Підставити плече

Вони жили спокійним життям, кожен мав власну справу й досить успішну. Вирощували хліб, займалися приватною практикою, знімалися у фільмах і веселили людей на святах. Та коли війна прийшла на мирну землю, звичайні люди стали незвичайними. Попри солідні статки й можливість спокійно виїхати за кордон, вони стали воювати в теробороні, збирати ковдри та їжу для наших воїнів, шити маскувальні сітки, шукати броніки за кордоном, допомагати евакуюватися тим, хто цього потребує та при цьому підставляти власне фінансове плече українській армії. По факту путін домігся того, що кожен українець став нині справжнім інтегральним націоналістом: навіть ті, які все життя були поза політикою й не висловлювали власної позиції, – включилися в роботу. На боротьбу за наше – землю, людей, країну – став як потужний бізнес, так і локальні підприємці. Вони не лише підтримують військо та бійців тероборони, а й мотивують своїми вчинками земляків – триматися та не розслаблятися.

«100 ГРИВЕНЬ З ГЕКТАРА – ЦЕ КОПІЙКИ, АЛЕ САМЕ З КОПІЙКИ ДО КОПІЙКИ МОЖНА ЗІБРАТИ ЗА 100 МІЛЬЙОНІВ ГРИВЕНЬ»

По 100 гривень з кожного гектара оброблюваних земель запропонував скинутися вінницьким аграріям керівник Агрофірми «Ольгопіль» Павло КАЛЕНИЧ. З цією ініціативою він звернувся до Вінницької ради сільгоспвиробників, яка об’єднує 2,5 тисячі підприємств різної організаційно-правової форми господарювання, що обробляють 1,2 млн га сільськогосподарських земель. Перший внесок – 500 тисяч гривень – надійшов від ініціатора – АФ «Ольгопіль», ще пів мільйона від структурних підрозділів цього господарства, а за кілька днів аграрії перерахували на підтримку ЗСУ понад 10 мільйонів гривень.

«Усе оригінальне – просте. Я не раз казав про те, що сплата податків має виходити з кількості гектарів, які обробляють сільгоспвиробники. Є в Агрофірми «Ольгопіль» 5 тисяч гектарів, значить вона має заплатити пів мільйона. Усе зрозуміло! Тому коли постало питання підтримки наших військових, то механізм був очевидний – пропорційний: є 100 гектарів, перерахував 10 тисяч гривень, має агрофірма та її підрозділи 10 тисяч гектарів – внесли 1 мільйон гривень, – коментує Павло Каленич. – Зараз на наш заклик почали реагувати колеги-аграрії з усієї області, за що я їм вдячний. Але я особисто чекаю, настільки потужно фінансово включаться латифундисти. Для них 100 гривень з гектара – це копійки, але саме з копійки до копійки можна зібрати за 100 мільйонів гривень. Якщо в нас на Вінниччині 1,2 мільйона земель, то на армію мають скинутися 120 мільйонів – ось такою має бути наша аграрна підтримка. Крім того, господарники повинні надати посильну допомогу бійцям тероборони на місцях. Це наші хлопці. Ми з агрофірми виділили борошно, крупи, молочну продукцію. Люди побачили таку підтримку й самі почали приносити картоплю, цибулю, а дехто й пів кабанчика на харчування хлопцям віддав. Такі справи мають спонукати до єдності, бо країна у нас одна».

«ТЕ ЧИМ, Я ЗАЙМАЮСЯ, НОВЕ ДЛЯ МЕНЕ, АЛЕ ЗА ТЕПЕРІШНІХ ОБСТАВИН ПО-ІНШОМУ НЕ МОЖНА»

На різних фронтах включилися в роботу й лікарі. Вони не тільки продовжують лікувати наших бійців, а й агітувати колег з міжнародних організацій призупиняти співпрацю з Росією. Так, український стоматолог Назарій МИХАЙЛЮК за кілька днів налагодив комунікацію з колегами по всьому світу. Його стараннями 120 стоматологів з різних країн підписали звернення до медичних компаній, щоб вони зупинили співпрацю з Росією. Стоматологи та стоматологічні компанії масово починають відмовлятися співпрацювати з росією, яка продовжує вбивати мирних жителів України.

Тим часом директор однієї з приватних клінік у Вінниці Сергій МАЛАЧКОВ залишив свій бізнес на заступників, а сам перекваліфікувався у військового волонтера. Така трансформація стала для нього самого зовсім не очікуваною, бо раніше він долучався до волонтерських ініціатив, підтримував благодійні ідеї, турніри, та коли хлопці подзвонили до нього напряму та сказали, що є потреба в амуніції – одразу включився в роботу. Зараз він активно шукає та постачає на передову рації, броніки, тепловізори, а у цей час у його будинку живуть переселенці, які просто передають помешкання з рук у руки: одні виїхали – інші заїхали.

«Моя клініка працює у черговому режимі, лікарі продовжують працювати та лікувати людей, а я тим часом займаюся пошуками потрібних речей для нашої армії, здебільшого це амуніція та військова техніка, – розповідає Сергій Малачков. – Те, чим я займаюся, нове для мене, але за теперішніх обставин по-іншому не можна. Все почалося з того, що я ініціював збір коштів серед пацієнтів нашої клініки «Оптимал» на підтримку військових. Але мій допис миттєво поширили й кошти почали надходити звідусіль. Я сам такого не очікував, тому почав отримувати потреби від військових, передусім потрібні були берці, бо хлопці воювали у кросівках. Уже відшили кілька партій – взули. Зараз підтримуємо контррозвідників пальним, його потрібно багато, бо вони працюють у режимі нон-стоп. Паралельно вже налагоджена співпраця з польськими волонтерами щодо постачання амуніції. Але бюрократія страшенна, я не розумію, чому державні органи не можуть налагодити зелений коридор для постачання в Україну. Моя дружина, яка зараз у Німеччині, знайшла можливість закупити там військову амуніцію, але, щоб ввезти в Україну, – це цілий квест. До кордону з Польщею без питань, а далі треба машини визволяти, що для мене, як для приватної особи, не просто. Але, на щастя, є небайдужі люди, які допомагають. Такі удачі та бойові перемоги гріють душу й серце».

«ЗАПИСУЮ, МОТИВУЮ, РОЗПОВІДАЮ ПРО ПІДТРИМКУ В ТИЛУ ТА ЗАПЕВНЯЮ, ЩО ТАК БУДЕ ДО ПЕРЕМОГИ»

Війна перевернула життя й відомого не лише у Вінниці шоумена, актора та ведучого Олександра ТЕРЕНЧУКА. Усі дні були розплановані на кілька місяців уперед: зйомки «Одного разу під Полтавою», проведення весілля, організація свят… Можна було б ще у перші дні взяти родину та махнути якщо не за кордон, то в Карпати, натомість Сашко та його дружина, модельєр Світлана, переформатували швейне виробництво й замість вишуканих суконь запустили пошиття бронежилетів. Зараз Сашко не лише мотається у пошуках фурнітури та тканин, а й веде інстаграмну війну зі своїми російськими підписниками й тамтешніми блогерами. А у перервах записує мотиваційні відео для бійців з передової, які тримають оборону.

«У моєму житті відбулася досить цікава трансформація. Замість зйомок я збираю фурнітуру та тканину для пошиття бронежилетів на фабрику, яка все відшиває для хлопців. Веду боротьбу в інстаграм-військах: лупашимо відосиками по російських товаришах, пишемо коменти, намагаємося донести правду. На цьому фронті «воюють» усі батальйони гумористичного напряму, які мають сотні тисяч підписників, зокрема й росіян. Просимо їх вставати, протестувати, підтримувати українців. На жаль, не чують або не хочуть чути. Буває, що кажуть, що ми все вигадуємо, та ми не зупиняємося, бо правда має перемогти, – переконує Олександр Теренчук. – У мене велика кількість підписників і багато друзів. Тому я ще займаюся координацією й інформуванням. Наприклад, вони відправляють мені повідомлення про пошук речей чи навпаки готовність нагодувати бійців тероборони, я виставляю все на своїх сторінках, за пів години хтось відгукується й у такий спосіб вдається скоординувати діяльність різних груп. Окремо постійно записую мотиваційні відео для бійців того чи іншого підрозділу. Роблю це не офіційно, відповідно до звернень від командирів, які пишуть в особисті повідомлення. Записую, мотивую, розповідаю про підтримку в тилу й запевняю, що так буде до перемоги, бо по-іншому зараз ніяк. Звичайно, я міг би поїхати за кордон, але кому я там потрібен? І що я буду робити в іншій країні, коли у мене є своя. Будемо протистояти, допоки вистачить сил, а їх у нас ще ого-го-го».

«ОБ’ЄДНАЛИСЯ УСІ – ВІД ВИРОБНИЦТВА ПРОТИТАНКОВИХ ЇЖАКІВ – ДО РЕСТОРАТОРІВ, ГОТЕЛЬЄРІВ, ПЕРЕВІЗНИКІВ»

Вінницькі підприємці активно включилися в роботу. Власники готелів розміщують переселенців у готелях (усі вони забиті під зав’язку), ресторани, кафе, бари, піцерії та заклади мережі МакДональдс готують безоплатні гарячі обіди. Також доставляють харчування на блокпости, де несуть чергування хлопці з тероборони, підгодовують навіть волонтерів, які не розгинаючи спини сортують гуманітарні вантажі, розвантажують і завантажують машини. Нині у місті немає «понтів», відзначає боєць тероборони, а донедавна керівник міського центру «Ветеранський простір» Олег КЛИМБОВСЬКИЙ, кожен хоче допомогти. Це відчувають бійці, чий бойовий дух на надвисокому рівні, а це означає, що вони стоятимуть за свою землю до останнього.

«Зараз чітко налагоджена координація, попри те що по місту працює кілька волонтерських центрів. Причому це не лише для підтримки ЗСУ, тероборони чи добробатів, а й що стосується переселенців, відселення дітей, підтримки літніх людей. Об’єдналися всі – від виробництва протитанкових їжаків – до рестораторів, готельєрів, перевізників. До прикладу, Вінницький хлібзавод віддав нам свої кіоски, щоб хлопці мали можливість де перекусити чи зігрітися. Хай куди б ми звернулися, всі підтримують, ніхто не втікає від відповіді, а намагається зробити максимально, що під силу, – каже Олег Климбовський. – У такій ситуації бійці можуть зосередитися на захисті держави, бо впевнені, що про їхніх батьків, дітей, дружин буде кому подбати. Я нещодавно, відповідно до обов’язків, об’їздив усі блокпости, які тримає наша тероборона в регіоні, й можу сказати, що таких вмотивованих бійців давно не бачив. Вони знають, для чого й заради чого стоять на оборонних позиціях. На жодному блокпості не були сумні очі, навпаки вони горять готовністю кинутися у бій. Якщо чесно, я не очікував такого єднання. Відчуваю гордість, що належу до такої нації та є українцем. А перемога буде за нами».