Шанси на Нобелівську премію є...

Стажування у Франції, а від того — ідея фікс, чи не поїхати туди знову; певно, успішна та улюблена робота у сфері нанотехнологій у Національній академії наук України; діалог з міністром фінансів Наталією Яресько, а також популяризація розробок наших вчених в Інтернеті, іноді з дискусіями із «широким загалом», віра в успіх української науки, ба навіть появу власних нобелівських лауреатів — це все про молодого вченого Антона Сененка. «День» познайомився з науковцем під час акції протесту Ради молодих вчених НАНУ біля стін парламенту й уряду, коли формувався бюджет на 2016 рік, а його стаття 30 (після правок — 28) суперечила нещодавно ухваленому закону про науку та наукову-технічну діяльність. Бо йшлося про урізання бюджету, ліквідацію галузевих академій та сфорсований аудит НАНУ за незрозумілими методиками. Яким чином реформуватиметься тепер наукова сфера, з огляду на суперечливі моменти в бюджеті й у науковому законі, — з цього ми й почали розмову з Антоном СЕНЕНКОМ, старшим науковим співробітником Інституту фізики НАНУ.

ШАНСИ Є

— Ми мали зустріч із цього приводу з Наталією Яресько; виходить, бюджет буде над нашим законом, нам виставлено терміни щодо реалізації реформи. У законі термінів не прописано, на це планувалося від одного до двох років, адже потрібно ухвалити низку підзаконних актів. Фінансисти мають своє бачення і ставлять умову, що до 1 серпня 2016 року має бути проведено аудит НАНУ. Ще не маючи бюджету, МОН підготувало запит до експертів проекту «Горизонт 2020», щоби такий аудит провели вони, оплатили всі послуги щодо оцінки нашої наукової сфери, а висновки мають бути готові у вересні. Наразі тривають перемовини з цими експертами, щоб вони прискорили свою роботу і надали нам висновки у липні. Мінфін не розуміє, наскільки це складна сфера. Ми зацікавлені самі, щоб зробити це максимально швидко, нам тут важко, краще виїхати за кордон, аніж тепер тут працювати за 125 доларів на місяць.

— То шанс на заплановану реформу є, просто вам треба докласти більше зусиль?

— У нас немає інших варіантів. Нас більше бентежить питання недостатнього фінансування, яке надав Мінфін, воно ще менше, ніж торік. Наші мінімальні потреби становлять 2,7 мільярдів гривень, де-факто на цей рік дають 2 мільярди 50 мільйонів. Мінфін знизив єдиний соціальний внесок, тому щодо зарплатного фонду буде краща ситуація, але банально не вистачає грошей на п’ятиденний робочий тиждень.

«НА СКОРОЧЕННЯ ПОГОДЖУЄМОСЬ, АЛЕ ЗА УМОВИ АУДИТУ»

— Коли ми з вами познайомилися під час акції протесту, ви сказали, що і так працюєте по півдня, у кабінетах холодно, бо економлять на опаленні.

— Ми працюємо чотири дні на тиждень. Якщо й далі буде таке скорочення бюджету, то нам доведеться половину часу взагалі не працювати або скоротити штат. І на останнє ми погоджуємось, але за умови аудиту. Насправді науковці працювали над реформою мовчки. Згодом виявляється, що «бухгалтери» вважають себе компетентнішими у реформуванні науки, чому? Пряму відповідь я отримав від пані Яресько: бюджетний процес примусить інтенсифікувати нашу роботу. Але якби ми хотіли імітувати роботу, то заклали б на реформу п’ять років, а не один-два.

— Ваша колега Юлія Безвершенко сказала, що стаття 28 бюджету передбачає такий собі дерибан земель, зокрема аграрної академії. Ви теж так вважаєте?

— Є дивний пункт, за яким використані землі мають бути якось оцінені, а та земля, яка неефективно використовується, здана в оренду. В НАН насправді багато майна, але як провести такий аудит, хто може оцінити цю ефективність використання, у бюджеті не зазначено. За оцінками, які я бачив у блогосфері, Академія наук — це друга установа за кількістю майна після Міноборони.

«ЧИНОВНИКИ НЕ РОЗУМІЮТЬ, ЩО КОЛИ НАУКУ «ЗАКРИТИ» НА РІК, ТО НА ВІДНОВЛЕННЯ ЗНАДОБЛЯТЬСЯ ДЕСЯТИЛІТТЯ І КОЛОСАЛЬНІ КОШТИ»

— Коли протести і скандали щодо реформи науки тільки починались, були думки, що коли підемо шляхом реорганізації та ліквідації галузевих академій наук, це буде дубляж російської наукової реформи. Це справді так?

— Я мало знайомий з реформаторськими процесами в Росії, але читав думку науковця із РАН, що шкода від реформи не дуже виражена, але немає жодної переваги взагалі. І реформа відбулася лише наполовину — в РАН забрали можливість контролювати своє майно, і через протести їхніх науковців цю реформу заморозили, поки що все в нестабільному стані.

— Щоб наука розвивалась, держава має надавати на неї 2% ВВП. У нас — 0,2%, дехто порівнює це з Кенією, країнами третього світу, адже це шлях до деградації науки. Як зійти з нього?

— Треба адекватно оцінювати результативність науки залежно від її фінансування. Якщо на науку надається 0,5% ВВП, вона виконує лише суспільну-культурну роль, але не з шансом на прорив, як сьогодні, скажімо, в Ізраїлі чи США. Якщо наукова сфера отримує менше, ніж 0,5%, — це просто деградація. Науковці їдуть, звільняються, відбувається вимивання наукового потенціалу. Науку треба зберегти, щоб потім можна було стартувати з вигідніших позицій. Чиновники не розуміють, що коли науку «закрити» на рік, то на відновлення знадобляться десятиліття і колосальні кошти. Наприклад, в Ізраїлі надається 4% ВВП, з них 0,5% — від держави, а решта — від приватних інвесторів. Покажіть мені в Україні адекватного бізнесмена, який захоче вкласти кошти в українську науку, якщо термін окупності розробок становить три-п’ять, десять-двадцять років...

«В ЄВРОПІ ТАК САМО ВАЖКО ЗНАЙТИ ЛЮДЕЙ, ГОТОВИХ ПРИСВЯТИТИ СЕБЕ НАУЦІ, ТОМУ ТАМ РАДО ЧЕКАЮТЬ НА НАШИХ УЧЕНИХ»

— Як ви опинились у Франції, і чим там займалися?

— Я захистив дисертацію в Україні, а потім працював в університеті П’єра і Марії Кюрі на позиції постдокторантури. Потім ще двічі був запрошений як дослідник. У Європі науковцям теж не так солодко, на тлі європейських зарплат вони не олігархи, це для нас дві-три тисячі євро — круто. Але там так само важко знайти людей, які готові присвятити себе науці, тому радо чекають на наших людей. До речі, згідно з нашим колишнім законодавством я не мав права їздити у закордонні відрядження на довше, ніж два місяці, я мав звільнятися в Україні...

— Був прогноз, що знову почнеться відтік кадрів через урізання бюджету, він збувається?

— Він колосальний, за даними блогерів. Із України за останнє десятиліття виїхали 2800 фізиків, за три роки наукова сфера втратила сім тисяч молодих науковців — це статистика 2014 року, зараз ця цифра більша. У нас ще є такий потужний пилосос у позитивному сенсі — це ІТ-сфера. Це дуже простий спосіб та єдина сфера в Україні, де можна заробити кошти своїм інтелектом.

— Крім ІТ, чи є ще можливості заробити справді своїм розумом?

— Це приватні компанії — медичні, хімічні, мій знайомий науковець покинув інститут і пішов працювати в компанію, яка постачає хімічне обладнання та реактиви. Але інвестиційні умови для цих компаній теж погані. Держава має створити умови для них: якщо компанія робить інтелектуальний продукт, необхідно забезпечувати додаткові пільги, але цього поки що непомітно.

ДОСЛІДЖЕННЯ «НА КРАЮ»

— А чим ви займаєтесь у своєму інституті в Україні?

— Я працюю у відділі фізичної електроніки, займаюся сканувальною мікроскопією надтонких органічних плівок. Перед людством існувала проблема створення технологій, які бачать атоми й молекули, тобто нанотехнологій. Нано — це одна мільярдна частина метра, це такі технології, за допомогою яких можна маніпулювати окремими атомами й молекулами, з яких створено світ. Це технології «знизу-вгору». І однією з таких технологій виявилася сканувальна мікроскопія: мій сканувальний мікроскоп за допомогою вістря відчуває молекулу і за допомогою комп’ютерного обладнання візуалізує її — це передній край науки.

— Чи маєте ви в розпорядженні все необхідне обладнання для роботи?

— Нам пощастило: у 2005 — 2006 роках держава надала кошти на закупівлю дуже цінного обладнання, і ми змогли придбати сканувальний тональний мікроскоп. Але мої колеги працюють з обладнанням 1960 — 1970-х років. Є героїчні лабораторії, які зривають міжнародні проекти, але це одиниці.

«НАУКУ ЛЕГКО ПОПУЛЯРИЗУВАТИ, БО Є СЕРЙОЗНА ДОКАЗОВА БАЗА»

— У суспільстві багато міфів про науку, сама система НАНУ викликає багато запитань, і її 97-річний президент Борис Патон викликає багато асоціації з тим, що оскільки стара система живе, молодь від’їжджає, науки як такої немає, то який сенс вкладати в неї кошти? А з іншого боку, ви пишете багато постів у «Фейсбуці», ведете блог, поширюєте багато інформації про відкриття і проекти наших учених, чи вдається вам поволі розбивати такі міфи?

— Я охоче описую всі розробки з України. Суспільство має розуміти, що не може бути переломних реформ у сфері, яка склалася майже сто років тому. Що ж до популяризації, то за цей рік ми просунулися дуже далеко. Є сайт «Моя наука», відбуваються Дні науки, Фестиваль науки і «Наукові пікніки». Ці заходи засвідчують, що українські науковці мають розробки і їм є що показати. Науку легко популяризувати, бо є серйозна доказова база. Коли кажуть, що немає розробок, то на наявне фінансування їх досить багато. Є прилад, за допомогою якого можна встановити, чи є в жінки передумови до онкозахворювання молочної залози. Його розробили науковці з НАНУ, поставили в серійне виробництво, встановлювали в лікарнях, переважно на Донбасі, і за один рік у Будьоновському районі Донецька кількість жінок, у яких було виявлено онкологію на пізніх стадіях, зменшилася у вісім разів. Інший приклад — наші науковці на продовженні ресурсів атомних реакторів економлять державі півтора мільярда доларів на рік — тільки на одному, а їх 15.

«Я ЛИШЕ НАУКОВЕЦЬ, ЯКИЙ ХОЧЕ ТВОРИТИ НАУКУ В УКРАЇНІ»

— Думаю, наш головний редактор назвала б вас людиною нової соціальної поведінки. А до якої когорти суспільства ви зарахували б себе?

— Я лише науковець, який просто хоче творити науку в Україні. Ми розуміємо, що наука зараз у небезпеці, треба захищати наукову сферу так, як люди стояли на Майдані на першій барикаді. Така діяльність, як у мене, має врешті припинитись, бо справою мають займатися професіонали, має бути канал рівня Discovery. Ми створили у «Фейсбуці» групу, в якій науковці акцентуватимуть увагу журналістів на вартісних розробках, як писати про науку, розрівняти псевдонауку, бо таких прикладів багато. Нещодавно була стаття про те, що якийсь науковець із медичного закладу, дослідивши клітини крові, виявив, що молитва позитивно впливає на них. Або була конференція, де розробники розповідали, що зробили таку батарею, що споживає один кіловат, а виділяє три кіловати, але це парадокс. Якщо це так, то це — Нобелівська премія.

— На вашу думку, чи «світить» нам Нобелівська премія?

— Я завжди кажу: дайте нам 2% ВВП, і буде. Польща це доводить. Спочатку гроші — потім результат. Наука — це як довгостроковий бізнес. От як теорія відносності Ейнштейна, яка стала основою системи глобального позиціонування GPS. Зараз усе на цьому працює. І як це оцінити? Наука додає додану вартість до товарів, яку неможливо оцінити. От, приміром, iPhone: понад 90% його вартості — це плата за інтелект, сама збірка коштує копійки. Україна не має шансів стати успішною державою без інноваційної економіки, яка ґрунтується на інноваційних технологіях. І головна наша мета — зберегти те, що є зараз.