Одкровення внутрішнього інвестора (продовження)

Закінчення. Початок читайте «День», №195-196

Про масштабну реконструкцію історичної будівлі австро-угорського банку у Львові, на яку було витрачено 20                мільйонів доларів. Про любов до України та її історії. Про пандемію, корупцію, Крим і політику. Говоримо з успішним бізнесменом, готельєром, професіоналом своєї справи, генератором ідей і постійним читачем «Дня» В’ячеславом Юткіним.

«У ЛЬВОВІ Я ЗНАЮ ОДИН ГОТЕЛЬ, ЯКИЙ ЗВОДИТЬ БУДИНОК ПІД КАЗИНО»

— Парламент цього року дозволив відкривати казино у готелях. Як ви оцінюєте цей крок?

— Думки в суспільстві поділяються, але я вважаю, що це все-таки правильне рішення. В Україну зможуть приїжджати люди для того, щоб грати у казино й залишати тут свої гроші, а при дотриманні низки умов нічого поганого для того, щоб багаті люди залишали там гроші, немає. Низка країн забороняє, низка країн — дозволяє. Україна пішла цим новим для себе шляхом, звичайно, перш за все, маючи намір поповнити бюджет. Але я думаю, що це нехай невеликий, але позитивний крок з точки зору залучення ще й туристів у міста, де такі казино відкриються.

У світі є тяжіння до ігор, до кіберспорту, є тяжіння до казино. І заборонними заходами держава позбавляє себе додаткових грошових потоків. В українських реаліях це нерозумно.

Наш готель у Львові відповідає критеріям, де можна відкрити казино. Ми отримали понад 15 пропозицій. Але, зваживши всі за й проти, ми зрозуміли, що тоді повністю пожертвуємо поверхом у готелі, де у нас розташована конференц-зона, і позбавимо себе великої частини бізнесу і можливості приймати у себе великі конференції, куди приїжджають відомі лектори, лідери думок. І в духовності готелю втратимо. Тому ми відмовилися від цього кроку. Хоча за місяць оренда такого казино нам обіцяла близько мільйона гривень. Ми від цього відмовилися. Ми дивимося на будинок, що стоїть поруч, і думаємо, що якщо його викупити й переобладнати під казино, — це був би, напевно, прийнятний варіант. Але жертвувати площами готелю, який уже набрав хід і відомий як конференц-майданчик в Україні, ми визнали безрозсудним.

Але багато хто йде цим шляхом. Навіть у Львові я знаю один готель, який зводить будинок під казино. Я думаю, що ця тема все одно розвиватиметься. Якщо, звичайно, будуть подолані досить спірні підходи до створення комісії з регулювання діяльності казино. Сподіваюся, спірні моменти будуть улагоджені. Наміри уряду, мені здається, досить реалістичні.

«ЯКЩО ОБМЕЖЕННЯ В ПЕРЕСУВАННІ ЛЮДЕЙ ПОДОВЖАТЬ ЩЕ НА ПІВРОКУ, БАГАТО ГОТЕЛІВ ЗАКРИЮТЬ»

— Які основні тенденції готельного ринку в Україні, на ваш погляд, спостерігатимуться в найближчому майбутньому?

— Сфера гостинності — найбільш постраждала в умовах пандемії. Готелі простоюють і вимагають постійних дотацій від власників, оскільки податки на землю й нерухомість ніхто не скасовував.

Я думаю, що у зв’язку з коронавірусом, незрозумілою перспективою і розумінням того, що найбільш постраждала сфера — це готельна, взагалі сфера гостинності в усьому, то буде якась зупинка в розвитку готельного бізнесу.

Якщо обмеження в пересуванні людей триватимуть ще півроку, багато готелів закриються, а про розвиток готельного бізнесу на якийсь час доведеться забути.

У той же час щодо розвитку готельної галузі Україна сьогодні — на останньому місці в Європі за кількістю готельних номерів. На 100 тисяч населення ми маємо 4 номери. У порівнянні зі Швейцарією — це номер на 20 жителів. У Німеччині на 100 жителів. Туризм у цих країнах розвивається багато в чому завдяки комфортній сфері гостинності. Чому ми традиційно пасемо задніх? Вітчизняні інвестиції в готельний бізнес не йдуть.

Причини на поверхні — і вони не нові.

Наш інвестиційний клімат, він не просто поганий, він жахливий. Він сповнений невиліковних хвороб, вірусів і мало хто в ньому виживає. Це якась українська пандемія з добре відомою назвою: корупція. Похідні від неї — відсутність судового захисту, свавілля виконавчих органів влади і податкової служби. Кожен новий український президент у передвиборчій риториці одним із головних завдань називає боротьбу з корупцією, але в разі обрання спускає цю боротьбу на гальмах.

Ще одна українська особливість: керівництво країни більше думає про іноземних інвесторів, ніж про своїх. Тому і створюються, ще з часів Кучми, консультативні ради з іноземних інвестицій та приймаються закони про «інвестиції». Але від цього ні потоку, ні припливу інвестицій з-за кордону ми не бачимо. У той же час свій, рідний, інвестор, який зважився на інвестиції, стає легкою здобиччю чиновника і податківця. Не те що червону доріжку як у Туреччині не стелять, ще й бруківку по дорозі виб’ють, щоб по вибоїнах пройшовся і щоб надалі не хотілося інвестувати.

Кілька прикладів з особистого досвіду.

У нас у Києві, в Пущі-Водиці є великий Конгрес-готель на 169 номерів. Це такий уже міжнародний майданчик для конференцій: у нас ОБСЄ проводить зустрічі і Корпус миру, і Світовий банк, і хто тільки не бував. Зараз конференцій не стало, і ми простоюємо. Але це час розвиватися. Ще до кризи 10 років ми намагалися, маючи будівлі, які на цій землі нами куплені, отримати оренду землі. Здавалося, місту пряма вигода: податок, який ми платимо за землю був удвічі меншим за орендну плату. Але це вигідно місту, а чиновнику ні.

Ми 10 років не могли отримати договір оренди, тому що сума запитаного хабара командою Черновецького була мільйон доларів. Але через 10 років ми все ж домоглися договору оренди. Це до питання про те, як готельна галузь розвивається. Ми домоглися договору оренди на 10 років з великими труднощами. Але домоглися. І ось 7 місяців ми намагаємося домогтися права розширити об’єкт: побудувати басейн, побудувати новий сучасний конференц-зал, побудувати новий корпус готелю. Ми отримали вже 6 відмов у видачі містобудівних умов і обмежень, що є необхідною умовою для початку проєктування. І про які інвестиції ми говоримо! Де ці «няні»? Вітчизняний інвестор теж потребує опіки. І ще більше, ніж іноземний.

У 30-ті роки в СРСР працював такий журналіст Михайло Кольцов. Він був відомий тим, що на якийсь період ставав працівником тієї професії, про яку потім розповідав ніби зсередини. Ось такого «Кольцова» нам би на півроку влаштувати в найкорумпованіші сфери! А потім би відкрили для себе багато нового.

В Україні вже десятиліття говорять про страшну корупції у містобудівній сфері. Але крім розмов нічого не робиться.

Є досвід США, коли створюється структура, якій доручається пройти всі шляхи для отримання якогось дозволів, щоб зрозуміти, як працює корупція. Але цей досвід нікому тут не цікавий, тому що занадто багато людей зав’язані на цій корупції. Тому внутрішні інвестиції — це для ентузіастів і «романтиків»

Повертаючись до питання про занепад готельної галузі.  Розуміємо: пандемія, не їде турист.  Та якби ж тільки в цьому була причина.  Несподівано, місяць тому, з нашим BANKHOTEL перестають працювати основні постачальники. Починаємо розбиратися — і виявляється, що ми не можемо зареєструвати їхні накладні на повернення ПДВ. І вони припиняють постачання, тому що не можуть отримувати тим самим відшкодування.  Куди йти?  Податкова не відповідає.  5 днів минає, місяці минають. Ідемо до суду. Бракує суддів, розгляд затягується на рік-півтора.

Подивімося далі на цю картину.

Президент виступає в Житомирській області і каже, що податкові надходження під час пандемії зросли в півтора разу порівняно з докризовим періодом.  Це при тому, що бізнес не працює, у нас катастрофічні цифри з будь-яких економічних показників, падіння економіки 7,5%.  А податкові надходження зростають.  І він каже, що ДФС показує серйозний результат.

Погляньмо на показники статистики в серпні: найнижчий обсяг повернення ПДВ бізнесу з початку року, навіть коли не було кризи. Тобто нижче ніколи не поверталося.  У травні 3,6 млрд отримання ПДВ податку на користь держави, у червні — 5,6 млрд, у липні — 6,4 млрд, а в серпні — 14 млн за умови, що частково не працює бізнес.

Здавалося б, може, митниця почала працювати більш ефективно?  Може, щось змінилося?  Але ми бачимо, що митниця — план податкових надходжень за 8 місяців не виконує.  Січень-липень повернення ПДВ всього 13 млн, а в серпні повернули тільки 8. Хоча, як правило, 50-60% ПДВ повертаються.  А в серпні цей показник знижується до 30%.  У результаті держава штучно блокує повернення ПДВ через блокування податкових накладних. І не дає можливості звернутися по відшкодування. Немає податкової накладної, ти не внесений до реєстру — значить, ти не будеш отримувати відшкодування.

І, таким чином, іде перевиконання бюджету, і податкова звітує за результати, а президент із трибуни заявляє, що податкова показує хороший результат.

Статистика ж свідчить: із 100% зупинених заявок 75% — залишаються заблокованими. Присутній людський фактор при цьому розгляді, комісія розглядає скарги сама на себе. А голова Податкової служби говорить: у нас блокується тільки 0,3 від загальної кількості накладних.  Тобто нібито тільки ті, де є схеми, а реальний бізнес ми не чіпаємо. Це не витримує жодної критики. Це неправда!

Ми розуміємо, що відбувається свідоме використання автоматизованої системи для збільшення надходження до бюджету. Йде схема обкрадання бізнесу. Вона поставлена на потік.  І це призводить до банкрутства низки підприємств.  У нас сьогодні понад 8 млн ПДВ, після будівництва готелю ми не можемо їх повернути.  Водночас ці гроші знецінюються — інфляція, девальвація.  А держава цими грошима користується.  І ще хвалиться хорошими результатами.  Тільки за чий рахунок?

А якщо ми подивимося перелік товарів і які віднесені до ризикованих, які блокує система, то ми побачимо там 149 найменувань.  Чим живе готель?  Він купує м’ясо, молоко, птицю, фрукти.  Ці всі товари є в системі, які можуть викликати блокування.  Там навіть є жіночі прокладки і дитячі підгузки. Тобто на предмет невідповідності покупки товару основному виду діяльності підприємства. Такої схеми обкрадання бізнесу за жодної влади не було. Так, за Януковича ми платили 20% — найбільший корупційний податок — за те, щоб ПДВ повернули.  Багато хто на це йшов, тому що вважали, що хоч 80%, але повернуть.

За Порошенка ця схема продовжувала жити, але водночас повернення було бездоганне. Та схема працювала в менших масштабах.  Зараз схема взагалі не працює, люди просто не отримують ПДВ.

І якщо подивитися сьогодні форуми бізнесменів, ця тема — найгостріша, але з влади і медіа ніхто не звертає на неї уваги.

Я звернувся до знайомого судді, запитав, як у таких випадках чинити. Почув: суд завалений позовами до податкової.  І 99,99% приймаються позитивні рішення, на користь бізнесу.

Компанії на те, щоб пройти цей судовий шлях, потрібно від півтора до 2 років.  Грошима держава в цей період користується безкоштовно.  Податкова не виконує рішення суду.  Потрібно нове рішення суду        — видача виконавчого листа. Виконавча служба завалена такими позовами.  І там, де йде слово «бюджет», усе починає спускатися на гальма.

Таким чином, коли президент розповідає про результати, він повинен розуміти, що обкрадається бізнес, корупційна складова настільки висока, що навіть важко собі уявити.  Він, мабуть, і не уявляє.

Ми паралельно з BANKHOTEL ще у Львові збудували невеликий готель на 10 номерів. Такий бутик-готель.  Ми думали залучати висококласних фахівців і забезпечувати їм проживання, а потім зробили його окремим готелем, бюджетним, близько 700 грн за ніч, за типом апартаментів.  До повернення ПДВ у нас — 3 млн 600 тисяч гривень. Ми з податковою судимося 4-й рік, вона не повертає. Завалює нас зустрічними позовами. Ми виграємо, нехай через рік-два, держава заплатить штрафні санкції, вони можуть перевищити суму позову.  Але заплатить платник податків.

— Те, що ви говорите, почалося це ще за уряду Гончарука чи Шмигаля?

 — Ця система була запущена 3 лютого, але 1 липня вона була активізована.  Цей перелік товарів, якщо подивитися, там згущене молоко, і дитячі підгузки, і мило.  Коди товарів, які повинні працювати під час здійснення моніторингу ризикових операцій.  Готель повинен і ті самі прокладки купувати, тому що людина приїхала в готель, і вони їй можуть знадобитися. Туди потрапляють усі продукти харчування, які ми купуємо офіційно.  Про що тут говорити.  Театр абсурду.

І сьогодні готельну галузь добивають із такою силою, блокуючи податкові накладні, що не знаю, напевно, ми втратимо 15-20% готелів, які просто не витримають і закриються.

Тепер про хороше.  Позитивний аспект — це прихід Олександра Ткаченка на посаду міністра культури.  Його перша спроба — знизити податок ПДВ на розміщення в номерах готелів до 7%, як це зроблено практично у всьому цивілізованому світі: від 6% до 10%, тільки у нас 20%. І ось у першому читанні цей закон пройшов, і якщо це все-таки буде прийнято, це буде для туристичної галузі значним кроком на шляху подолання наслідків кризи. Щоправда, цей експеримент буде діяти до 2023 року, але все ж крок уперед.

«НОВІ ДОСТРОКОВІ ВИБОРИ ВВЕРНУТЬ УКРАЇНУ В ЩЕ БІЛЬШИЙ ХАОС І СТВОРЯТЬ ЗАГРОЗИ ЇЇ ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ВЕКТОРУ»

  — Бізнес зараз активно обговорює перспективи дострокових парламентських виборів.  На вашу думку, це хороша ідея для держави?

 — Розмови такі тривають уже майже рік.  Мені здається, що це було б неправильним рішенням. З одного боку, я розумію, що рівень депутатського корпусу, який прийшов у парламент, напевно, найнижчий за всю історію парламентаризму України. Я маю на увазі насамперед професійні навички, хоча можна говорити і про інші — вони випливають зі спілкування з цими депутатами у телестудіях на людях. Достатньо згадати пораду депутата бабусі продати собаку, щоб вижити.  Коли ми бачимо рівень освіти, культури деяких народних обранців, ми розуміємо, що Україна не заслуговує на такий депутатський корпус. Провладну фракцію періодично стрясають і корупційні скандали.

З цієї точки зору, напевно, перезавантаження було б найкращим варіантом, щоб не чекати завершення п’ятирічного терміну. З іншого боку, дивлячись, наскільки сьогодні набирають сили і ваги партії, які ведуть нас назад, у «русскій мір», стає тривожно: якщо вони прийдуть до влади, то куди піде Україна?

Моя думка: нові дострокові вибори ввернуть Україну в ще більший хаос і створять загрози її європейському вектору. Та водночас, якщо ми не побачимо реакції влади на скандали, пов’язані з низкою прослуховувань, не побачимо справедливих розглядів, нові вибори стануть реальністю.

«ІМЕНА ТИХ, ХТО ГОЛОСУВАВ ЗА ХАРКІВСЬКІ УГОДИ, ПОВИННІ БУТИ В ПАМ’ЯТІ УКРАЇНЦІВ ЯК ЗРАДА НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ»

 — Ви багато років керували банком із російським капіталом, будували і розвивали бізнес-актив у Криму для російського великого бізнесмена. Як ви думаєте, агресії РФ в Україні можна було уникнути?

— Я дійсно добре вивчив кримську ситуацію, глибоко завжди її для себе аналізую і задаюсь питанням: як ми могли втратити Крим?

У втраті Криму звинувачувати потрібно тільки себе.  Здати агресору свою територію, без єдиного пострілу — у світі, напевно, важко знайти такий приклад.  Я згадую 2009 рік, Кримський півострів, санаторій «Казка», і російський бізнесмен, із яким я працював, запрошує мене на зустріч із паном Аксьоновим. Це вересень 2009 року.  Аксьонов уже очолює блок, я ще тоді замислився над цією назвою — «Русское единство». І вже тоді він зустрічається з російським бізнесом на півострові і починає збирати внески в «Русское единство». Не знаю, чи могло це залишитися без уваги наших спеціальних служб.  Напевно, мало привернути найпильнішу увагу.  Це окреме питання.  Але ця ситуація показує, що вже в 2009-му операція з відбирання Криму починає запускатися.  І неважливо, що Аксьонов тоді набирає на виборах тільки 3%, але він продовжує свою роботу вже як депутат.  А якщо згадати всі кроки Росії на шляху окупації Криму?

Мєшковщина. Крок за кроком. Заяви Лужкова, які були настільки кричущими, що вже можна було розуміти, що триває підготовка, проба ґрунту, щоб прозондувати українську реакцію. Тузла. Ну й Харківські угоди — апогей. 21 квітня 2010 року їх підписують Медведєв і Янукович. До речі, Росія денонсувала ці угоди вже 2014 року, Україна — не денонсувала і планує подальший судовий розгляд, як я розумію.

Найголовніше, чого домоглася в угоді Росія, і тоді ніхто на це не звертав особливої уваги, — право вільного переміщення російського контингенту півостровом. Це записано в цих угодах. І ми дістали в лютому (2014 року. — Ред.) це вільне переміщення у вигляді «зелених чоловічків». І Росія нічого не порушувала, вона переміщувала свій контингент півостровом, тільки тепер вже з метою захоплення Криму. І в результаті ми втрачаємо територію.

Імена тих, хто тоді голосував за Харківські угоди, мають бути в пам’яті України як зрада національних інтересів.

Звісно, тоді, з 2009 року, Кремль вже вів роботу у спецслужбах з вербування наших працівників. І ви погляньте на цифри: понад 90% тільки в СБУ перейшло на бік Росії. Я не кажу про міліцію, це зрозуміло. Але працівники СБУ, ціле управління! Серія зради, ослаблена армія, слабкодухість тих, хто мав ухвалювати рішення.

Україна, по суті, вже з 2010 року не мала сильної спецслужби, і цим скористалася активно Росія. І, наскільки я знаю, ті керівники спецслужб, вони здебільшого займалися тим, що носили президентам прослушки на опозицію. Це була головна мета. Росія тривалий час вважалася країною дружньою і контррозвідувальна робота щодо неї була під забороною.

І сьогодні ми бачимо, сто СБУ займається всім. Ось, приміром, новина зі стрічки: матеріали аудиторської перевірки Нафтогазу передано до СБУ. Але який стосунок має до аудиторської перевірки СБУ? І навіть парламент спробував прибрати це зі сфери спецслужби, щоб вона справді займалася агресором, — ні, одного голосу в комітеті забракло задля того, щоб ухвалити рішення і це винести на голосування.

Ми сьогодні, навчені гірким досвідом, бажаємо мати сильну спецслужбу, але погляньте на призначення, відставки, це все непрофесійно. Можливо, новий очільник служби — непогана людина. Але він не професіонал і ніколи не працював у службі безпеки. Сьогодні дедалі більше звітів про результати роботи спецслужб пов’язано із зупиненням обігу якихось цінних паперів, з аудиторськими перевірками, безладдям на залізниці, іншими економічними питаннями. Але дуже далеко все це від реальних функцій. І служба в це заглиблюється, рапортують, що до державної скарбниці повернули якісь кошти. Конвертаційні центри — не їхня сфера відповідальності. Є податкова для цього, є підрозділи спеціальні. Існує проєкт створення бюро економічної безпеки, яке має взяти на себе ці функції СБУ в економіці. Але ми йдемо до цього вже скільки років.

 — А що таке «шлях з Росією» для України?

— Це шлях в нікуди. Це шлях Білорусії сьогодні. Це шлях республік, таких, як Таджикистан, Узбекистан, які в орбіті Росії перебувають і залежать від її рішень. Але це не європейський шлях. І це не наш шлях.

— Я маю на увазі для бізнесу, великого бізнесу.

— І для бізнесу теж.

— У вас негативний досвід у Криму з російським партнером?

— Дуже негативний. Про окупацію Криму він висловився приблизно так: це був вимушений захід, щоб уникнути міжнаціональної та етнічної катастрофи. До речі, на зустрічі з ним Аксьонов 2009 року попросив у нього 10 тис. доларів, але він не дав.

«КРИМ ЯК РЕГІОН, ЯКИЙ ЗАВЖДИ БУВ ЦЕНТРОМ ЗАЛУЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙ, ЦЕ — ЗАКРИТА ДЛЯ МІЖНАРОДНИХ ІНВЕСТОРІВ ТЕРИТОРІЯ»

— Ви стежите за тим, як розвивається зараз готельно-туристичний сегмент у Криму? Які ваші прогнози щодо майбутнього півострова?

— Стежу, тому що мені це цікаво. Туди ніколи не прийде жодна готельна мережа, що поважає себе, чия присутність є ознакою стабільності в регіоні. Тому що ця територі була, є і буде сірою зоною для міжнародних інвесторів. Вона окупована.

І як приклад: в Алушті ще 2009 року відкрився готель Редіссон, який, тільки-но півострів захопили, одразу ж згорнув свою діяльність. Тому сьогодні Крим як регіон, який завжди був центром залучення інвестицій, це — закрита для міжнародних інвесторів територія. Він так і буде місцем для нових дач чиновників, переділу об’єктів, які повіднімали, між владою. Ніколи він не буде готельно привабливим для міжнародної спільноти. Усі вичікуватимуть. А що ж буде далі, а що буде з Кримом, чи можна туди йти? Усі для себе вирішують, що це призведе тільки до санкцій і до засудження, згортання діяльності, до втрачених коштів. Нічого там не відбудеться. Готельний бізнес не розвивається. Розвивається шаленими темпами житлове будівництво. Для переїзду нових росіян. Будується житло, усіма можливими способами.

— Бізнес-активів ви в Криму не маєте?

— Апарт-готель закрили. Апартаменти розпродуємо, залишився будинок, який намагаюся продати.

— 2016-го ви закінчили свій контракт у Промінвестбанку. Але ви — банкір із багаторічним стажем — як оцінюєте фінансово-економічну ситуацію в Україні?

— Фінансово-економічна ситуація в державі складна. Почасти вона спричинена наслідками коронавирусу, почасти — низкою інших чинників, характерних тільки для України. Знову повертаємося до банковского портфелю NPL, він не новий. Так, ці кредити нікуди не поділися, вони залишаються на поверхні, і, можливо, про них почали менше говорити, але портфелі кредитів, які не обслуговуються, вони в банках скоротилися на дуже незначну кількість. Інша річ, що їх заміщують, на вимогу Нацбанку, приростом акціонерного капіталу — ті акціонери, які можуть собі дозволити. Решта ж або продають за копійки непрацюючі активи, або з ними живуть до певного часу, сподіваючись на те, що судовий захист колись спрацює і борги з несімлінних позичальників або просто шахраїв все ж таки стягнуть.

Водночас ми бачимо процеси, зовсім несподівані — це епізод зі звільненням Якова Смолія, нещодавній скандал у правлінні Нацбанку...

Ніколи МВФ не коментує внутрішні події в банках інших країн. Але представник МВФ в Україні дозволив собі прокоментувати. Нормальна людина не розбереться в цих чотирьох фразах, які він сказав. Це явний натяк на те, що будьте акуратнішими, дотримуйтесь незалежністі НБУ. Адже сьогодні, по суті, за слова правди, які висловили професійні люди — Катерина Рожкова і Дмитро Сологуб — вони дістали стягнення, які я оцінюю як можливі їхні відставки у майбутньому. Це, звісно, сумно. А з ради НБУ вже лунають і погрози устами одного з її членів, мовляв, дивіться, а то може бути, як з В. Гетьманом. Залиште свою думку при собі.

А Україна тим часом йде абсолютно незрозумілим шляхом. Коли голова Комітету з фінансів і банківської політики Ради каже, що це нестрашно, якщо ми опустимо курс на 10%, то нормальні люди розуміють, що на 10%, по суті, роблять людей біднішими. Хочемо ми чи ні, але все прив’язано до валютної складової: перевезення, бензин, квитки, будь-які продукти, що надходять з-за кордону, і навіть тарифи потім наздоганяють в перерахунку. Він тим самим допускає цілком спокійно, що можна ось так просто забрати у населення 10%.