюче становище? Застосовуйте існуючі закони, і цього буде досить. Закони працювали б, якби на те була політична воля, а її-то якраз і немає.
— Голова Держкомпідприємництва Олександра Кужель вважає, що в нас, порівняно з Росією, законодавство щодо підприємництва більш розроблене, однак рівень розвитку підприємництва в Росії все-таки вищий. Чи можливо таке?
К.: — Кужель має рацію в тому, що стосовно того, як реалізуються «підприємницькі» закони, Україна поступається не тільки Росії, а й будь-якій іншій менш розвиненій державі.
Г.: — Запорукою будь-якого розвитку є наявність протиріч, тобто конкуренція. Суспільство шляхом конкурентної боротьби вибирає з великого статистичного масиву оптимальний варіант і на базі його розвивається — такий загальний принцип функціонування ринкової економіки і політичної демократії. У Росії відбувається конкурентна боротьба між різними олігархічними групами за вплив на владу, за доступ до неї. Значить, там є зачатки демократії.
А в нашій країні демократії немає. Україна — це закрите акціонерне товариство, перелік акціонерів якого досить добре відомий. Про яку конкуренцію всередині його може йти мова?! Ми всі, котрі не входять у число акціонерів, не можемо становити конкуренцію цим людям, групам. Тому в нас немає і належного розвитку, адже вибір зумовлений не обліком усіх конкурентів, а тільки інтересами акціонерів ЗАТ, які у 90 випадках із 100 не відображають інтересів більшості членів суспільства. Тому Росія завжди попереду нас і якщо там законодавчий документ виписаний не так глибоко і ретельно, то його недоліки компенсує конкурентна боротьба і відбір.
— Невже ніколи українське ЗАТ не перетвориться на ВАТ?
,B.К.: — Багато що могло б змінитися, якби наше суспільство вийшло зі стану інертності і спокою. До того ж громадського контролю за владоможцями в нас зовсім немає.
— Хіба такі громадські організації, як «Нова формація», не могли б узяти на себе функції соціального контролю?
К.: — Соціальний контроль — це громадська думка, з якою влада або рахується, або ні. Якщо громадська думка не враховується, значить, немає зворотного зв'язку, а без зворотного зв'язку будь-яка система руйнується. Наше суспільство, щонайбільше, — то система з уповільненим зворотним зв'язком. Рішення запізнюються, а якщо все-таки вони приймаються, то в більшості випадків не виконуються. Висновок зрозумілий: державна влада являє собою структуру, що абсолютно відв'язалася від суспільства.
