Ми на 56-му місці із 60 (за індексом Bloomberg)

Як завжди напередодні Всесвітнього економічного форуму в Давосі, агентство Bloomberg опублікувало свіжий рейтинг інноваційності економік. Україна в ньому опустилася на три позиції порівняно з торішнім рейтингом, зайнявши 56-ту позицію із 60 учасників рейтингу.

Розмов про те, що Україна повинна будувати інноваційну економіку, не бракує. З реальними діями гірше. Про що й свідчать результати рейтингу. Чому так відбувається? У цій статті спробую розвіяти деякі популярні міфи і визначити, з чого Україні починати рух вгору в рейтингу інноваційності економік.

Одна з причин, що стримують інноваційний розвиток нашої країни, як прийнято вважати, є брак інвестицій в інноваційний сектор. На перший погляд складно не погодитися з твердженням, мовляв, потрібні точкові держінвестиції в зони надшвидкого зростання. Але виникає запитання: хто буде визначати, що є «зоною надшвидкого зростання», а що ні? Наприклад, Apple до повернення С. Джобса і створення iPhone була в стагнації й відверто здавала позиції нішевої компанії, а зараз річний дохід компанії більший, ніж ВВП України (2019 року прибуток Apple, за попередніми оцінками, склав 260 млрд доларів, а ВВП України, згідно з World Economic Outlook від МВФ, — орієнтовно 150 млрд доларів). З іншого боку, наприклад, компанія WorldCom була процвітаючою та швидкозростаючою компанією. А в підсумку вона закінчила своє існування третім за величиною збитків банкрутством в історії! Власне кажучи, інвестиції це і є мистецтво відокремлювати Apple від WorldCom. Імовірно, робити це швидше повинні приватні компанії та приватні особи, які ризикують своїми грошима, а не чиновники, які ризикують громадськими грошима. А чиновники повинні створювати умови та інфраструктуру для сприяння інноваційному розвитку.

Важливо розуміти, що інвестиції не викликають технологічні інновації за відсутності до них інтересу у підприємців і працівників. Інвестиції просто «просаджували» для збільшення вже існуючого виробництва, на маркетинг та інше, якщо немає схильності до «підривних інновацій», яка була у Джобса. Порівняльний приклад — Nokia. Варто Зазначити: Nokia 1980-х і Nokia 2010-х — це різні історії та різні інвестиції. У 1980-х вони поставили на вже існуючу технологію, в результаті «підтримуючі» інновації досягли комерційного успіху і заспокоїлися. А Джобс зробив «підрив» ринку спочатку з плеєром iPod, потім зі смартфоном iPhone. Тому що він завжди хотів міняти світ. А в Nokia інженери поступилися владою фінансистам. І результат не забарився.

Завдання держави — створити національні технологічні ініціативи і центри (те, що це піддається реалізації в країнах Східної Європи, засвідчує приклад Білорусі). Запустивши цей процес, потрібно залучити до нього інноваційних підприємців, щоб планомірно передати управління цими ініціативами в руки тих, хто ними в ідеалі повинен керувати. Завдання підприємців — створювати нові проекти, їздити по світу і вчитися, шукати покупців і продавати свою продукцію на міжнародний ринок. Акцент на цих двох напрямках має стати першим кроком, який допоможе Україні піднятися на більш високе місце в рейтингу інноваційності економік

Ще одне поверхове судження, яке набуло неабиякого поширення: мовляв, для того щоб Україна отримала інноваційну економіку, потрібно забезпечити інвестиції у винахідництво. Але в промисловості не так уже й важить, кому належить першість у винаході: скажімо, графічний користувальницький інтерфейс з використанням фреймового менеджера вікон винайшли в компанії Xerox. Але зробили його комерційною технологією Apple і Microsoft — маю на увазі Windows. Джобс звернув увагу на розробки, які існували до нього і не використовувалися в тому масштабі, як він вважав, що варто було б їх використовувати, і з їх застосуванням створив світовий хіт продажів, на основі якого виникла світова індустрія додатків. Або такий приклад — ми з вами активно користуємося соціальною мережею Facebook. Але ж це далеко не перша соціальна мережа. Однак Цукерберг значно перевершив усіх своїх конкурентів у цьому форматі. І важить тут не те, хто перший винайшов або зробив, а хто перший це втілив у комерційний успіх — ми ж з вами говоримо про бізнеси, а не про чисті винаходи! І тому «підрив» ринку, в комерційному сенсі, варто оцінювати, звертаючи увагу на всі наслідки цієї інновації для комерції у світі. Але повернімося до інвестицій. Так-от, інвестувати краще не в тих, хто першим винайшов, а в тих, хто покращив даний винахід. Навіть швидше в тих, хто збирається підтримувати постійний процес змін продукту й інновацій. А знати це наперед неможливо (тим паче, знати, чи будуть ці інновації затребувані ринком). У цьому й полягають ризики венчурних капіталістів. Навіть приватним інвесторам, які ризикують своїми грошима, складно зробити правильний інвестиційний вибір. Чого ж чекати від чиновників, які ризикують чужими грошима (а реально нічим не ризикують)?

Загалом, далеко не найперше в грошах суть справи. На зорі своєї трудової діяльності (за часів розвалу СРСР і зародження незалежної України) я звернув увагу на наступне: інженери і вчені вирізнялися широким колом та глибиною знань, але мало хто знав про комерціалізацію наукових розробок і про продуктизацію — перетворення технологій на товар або послугу, корисні споживачеві. Так, зараз інженери і вчені більш підготовлені в цих питаннях, але бізнес-середовище, яке склалося в Україні, виключає перехід інженерів у підприємці. Головне у продуктизації — це розуміння, що саме потрібно робити: знання потреб ринку, передбачення цих потреб, ба навіть формування цих потреб. А також вибір ринку, де цей продукт мав би масовий попит. ВВП України становить близько 0,3% світового, це вкрай невеликий ринок, на якому рідко формується серйозна компетенція в галузі створення продуктів. А бізнес швидко розвивається там, де є масовий клієнт. Ось що потрібно розуміти нашим інноваторам і тим українським чиновникам, які збираються рухати вгору позиції нашої країни в рейтингу інноваційності економік світу — орієнтуватися потрібно на високомаржинальні зовнішні ринки.

То в чому ж тоді роль держави? Потрібна ставка на два напрямки — державні проекти та підприємницьке джерело, сповнене енергії. Завдання держави — створити національні технологічні ініціативи і центри (те, що це піддається реалізації в країнах Східної Європи, засвідчує приклад Білорусі). Запустивши цей процес, потрібно залучити до нього інноваційних підприємців, щоб планомірно передати управління цими ініціативами в руки тих, хто ними в ідеалі повинен керувати. Завдання підприємців — створювати нові проекти, їздити по світу і вчитися, шукати покупців і продавати свою продукцію на міжнародний ринок. Акцент на цих двох напрямках має стати першим кроком, який допоможе Україні піднятися на більш високе місце в рейтингу інноваційності економік.

І ще. 1998 року мільярдер та успішний підприємець галузі інформтехнологій Майкл Делл дізнався, що Стів Джобс повернувся в Apple . Тоді Делл сказав, що навряд чи Джобсу щось вдасться зробити в цій компанії і краще б Apple закрити й віддати гроші акціонерам. 2004 року, коли Марк Цукерберг намагався створити нову соціальну мережу, аналітикам це здавалося дивним, тому як у світі тоді домінувала соціальна мережа My Space, позиції якої здавалися непохитними.

Але Джобс і Цукерберг не погодилися з оцінками впливових аналітиків, бо інтуїтивно розуміли, що в технологічному прогресі ніхто не знає, як поведуть себе в майбутньому споживачі. Вони ніколи не знають, чого хочуть, але завжди знають, чи хочуть вони те, що їм продемонструють. Ось так, не запитуючи думки споживачів, Джобс і Цукерберг створили свої інноваційні продукти. А споживачі своїми грошима (Apple) і своїм часом (Facebook) проголосували за них. І Джобс, і Цукерберг вгадали з прогнозом незадоволених людських потреб у технологічних гаджетах і в спілкуванні. І перемогли. Ці приклади мають надихати українських інноваційних підприємців. Лише така бізнес-психологія допоможе побудувати в Україні інноваційну економіку.