Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Український експорт: проблеми та перспективи

З якими бар’єрами стикаються вітчизняні товаровиробники при виході на міжнародний ринок
22 лютого, 15:18
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Український експорт за минулий рік зріс на третину. За інформацією Державної служби статистики  за січень-листопад 2021 експорт товарів з України становив 61 млн дол., що на 38% більше, ніж за аналогічний період 2020 року. Імпорт товарів в Україну за вказаний період становив 64,8 млн дол., на 33,8% більше проти січня–листопада 2020 року. Відповідно, сальдо зовнішньої торгівлі України було від’ємним і становило 3607,3 млн дол. (за січень–листопад 2020 року цей показник також був негативним і становив 4158,0 млн дол.). Зовнішньоторговельні операції у січні–листопаді 2021 року проводилися із партнерами із 235 країн світу. Найбільше товарів Україна експортувала до Китаю, Польщі та Туреччини. Найпопулярнішими товарами на зовнішньому ринку були чорні метали, зернові, жири та олії тваринного або рослинного походження. Найбільшу частку імпорту займають енергоносії та продукти з доданою вартістю: автомобілі, телефони та сільськогосподарська техніка. Виходить так, що Україна продовжує продавати товари зі спадним потенціалом, як сировину з малим рівнем для переробки, натомість імпортує речі зі зростаючим потенціалом, вартість яких після придбання одразу знижується.

Виправити ситуацію можна було б двома шляхами: постачати на зовнішній ринок готову продукцію під українськими брендами, це складніше, але реально, або ж виходити на нові торговельні ринки, зокрема Африки та Азії. Про це йшлося на форумі товаровиробників Вінниччини, який ініціювала Українська асоціація бізнесу і торгівлі (UBTA) у співпраці з департаментом міжнародного співробітництва та регіонального розвитку Вінницької ОДА. Обговорювали не лише райдужні перспективи розвитку торгівлі, просування українських товарів закордоном чи організацію іміджевих кампаній, але й проблеми, з якими стикають українські товаровиробники на зовнішньому ринку. Пандемія стала серйозним бар’єром для напрацювання довготривалих угод. А нинішня загроза повномасштабного вторгнення взагалі звела нанівець переговори щодо укладення договорів на постачання товарів. Країни ЄС, Америки та Канади побоюються виходити на прямі торговельні зв’язки з українськими товаровиробниками, адже гарантії, що широкомасштабна війна не розпочнеться вже завтра – немає.

ДОРОГА СЕРТИФІКАЦІЯ, МАЛА ОБІЗНАНІСТЬ І ПІДІРВАНА РЕПУТАЦІЯ

Вінницьку область для проведення форуму обрали не випадково, а враховуючи спеціалізацію регіону, де орієнтовно 70% регіонального експорту складає запитана закордоном продукція аграрної та харчової галузей. За підсумками 2021 року зовнішньоторговельний оборот товарів Вінницької області склав 2,0 млрд дол., в тому числі експорт – 1,3 млрд дол. У зовнішній торгівлі область має більше 140 партнерів на різних континентах світу. Найкраща динаміка відстежувалася щодо експорту холодильного та морозильного обладнання, котлів та машин для сільського господарства, кабелів та проводів, деревини і виробів з неї, спирту етилового та алкогольних напоїв. Тим часом експерти Української асоціації бізнесу і торгівлі пропонують вінницьким товаровиробникам нарощувати обсяги зовнішньої торгівлі за рахунок опрацювання нових ринків. Для цього не варто вигадувати велосипед, відзначила виконавчий директор асоціації Олена КУДЛЯК, можна скористатися напрацьованими інструментами, до яких входять міжнародні торговельні місії, залучення іноземних партнерів до роботи, відпрацювання експортно-імпортних запитів. І найкращі шанси «прорватися» з власними товаром на зовнішній ринок наразі мають локальні виробники, які починають завойовувати авторитет закордоном.

«Український локальний бізнес є дуже важливим для того, аби Україна продовжувала свій розвиток та здобувала нові позиції на міжнародній арені. Особливо зараз, у такі турбулентні часи, – каже Олена Кудляк. – Якщо говорити про європейський ринок, то найлегше вийти у сегмент харчових продуктів, оскільки в ЄС прописані стандарти, яким має відповідати продукція. Складніше в цьому плані промисловим виробникам, які стикаються з тим, що мусять запровадити в себе європейські норми, щоб бути сумісними з правилами ринку. А це дуже довго і дорого. Тому перший бар’єр, який постає перед промисловими виробниками, це висока ціна сертифікації. Якщо говорити не про європейський ринок, а про невідомі, зокрема ринки Африки, то найперше, що заважає виходу – це необізнаність: нашим виробникам бракує інформації. Дуже часто інформація про пошук партнерів подається мовою іноземної країни, а український бізнес не може зрозуміти, про що йдеться. І не менш значущий момент – це те, що, на жаль, українські виробник внаслідок своєї не дуже коректної поведінки зіпсували репутацію українському бізнесу загалом. Ми неодноразово стикалися з тим, коли договір був підписаний, а зобов’язання українські виробники не виконували, бо їм запропонували вищу ціну. А це підриває довіру з боку західних партнерів.

Та разом з тим український бізнес має хороші перспективи для виходу на міжнародний ринок. Найкращі шанси в аграрного бізнесу. Єдине, що зараз в Україні підвищилися ціни, і ми знаємо через що, тому конкурувати стало складніше. На другому місці – ІТ-послуги, які стають дедалі запитанішими, та інжинірингові компанії, особливо їх бракує на ринках Африки, де зараз особлива увага приділяється змінам клімату і послуги інжинірингових компаній коштують недешево. Тим більше, що саме на африканському ринку ми маємо величезний плюс на відміну від західної Європи. Нас там знають, сприймають як європейську країну, але не ту Європу, яка їх колонізувала чи з якою пов’язана негативна історія. На третьому місці – фармацевтична продукція, яка користується попитом і, я впевнена, ще заявить про себе у світі».

ЗАКРИТІ КОРДОНИ, НЕВИГІДНА ЛОГІСТИКА, СКЛАДНІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ

Якщо дивитись по конкретних товарних позиціях, згідно з українським  класифікатором товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД), то найдорожчим експортним товаром України в 2021 році була залізна руда. Друга позиція експорту за вартістю – це соняшникова олія. Україна є найбільшим у світі експортером цієї продукції. Наступні позиції – кукурудза та пшениця. Рекордний урожай дозволив за минулий сезон експортувати з України 29 373 тис. тонн зернових культур, що на 5 276 тис. тонн більше, ніж за аналогічний період минулого маркетингового року. Однак для овочів та фруктів рік виявився не таким вдалим. Оскільки левова частка яблук, капусти та цибулі експортувалися до Білорусі, ця країна з очевидних причин увімкнула «ручний режим» і почала відмовляти у видачі сертифікатів для експорту. Кмітливіші і швидші товаровиробники переключилися на ринок Азії та Індонезії, але з овочевої групи у належному стані доставляти туди вдається лише часник та цибулю, розповідає директор компанії з органічного овочівництва «Органік-Д» Вадим КРИЧКОВСЬКИЙ. Та, щоб не ризикувати і не втрачати гроші, наразі виробникам овочів краще торгувати на внутрішньому ринку. Ціна на овочі тримається на рівні, та й попит серед українців на вітчизняну органічну продукцію постійно зростає.

«Наша спеціалізація – це вирощування овочі борщового набору. На експорт ми вийшли у 2019 році. На той час найбільшою перешкодою було приведення виробництва до європейських стандартів, що потребувало великих капіталовкладень у системи вирощування і зберігання. Адже для виконання експортних угод потрібно забезпечувати стабільні поставки і відвантажування, – розповідає Вадим Кричковський. – Через пандемію (а можливо, й до неї) виникла проблема митного оформлення: часом були розбіжності ваги партії за фактом прибуття з тією, що зазначена у відправлені. А ще простій на кордоні чи псування продукції, що призводило до зміни її вартості. До прикладу, ми експортували в Індонезію тільки цибулю, бо довгий шлях морем, тобто логістика не зовсім вигідна. А в польських супермаркетах були представлені у 2019–2020 маркетинговому році. Але закриті кордони зривали поставки і важко було дотримуватися зобов’язань. Тому у 2020–2021 роках працювали тільки на українському ринку і залишилися задоволені, бо внутрішня ціна вища, аніж експортна. Українці почали більше споживати овочів, ми це відчуваємо за заявками з супермаркетів. Поки що експорт для компанії не актуальний, і попри пропозиції з Індонезії та Узбекистану, ми бачимо перспективу в українському ринку».

КОМПЛЕКСНІ РІШЕННЯ, МОДЕЛІ СПІВПРАЦІ, ВЛАСНІ ЛАЙФХАКИ

Зміни клімату, декарбонізація економіки та розвиток зеленої енергетики вималювали новий ринковий сегмент для експортних можливостей. Нові вимоги ЄС щодо виробництва товарів за рахунок зеленої енергії, які набувають чинності з 2023 року, можуть стати потужним драйвером для будівництва промисловими компаніями сонячних електростанцій. За оцінкою IB Centre, до кінця 2022 року в регіоні Центральної та Східної Європи буде побудовано приблизно 4,5 ГВт нових потужностей сонячних електростанцій для власного споживання промисловими компаніями, без використання моделі «зеленого тарифу». Відтак для українських товаровиробників сонячних панелей, а також надавачів послуг зі встановлення СЕС це гарна можливість вийти на зовнішній ринок. Та наразі в Україні на рівні держави поки що відсутнє стратегічне бачення розвитку енергетики в цілому. Відтак самі підприємці змушені напрацьовувати моделі для того, щоб вийти на міжнародний ринок і нарівні конкурувати з іноземними кампаніями.

Так, в контексті обговорення особливостей українського експорту директор із розвитку бізнесу компанії VOLTAGE Дмитро НЕЧИПОРЕНКО розкрив одну з таких важливих складових експорту послуг як робота з іноземними інвестиціями всередині країни. Він виокремив дві моделі, за якими інвестори сьогодні хочуть працювати з підприємствами. Перша з них, це коли інвестори готові вкладати гроші в СЕС, наприклад, на даху підприємства, і продавати йому електроенергію за ринковою ціною. Через 10–12 років збудована сонячна електростанція передається підприємству у власність. Мається на увазі 3–4 роки для окупності проєкту плюс кілька років, протягом якого інвестор повинен отримати прибуток від своєї інвестиції. Друга модель – це коли СЕС не залишають, а інвестор продає електроенергію з дисконтом, наприклад у 10% від ринкової ціни чи фіксує ціну на обговорений термін. В будь-якому разі, підприємство залишається у виграші як в короткотерміновій, так і довготривалій перспективі.

«Ми з 2009 року займаємося проєктуванням нових та оптимізацією старих мереж на промислових об’єктах. Головна мета – зменшити споживання енергії. Тобто фактично ми надаємо послуги, а не продаємо товар, – розповідає Дмитро Нечипоренко. – І для виходу на експорт це було завдання подвійної складності. По-перше, це питання довіри, особливо на таких ринках, які вже усталені. По-друге, українська фінансова система надто слабо працює на надання експортних кредитів, їх практично неможливо отримати. І коли ми виходимо на міжнародний тендер і «граємо» з міжнародними компаніями, то вони мають перевагу, бо пропонують не лише послугу, обладнання, але й кредит, який надається банком. Більше того на зовнішньому ринку, будьмо відверті, до українців ставляться як до безкоштовної робочої сили. Часом бувало, що нам пропонували виконати технічну роботу, мовляв, ви крутіть проводи, а ми самі проєкт зробимо. Тому ми вирішили, що потрібно зробити крок вище і напрацювати власні лайфхаки. Спершу вийшли на співпрацю з виробниками металоконструкцій, щоб спільно проводити аналіз ринку і розуміти, кому ми можемо пропонувати комплексний продукт. Потім створили кілька моделей для подачі послуг: можемо спроєктувати і побудувати під ключ СЕС за кошти замовника, запропонувати їм кредит від банків, які є нашими партнерами, або залучити інвестора, який поставить станцію на підприємстві замовника, а через 10–12 років передасть її йому у власність. Клієнт може обрати будь-яку відповідно до свого запиту. Комплекс послуг і інвестиційна пропозиція – це наша фішка, яка дозволила вийти на зовнішній ринок. І зараз ми за рахунок іноземних приватних інвесторів напрацьовуємо проєкти під ключ у Польщі, Румунії, Угорщині та інших країнах».

ТРИВАЛІ ЛОКДАУНИ, ВІДСУТНІСТЬ ТРУДОВОГО РЕСУРСУ І ВІЙНА

За результатами звіту, що його нещодавно оприлюднив Британський Центр економіки та бізнес-досліджень, Україна через війну щороку втрачає 40 млрд дол. або 19,9% ВВП порівняно з доконфліктним періодом. Постійне загострення на сході знижує довіру інвесторів до економіки України, що призвело до втрати 72 млрд дол. інвестицій або 10,3 млрд дол. на рік, а постійне зниження українського експорту призвело до втрат у 162 млрд дол. у період з 2014 до 2020 року. А нинішній інформаційний тиск і загроза вторгнення з боку Росії призводять до того, що українська економіка втрачає 2–3 млрд дол. щомісяця, заявив днями заступник голови Офісу президента Ростислав Шурма. Це і зупинені інвестиції, і додаткова інфляція, і втрати у туристичній сфері, і скорочення авіаперевезень, і скорочення експорту, бо, як повідомив під час форуму заступник директора із зовнішньоекономічної діяльності ТОВ «Еліос-Трейд» Артем КАЛІНІЧЕНКО, ділові партнери побоюються, що умови угод не будуть виконанні, а гарантій на відшкодування витрат ніхто дати не може.

«Ми працюємо на будівельному ринку 15 років, з 2011 року на зовнішньому ринку, але такої нестабільної ситуації ще не було, – відзначає Артем Калініченко. – Війна та пандемія внесли свої корективи. Спершу виникли проблеми з логістикою і пошуком партнерів для контейнерного перевезення, бо, чесно кажучи, логістичні компанії не дотримуются тих термінів, які вказані. Можливо, це не від них залежить, але факт є факт. Ми, до прикладу, півтори роки чекаємо на устаткування з Китаю, яке їде-їде, а приїхати не може. Окреме питання – це американський ринок, куди ми експортуємо нашу продукцію. У них катастрофічно не вистачає трудових ресурсів, зокрема у портах. Жорсткий локдаун і виплати від держави, як підтримка, спричинила насичення споживача валютною масою. І зараз, якщо відстежувати ситуацію, у них гіперінфляція і брак робітників. Якщо ще півтори року тому година роботи коштувала 15 доларів, то зараз ніхто не стане розвантажувати контейнер навіть за 35. І останній момент – це бізнес-довіра. У вівторок, 15 лютого, ми мали підписати контракт з канадською стороною про постачання нашої продукції для будівництва об’єктів. Пів року вели перемовини, вибудовували дочки дотику і в останній момент вони відмовилися, аргументувавши: «хлопці, який контракт, у вас завтра війна». Ми розуміємо, що вони не хочуть ризикувати, бо взяли 100 об’єктів на забудову, якщо через три місяці їх не здадуть,  то потраплять під штрафні санкції. Але вийшло так, що ми виготовили товар, склали його в контейнери, практично вивезли на доставку, а тепер все злетіло. Працювати в умовах, коли не знаєш, що буде завтра, стає дедалі важче».

Зараз UBTA має надію, що завдяки підписаному Президентом України указу про питання національних пріоритетів трансформації продовольчих систем в Україні, ситуація на зовнішньому ринку пожвавиться. Адже документ зобов’язує Кабмін розробити план, який не тільки забезпечуватиме інтереси нашої держави у сфері продовольчої безпеки, але й допоможе утвердити статус країни, як світового лідера у постачанні окремих видів сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів на міжнародний ринок. У плані мають бути визначені національні пріоритети трансформації продовольчих систем в Україні на період до 2030 року, зокрема, за такими напрямами, як здорове харчування; дружнє до довкілля виробництво; стійкість до ринкової нестабільності; доступність харчових продуктів для всіх груп населення. Дорожню карту з трансформації продовольчих систем України напрацьовували спільно, за участі українського бізнесу, громадських організацій та уряду.

 

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати