«Поведінка однієї людини впливає на всю макроекономіку»

Він живе на дві країни: приблизно чотири місяці на рік працює в США — викладає, займається дослідженнями, а решту часу подорожує світом (і це не туризм, а частина роботи). А ще, безумовно, повертається на Батьківщину. Адже тут — його рід, його корені.

Роман Шеремета — науковець, якого в рейтингу Forbes названо одним із двох найкращих українських економістів світу, доцент Школи менеджменту ім. Везерхеда Університету Кейс Вестерн Резерв (США), науковий співробітник Економічного наукового інституту Університету ім. Чепмена. Щойно приїхав із Австралії, де проводив низку експериментів, взимку планує бути в Уганді, але зараз він удома, в Україні. І не лише заради відпочинку в колі рідних і друзів. Він знову працює: будує професійні плани, зустрічається з колегами й студентами. Цього разу завітав до alma mater, звідки й стартував колись у велику економіку — до Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, де свого часу навчався за спеціальністю «Економіка підприємства паливно-енергетичного комплексу». Він виступив перед своїми вчителями і студентською молоддю з лекцією на тему поведінкової економіки.

«ХОЧУ НАДИХНУТИ НАШИХ ПРОФЕСОРІВ НА ЗМІНИ СИСТЕМИ ЕКОНОМІЧНОГО НАВЧАННЯ»

— Я вже відвідав приблизно 100 університетів, — розповідає пан Роман, — зустрічався з багатьма ректорами, спілкувався зі студентами й читав лекції. Але з поведінкової економіки — вперше. Цей курс викладаю в Штатах. Лише уявіть: Нобелівська премія з поведінкової економіки була присуджена 2017 року, але ще досі немає книжки, за якою можна було б викладати цей курс у бакалавраті чи магістратурі з поведінкової економіки, тим паче — українською мовою. Тому підготовка цієї лекції — то був виклик для мене, адже викладаю тільки англійською, відтак усе потрібно було перевести в український формат: термінології українською просто не існує. Тож це — експеримент, багато речей, про які говоритиму, придумані суто мною.

Поведінкова економіка — напрямок моєї дисертації, те, чим займаюсь, за що мені дали багато нагород і визнали у світі як одного з провідних експериментальних поведінкових економістів. Так сталося, що Вернон Сміт, нобелівський лауреат, батько експериментальної економіки — мій співавтор і друг; а Річард Тейлор, з ім’ям якого пов’язана поведінкова економіка, — випускник мого університету, кафедри, де зараз працюю. Цією лекцією хочу надихнути наших професорів на зміни системи економічного навчання в Україні. Парадигма економічної моделі зазнала змін. Те, що зараз вивчають в українських університетах, на жаль, відстає на два — три десятки років від того, що існує реально в економічній теорії та практиці.

— Як гадаєте, чому Україна пасе задніх?

— Тому що ми вийшли з радянської системи і зберегли радянську модель викладання: уся теорія залишилася з часів СРСР, і нічого не змінилося — стосовно факторів економічного розвитку вивчатимемо класиків і неокласиків, говоритимемо про Самуельсона, Сміта й ін. Але сьогодні економічна теорія базується на інституціях. У праці Д. Аджем-оґлу і Д. Робінсона «Чому нації занепадають» ідеться саме про інституції. Так само говоримо про соціум, про поведінкові чинники. Поведінка однієї людини колосально впливає на всю макроекономіку. Це зовсім інший підхід до моделювання економічних процесів і взагалі до економіки. Але у нас цього не існує ні в підручниках, ні на практиці викладачі не знають, як це викладати. Зарадити можна просвітницькою діяльністю. От зараз намагаюсь відкрити в Харкові першу експериментальну лабораторію. Дасть Бог, зробимо таку і в Західній Україні, щоб навчити наших економістів іти в ногу із сучасною наукою і здійснювати економічні експерименти. Їх можна здійснювати і на рівні держави.

Один із депутатів мені якось сказав: «Наша держава — суцільний експеримент». Якщо це так, то він дуже дорого обходиться платникам податків. А уявіть: якби ми могли проводити експерименти в більш контрольованому середовищі на декілька сотень тисяч гривень, а не на мільярд. І побачили б: чи це працює, чи ні. Якщо працює, то, можливо, експеримент варто впроваджувати на всю країну. Якщо ні — не слід такого робити. Взагалі у світовій науці всі реформи зараз будуються на об’єктивних даних. Тобто ми не розпочинаємо реформи просто тому, що так нам здається правильним. Бо, як бачимо з поведінкової економіки, навіть найкращі ідеї і найправильніші теорії під час експериментів деколи не працюють, а часом і діють у протилежному напрямку. Трапляються невдачі, коли ніби все робимо як слід і теорія стверджує, що потрібно діяти саме так, а на практиці все відбувається цілком навпаки. Єдине страхування — експерименти. Тому треба постійно тестувати моделі, перш ніж впроваджувати будь-яку реформу в життя. Саме до цього я закликав би наш уряд.

«НАЙБІЛЬШИЙ УСПІХ — ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ»

Знання, якими нині ділиться зі співвітчизниками, — це не просто плоди дослідницького пошуку в уподобаній царині науки. Для пана Романа це також можливість долучитися до розбудови держави, проблеми якої ніколи не випускає з поля зору. Тож цікавлюся — і як в українця, і як в економіста — що вважає найбільшим успіхом України за майже три десятки років незалежності і що — найбільшою невдачею? На хвилинку замислюється:

— Найбільший успіх — децентралізація. Це серйозний економічний стимул, який працюватиме і на майбутнє. Це найкраща реформа за останній час. Ми нарешті переходимо від командно-адміністративної системи до більш локалізованої, де місто отримує більшу частину податків і самостійно інвестує себе. А друга реформа, яка, вважаю, рухається в правильному напрямку, стосується охорони здоров’я. Хоча є багато запитань до неї, та й загальне ставлення суспільства негативне. Мене це трохи дивує як економіста... Основна ідея реформи полягала в тому, що гроші мають іти за людиною, лікар має бути відповідальний за якість своєї праці, повинна бути конкуренція. Ті реформи, які зумовлюватимуть більшу конкуренцію між суб’єктами, будуть ефективними і найкращими.

А невдачею вважаю все, що пов’язано з антикорупційною діяльністю, з лобіюванням інтересів певних груп. Приміром, гасло «Купуй українське!». Звучить дуже гарно, але коли відбувається лобіювання конкретних підприємств, як-от «АвтоЗАЗ-Daewoo», який постійно лобіювали, а також авіалінії, то, як наслідок, маємо продукцію найгіршої якості — як в авіаперевезенні, так і в автомобілебудуванні. Потрібно зробити рівні правила для всього ринку. У нас у цьому був провал. Сподіваюся, з приходом нового парламенту деякі закони зміняться.

— Ви досліджуєте досвід різних держав. За вашими спостереженнями, економічно Україна хворіє так, як і інші країни, чи ми якісь унікальні? Чому нами так «трясе»?

— Ми унікальні. Унікальні, тому що у нас дуже швидко відбувся перехід від радянської системи. Ми свою демократію не завоювали — нам її подарували. Ми ринкову економіку не створили, а ніби закінчили бути в адміністративно-командній економіці й мали би переходити на ринкову, але цей перехід відбувся таким чином, що утворилися монополії, з’явилися олігархи. На ринкову економіку, дай Бог, перейдемо через 20—30 років.

— А коли хоч трохи розвидниться?

— Мій прогноз — 10—20 років. Аж ніяк не раніше! Проблема в Україні та, що ми не маємо терпіння в очікуванні реформ. Коли реформа проводиться, хочемо результатів уже сьогодні й кажемо: «Що президент зробив за останні п’ять років?». Хоча реально наслідки деяких зроблених кроків будемо бачити через десятиліття. Тому це просто несправедливо. Сьогодні буде Зеленський президент, і таке саме будемо йому казати. Якщо хочемо, щоб сьогодні всі почали жити краще, підвищилися зарплати, пенсії, то цього не станеться. Відповідно до економічної ситуації цього не може відбутися. Однак можемо поставити державу на дуже позитивну траєкторію й мати хороші результати за п’ять-шість років. Проте завтра цього не трапиться.

— Чи не складається у вас враження, що Україна взагалі не суб’єкт, а об’єкт світової економіки?

— Так воно і є.

— І над нею ставиться зовнішній експеримент?

— Ні, це не експеримент ззовні. Просто з Україною ніхто не рахується: вона в такому стані, що реально не є серйозним гравцем на міжнародному ринку. Сьогодні у нас немає важелів, щоб рахуватися з нами як із гравцем світової економіки. Чим це виправити? Збільшувати внутрішній валовий продукт, робити сильнішу армію, ставати потужнішими.

«ПЕРЕХОДИМО У СВІТ ПОВЕДІНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ»

Важливим чинником такого «нарощування м’язів» Роман Шеремета вважає сучасну освіту, збагачену останніми досягненнями науки, в тому числі в економічній галузі:

— Зараз маємо проблеми з традиційною економічною моделлю й переходимо у світ поведінкової економіки, яка вивчає реальну поведінку економічних суб’єктів і відповідні психологічні чинники, які впливають на економічні рішення, — говорить Роман Шеремета.

Саме вона дає відповіді на запитання: чи мають люди правильні очікування щодо майбутнього; чому воліють витрачати, аніж заощаджувати; що вважають корисним для себе; що спонукає їх до доброчинності; чи впливають на їхні рішення емоції?... Її дослідження балансують на межі економіки й психології, як-от проведене в Чикаго.

— Ми здійснили вуличний експеримент, де люди не знали, що беруть у ньому участь, — розповідає пан Роман. — Вони приходили забирати своїх дітей із садка, і ми давали їм можливість пожертвувати щось на Червоний Хрест. Люди віддавали приблизно половину від того, що мали на ту мить при собі. От було десять доларів — жертвували п’ять. Але потім ми вдалися до маніпуляції й повідомили, що пожертвувані суми будуть винесені на дошку пошани й інші бачитимуть, хто скільки дав. Тут уже почалися розмірковування: може, варто дати не п’ять, а шість, сім чи навіть десять доларів? І люди насправді жертвували більше. Згодом ми застосували ще одну маніпуляцію й повідомили, що з тих, хто дає гроші, лише двох найбільших жертводавців буде вміщено на дошку пошани. І отут уже пішло: 20, 30, 40 доларів. Адже тільки таким чином ти піднімешся нагору! Тож зібрали ще більше. А тоді зробили одну річ, яка багатьом не сподобалася: сказали, що на дошку виставимо двох, хто дав найменше. Жертвувати почали всі, бо ніхто не хоче бути лузером.

Для невтаємничених — цікаве спостереження, та й годі. Для фахівців — підстава для висновків стосовно механізмів мотивації людей до певної поведінки. І якщо знання — сила, то в руках недобропорядних осіб вони взагалі перетворюються на небезпечну зброю, засіб можливої маніпуляції масовою свідомістю. Це вже давно зрозуміли маркетологи й використовують у власних інтересах політики.

— Обама свого часу, щоби виграти вибори, зібрав поведінкових економістів і поведінкових політологів, які допомогли йому сформувати кампанію й використали ці методи для маніпуляцій чи, скажімо, для своїх певних цілей, — згадує пан Роман. — Тому є небезпека, що саме ці методи можуть використовуватися в недобрих намірах. До цього мають бути готові й уряди, й фірми, й люди... Це реалії життя. Нам просто треба йти в ногу з часом, так само як і в ногу з хакерами, щоб ми могли мати адекватну відповідь на маніпуляції. У маркетингу елементи поведінкової економіки постійно використовуються. І якщо ми, українці, хочемо бути конкурентними на світовому ринку праць із економіки, це повинно викладатися в кожному університеті.